Таємниця вбивства на вулиці Фероннері. Закінчення.

Убийство на Фероннери

Отже, окресливши коло осіб, які, можливо, були «приводними пасами» «злочину століття», пані д’Ескоман мимоволі торкнулася проблеми можливих мотивів злочину. Вважається, що д’Епернон – герцог, повновладний губернатор майже десятка французьких провінцій, зі смертю Генріха IV пов’язував можливість різкого посилення свого впливу при французькому дворі, в першу чергу через вдову королеву Марію Медичі, яку він активно і успішно «просував» в регенти при малолітньому Людовику XIII.

Вважається, що Генрієтта д’Антрег, яка отримала в свій час від сластолюбного Генріха IV письмову обіцянку одружитися з нею у разі появи у них дітей чоловічої статі (про що Генріх благополучно «забув») і народила в 1601 році йому сина, розраховувала зі смертю вінценосного коханця відсторонити Марію Медичі і дев’ятирічного Людовика (народився на кілька тижнів пізніше) від влади і правити від імені спільного з Генріхом сина – «законного спадкоємця корони».

І все-таки думається , що подібні «мотиви злочинів» швидше приписані цим особам, ніж існували насправді. По-перше, важко уявити, щоб вже немолодий, досвідчений царедворець д’Епернон зайнявся б на старості років організацією настільки безвідповідальної авантюри, розраховуючи при цьому на серйозні політичні дивіденди. Навряд чи герцог, втративши відчуття реальності, міг розглядати себе як єдине джерело впливу на навіжену королеву, яка, начебто на зло всім, оточила себе цілим сонмом «ловців політичної вдачі». Навряд чи ці люди поступилися б д’Епернону хоча б клаптиком свого власного впливу на королеву. А вбивати Генріха просто так, без жодного інтересу – д’Епернон не був ні божевільним, ні авантюристом.

По-друге, Генрієта д’Антрег, мабуть, так само повинна була втратити почуття реальності, перш ніж зайнятися організацією змови. Інакше важко зрозуміти, на що сподівалася ця жінка, бажаючи, щоб її незаконнонароджений син в 1610 році замінив на престолі давно вже ставшого звичним і від того – єдино легітимним спадкоємця – Людовика XIII. Її син виглядав би узурпатором і навряд чи втримався б на троні. По-третє, настільки різні бачення влади «після Генріха» не змогли б об’єднатися в загальному змовницьки пориві д’Антрег: адже герцог робив ставку на зміцнення позицій М. Медичі, а д’Антрег, навпаки, на зміщення вдовуючої королеви. І, нарешті, по-четверте, і це найголовніше, в руках істориків немає жодного документа, що підтверджує наявність подібної (або якої-небудь іншої) «зацікавленості» зазначених осіб у смерті Генріха IV. Але сумнівність рушійних мотивів, тим не менш, не є доказом повного алібі цих людей…

У ситуаціях, коли не можна що-небудь стверджувати з великим ступенем вірогідності (а, мабуть, з такою ситуацією ми і маємо справу), важливу роль відіграють виявлення та аналіз всіх подій, які можуть бути так чи інакше пов’язані з проблемою, що нас цікавить. У цьому сенсі версія пані д’Ескоман – безумовно, крок вперед у розслідуванні загадкового вбивства на вулиці Ферронері.

Жаклін д’Ескоман неодноразово підкреслювала у своїх свідченнях, що її пані – Генрієтта д’Антрег підтримувала тісні зв’язки з іспанською розвідкою. Іспанці були в той час визнаними майстрами «таємної війни». Наповнена іспанською агентурою за роки релігійних воєн Франція могла переконатися у професіоналізмі шпигунів свого південного сусіда. Як відомо, Генріх IV проводив досить послідовний антигабсбургський курс, перебуваючи в центрі всієї антиіспанскої опозиції в Європі, і Іспанія цього не забувала. На думку дослідника Б. Є. Журавльова, не було жодного замаху на життя Генріха IV (а всього їх налічувалося близько двадцяти ) нитки якого не тягнулися б в іспанські володіння.

Зацікавленість Габсбургів (як іспанських, так і австрійських) у смерті Генріха де Бурбона на цей раз підігрівалася небезпечними для Іспанії та Австрії військовими приготуваннями Беарнця. На літо 1610 року невтомний Генріх призначив проведення великомасштабної військової акції проти своїх одвічних супротивників.

Історики сперечаються про те, що спонукало Генріха IV почати настільки рішучі дії в Європі. Чи шукав п’ятидесятисемилітній ловелас чергового успіху у «дами серця»? Поставивши результат власної любовної інтриги над інтересами Франції (є й така версія !) Або ж, довго виношуючи антиіспанську зовнішньополітичну програму, Генріх вирішив почати її виконання, використовуючи будь-який привід, – ясно одне: 14 травня 1610 року біля кордонів габсбургських володінь в Європі стояли готові до вторгнення французькі війська. Смерть Генріха в цих умовах могла стати вирішальним фактором у європейській політиці Філіпа III. (Згадаймо цитований діалог Рішельє і Міледі.) Генріх загинув за тиждень до планованого їм від’їзду в регулярну армію…

Тепер Габсбурги могли зітхнути з полегшенням. На користь причетності Іспанії можуть свідчити і деякі інші обставини. Чого варті, наприклад, чутки, що з’явилися в іспанських військах на початку травня 1610, чи то про вже скоєне, чи то про ще підготовлюване вбивство французького короля. Чи звичайні це «окопні чутки», неодмінне джерело формування військової “картини світу”, або ж плід витоку інформації?..

… Добре б заглянути в державні архіви Габсбургів і пошукати там сліди можливої причетності іспанської розвідки до вбивства на вулиці Ферронері. Але – ось що цікаво! – за свідченнями зарубіжних дослідників, архіви Мадрида, Відня та інших проіспанськи налаштованих держав того часу мають суттєві лакуни в документах за квітень – липень 1610 року. Може бути, документи свідомо вилучалися з метою приховати участь Іспанії в якихось важливих європейських справах? Нічого більш значущого, в першу чергу для іспанського двору, в Європі, крім загибелі Беарнця, не відбувалося… Навряд чи це випадковість, бо хронологічні рамки лакун з приголомшливою точністю збігаються і у Відні, і в Мадриді, і … в Парижі, де через кілька років після завершення слідства відбувається … пожежа в Палаці Правосуддя, що знищила безцінні томи слідчої справи…

Гіпотеза про участь Іспанії у підготовці та проведенні «ліквідації» Генріха IV здається близькою до дійсності. Однак вичленувати персоніфіковані ланки злочинного ланцюжка, що зв’язав мадридський двір – ймовірного замовника – з Равальяком – безпосереднім виконавцем злочинного задуму, не представляється можливим. Хто був «посередником»? Вже згадувані д’Епернон або д’Антрег? А може бути, брати-єзуїти, навколо можливої причетності яких ходили цілі легенди; і єзуїтська (у прямому і переносному сенсі) «агітація» братів, радикально налаштованих проти Генріха, і причетність до одної з невдалих змов проти короля, і явна проіспанська орієнтація Ордена – все це хіба не аргумент на користь пошуку співучасників вбивства саме в їх середовищі?

Або, може бути, в злочині були замішані подружжя Кончіні – флорентійці, які приїхавши з М. Медичі в Париж, та отримали колосальний вплив на королеву, він особливо посилився після 1610 року, і звинувачені в кращих традиціях викриттів «всіх часів і народів» заднім числом, після смерті, у вбивстві короля?

А може бути … сама Марія Медичі, за незрозумілим збігом обставин коронована 13 травня 1610 року, тобто за день до загибелі найяснішого дружина перетворилася з дружини французького короля в королеву Франції, брала участь у підготовці вбивства чоловіка?.. Адже збіги – не тільки випадкові збіги обставин, а й гарний привід для серйозних роздумів. А може бути… Втім, Париж був буквально переповнений самими суперечливими чутками.

Є в історії таємниці, розгадати які майже неможливо, з цим треба рахуватися. І може бути, в цьому є особлива принадність?.. Ми дізнаємося про минуле з історичних джерел, так чи інакше, вступаючи в діалог з ними. Наскільки ж скрутний цей діалог у разі, коли люди минулого свідомо знищували всяке свідоцтво про свої діяння. Саме з такою ситуацією ми маємо справу тепер…

Згадаймо: загадки походження і долі Жанни д’Арк, таємнича смерть Дмитра Углицького – сина Грозного царя – в 1591 році, трагічне вбивство Джона Кеннеді – та хіба мало їх, нерозкритих таємниць Історії…

Тут ми вступаємо у владу « гіпотетичної історії», існуючої, незважаючи на наші позитивні амбіції розставити всі крапки над І. Постійно чекають своїх дослідників, що притягають і зачаровують уми і серця фахівців-істориків і просто любителів, які прагнуть дізнатися, як було насправді, чи не так, незважаючи на свою трагічність, таємниці ці глибокі і привабливі?

Автор: Володимир Рудаков.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *