Таємниця бібліотеки Івана Грозного

Іван Грозний

В московських „Известиях” ще у 20-х роках минулого століття появилась стаття відомого російського артиста, художника і археолога І. Стелецького під назвою „Загадка Кремлю” про таємничу бібліотеку царя Івана Грозного, ніби закопану в недосліджених підземеллях Кремлю. Ми дозволимо собі навести тут деякі місця з тієї статті цікаві з історичної точки зору.

„Іван Грозний далекоглядний політик, дивний аматор-антиквар був хворий на манію переслідування. Йому було мало кам’яних склепінь, а були потрібні тайники в мурах (Новгородський собор; Олександрівська Слобода) і вельми глибокі підземелля (Кремль). Саме в недосліджені глибини Кремля заховав він свою, світової цікавості, знамениту бібліотеку, в кількості 800 книг. В основу її лягли грецькі рукописи, привезені в посаг Іванові III візантійською царівною Софією Палеолог.

Царський архів значно збільшився при Василеві III, а при Івані IV вже являв унікальну бібліотеку. Грозний цар, ощадний, — як пізніше Петро І, — не скупився на засоби для придбання книжних цінностей — грецьких, латинських, єврейських. Його агенти були розіслані по цілій Європі, турецькій Візантії, козацькій Україні. Звідусіль пливли «в темну» Москву книжні раритети, по яких плаче нині культурна Європа. В 1554 р., себто через 7 років після великої пожежі, тільки з України Грозним було вивезено світських книг в кількості „полтретядцать” примірників із не менше славнозвісної підземної бібліотеки Ярослава Мудрого. За ними в Москву потяглися київські учені; не меншою привабою були вони і для європейських вчених.

І всі ці неоцінимі книжні скарби були заховані Грозним в кремлівських тайниках. Не будучи сам особливо вченим, цар чекав на відповідну людину, якою явився дерптський пастор, вчений німець Ветерман. Покладаючись на його вченість, Грозний наказав відчинити для нього свою таємну скарбницю, пропонуючи перекласти книги на московську мову. Оглядачів заповідного підземелля було сім чоловік: три урядових агенти і чотири німці. Особи їх за винятком одного німця, встановлені історично. Переклад книг не відбувся через побоювання московських урядовців, щоб їх не приставили до німців для догляду, без зміни. Розгніваний Грозний наказав запечатати свою скарбницю під три замки. Час пощадив її: з того моменту не дотикалася до неї рука людська”.

Далі в статті розповідається, що за тією бібліотекою шукали поляки, заволодівши Кремлем (коли їхній Лжедмитрій сидів на російському троні), які одначе нічого не знайшли за винятком цінного рукопису — Константинівської привілеї панам, яку вони піднесли в дарунок Ватиканові.

При царівні Софії, з її доручення дяк Макарєв ніби натрапив на склеписті під землею палати, в яких до самого верху лежали скрині. При цареві Петрові в 1742 р. були сенатом відпущені кошти паламареві Кононові Осіпову, на „археологічні розкопки”, який дещо дізнався про місце бібліотеки від першого шукача вже небіжчика тоді Макарєва, але Осіпов нічого не знайшов. Йому ж допомагав грішми у цій справі і біронівський уряд Анни Іванівни.

В 1918 р. приїздив до Москви шукати грецьких рукописів Гомера, а головним чином бібліотеку Грозного, приватний доцент, філолог Страсбурського університету д-р Ед. Тремер, який нічого не знайшов, але виїхав цілком переконаний, що згадана бібліотека існує. Стаття д-ра Тремера викликала немале зацікавлення. Через чотири роки знову проводили розкопки в Кремлі, але й вони нічого не дали. Перед другою світовою війною було виготовлено проект ще нових розкопок, але його не здійснено через війну.
По питанню про бібліотеку Грозного, як зазначається в тій статті, серед російських вчених не припинялися самі жорстокі дискусії. Поділилися навіть на два ворожі табори — оптимістів і песимістів.

Але ми не збираємося ставати ні на стороні оптимістів, ні песимістів, для нас лише цікаво було ще раз почути з уст російського археолога правду про рівні двох культур — української і московської часів Івана Грозного, а також до і після, коли з козацької України” збирали і звозили до „темної” Москви книги для перекладу на московську мову та не знаходилося ні одної людини з московитів, включно з малограмотними царями, які могли б здійснити такий переклад.

Автор: Михайло Обідний

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *