Таємничі мореплавці
У 1966 році американський дослідник професор Чарльз Хепгуд опублікував книгу під інтригуючою назвою «Карти древніх морських владик». Хепгуд припустив, що ще 10-20 тисяч років тому існували древні цивілізації, котрі володіли великим вітрильним флотом. Таємничі мореплавці складали такі ж точні карти, як і європейці в XVIII столітті.
Це був час, коли ще існувала легендарна Атлантида (можливо, що знаходилася на місці Багамських островів), коли льодовики покривали тільки центральну частину перебуваючої в субтропіках Антарктиди, і широкий перешийок з’єднував Сибір з Аляскою.
У нас немає письмових відомостей про це, тому, що як передбачає Хепгуд, в давнину було втрачено не менше 90 відсотків накопичених раніше знань. Захопивши в 146 році до н. е Карфаген, римляни спалили бібліотеку, що налічувала до 500 тисяч книг. Бібліотеку в Олександрії спалювали двічі.
Російський історик Олександр Горбовський висунув гіпотезу, що в період 11650-11542 роках до н.е. сталася якась космічна катастрофа. Грандіозні повені (потоп), землетруси, опускання і підняття великих ділянок суші, виверження вулканів зруйнували приморські міста і погубили стародавні морські цивілізації. Антарктида перемістилася до південного полюса, і гігантський крижаний щит приховав її річки, поля і гори, Атлантида занурилася на дно моря, але географічні знання не були повністю втрачені.
Фінікійці, які протягом тисячоліть були кращими моряками давнини, мореплавці з Криту збирали старі карти. Деякі карти могли опинитися в Константинополі, а потім у Венеції (після захоплення Константинополя венеціанцями під час четвертого хрестового походу в 1204 році).
І ось в 1929 році в Константинополі в старому палаці султана знайшли половину накресленої на пергаменті (на шкурі газелі) кольорової карти. Збереглися зображення Північної і Південної Америки, частини Антарктиди, частини Європи.
Карту склав і підписав у березні 1513 року турецький адмірал Пірі Ібн Хаджі Мемед, якого зазвичай згадують як Пірі Рейса (Рейс означає адмірал). Пірі Рейс був адміралом флотів Червоного моря та Індійського океану. Збереглося пояснення Пірі Рейса, що при складанні карти використано близько 20 інших карт, у тому числі складених ще за часів Олександра Македонського різними вченими. На думку Хепгуда, картографи часів Олександра Македонського використовували ще давніші карти, і при перемальовуванні допустили ряд помилок.
Пірі Рейс не отримав систематичної морської освіти. Він осягав навігацію і картографію на практиці, під час плавань по Середземномор’ю на кораблі свого дядька, відомого корсара Кемаля Рейса. Пізніше Кемаль і його племінник пішли на службу в турецький флот.
Свою карту Пірі Рейс в 1517 році особисто підніс султану Селіму I, коли той відвідав Єгипет. В 1521 році Пірі Рейс закінчив роботу над великою книгою по географії Середземномор’я з численними картами. Кілька копій цієї книги зберігаються в Стамбулі, Парижі та деяких інших містах. Пірі Рейс складав і карти морів, що омивають береги Китаю. Але побувати там або в Америці йому не довелося.
Трагічний поворот у житті адмірала приніс крах його човна у Бахрейнових островів. Це спричинило (не без участі ворогів) суворе покарання. За велінням султана Пірі Рейсу відрубали в Каїрі голову. Так сумно закінчилось життя неабиякого моряка і географа. У 1956 році карта Пірі Рейса, знайдена ще в 1929 році, нарешті привернула увагу дослідників… На другій турецькій мапі Хаджі Ахмеда, складеній в 1559 році, показаний широкий перешийок, що з’єднував Сибір з Аляскою в льодовиковий період.
У бібліотеці Конгресу США Чарльз Хепгуд знайшов в 1960 році карту Антарктиди, накреслену Оронтеусом Фінаусом в 1531 році, за 289 років до відкриття Антарктиди в 1820 році російською експедицією під керівництвом Ф. Ф. Беллінсгаузена і М. П. Лазарева. Річки, глибокі фіорди і гори, які зобразив Фінаус, могли існувати на місці теперішніх льодовиків не пізніше ніж 6 тисяч років тому, коли крижаний щит вкрив весь материк.
Припущення Хепгуда в якійсь мірі підтверджує відкриття французького археолога – акванавта Дмитра Ребікова Він виявив на дні моря біля острова Північний Біміні (Багамські острови) стіни, складені з вапнякових блоків вагою по 25 тонн кожен. Стіни тягнуться на багато сотень метрів під водою. Археологи вважають, що ці стіни оточували якийсь палац і були зведені на поверхні землі 8-9 тисяч років тому.
Можна припустити, що ряд держав, в тому числі легендарна Атлантида, яка володіла великим флотом, мали багато спільного. До речі сказати, кладка підводних стін у Північному Біміні нагадує Середземноморську. Бути може, Атлантида розташовувалася на кількох затонулих ділянках суші, в тому числі в районі Багамських островів, і флот атлантів плавав біля берегів Європи, Америки і Антарктиди.
Знахідки на острові Понапе в Тихому океані (група Каролінських островів) змушують припустити, що за 2-3 тисячі років до н. е. сюди припливли кораблі з малайцями та неграми. У лагуні острова Понапе на 40 штучних островах археологи знайшли руїни стародавнього міста. Один з островів і стіни навколо міської цитаделі на ньому були викладені з базальтових блоків, загальна вага яких близько 360 тисяч тонн. Збереглися залишки палацу правителя, великого суспільного будинку, будинку провісників, кладовища правителів, флоту. Штучні острови зведені з базальтових кубів і базальтових поізм (паль) в середньому вагою 5-10 і навіть 12-17 тонн, і розділені каналами шириною до 6 метрів. Значно пізніше на Понапе припливли полінезійці і захопили Тихоокеанську Венецію (або Венецію Південних морів, як її іноді називають).
В XI-XIV століттях в Америці побували вікінги. Сліди їх стоянок знайдені в США в штатах Міннесота, Нова Шотландія, Массачусетс, Оклахома і в канадській провінції Онтаріо. Ще раніше в Америці могли побувати негри, ірландці, моряки країн Середземномор’я, яких відносило на захід від берегів Африки течіями і вітрами. Про таку можливість говорить подорож Тура Хейєрдала на папірусному човні «Ра». Тура перепливла Атлантику за 57 днів, пройшовши від берегів Африки до Барбадосу 3270 миль.
Швидкість античних човнів досягала 130 миль на добу, і вони використовувалися для тривалих плавань. Наприклад плавання від Червоного моря до північно-західних берегів Індії тривало 40 днів. Історик давнини Геродот згадував про човен рухався в Гібралтарській протоці без вітрил і весел.
Припускають, що японські рибалки в 2500 році до н. е. досягли користуючись течіями, Еквадору. Загадки найдавнішої історії ще чекають свого вирішення.
Автор: Б. Голдовський.