Справжнє обличчя Америки

історія США

Часто кажуть, що американці живуть так, наче їх історія написана заздалегідь: майбутнє для них всього лише можливість вдосконалення вже існуючих інститутів. Ідея винятковості американського досвіду стала відправною точкою формування національної самосвідомості. Деніел Вебстер, виступаючи в 1826 р. в Палаті представників, сказав: «Всі значні досягнення європейців в ім’я свободи і щастя людини; всі винаходи європейського генія, що забезпечують його благоденство; блискуча і витончена культура, якою насолоджується європейське суспільство, – все це є надбанням і американського народу. Більш того, у нього є ще одна перевага: реальна можливість створювати, виходячи з вільних і простих принципів, певні форми державного управління, не знищуючи при цьому суспільні інститути, що виникли в колишні часи, але існуючі й донині завдяки інтересам або забобонам певних соціальних груп, що пильно охороняють їх від руйнування».

І сьогодні американські вчені продовжують досліджувати фактори, що додають історії їхньої країни винятковий характер. У зв’язку з цим ведуться нескінченні суперечки про роль єдності та протистояння, іншими словами, про те, що об’єднує і що розділяє американців.

Прогресивні історики початку минулого століття прагнули дещо «демократизувати» історію країни. Заперечуючи традиційну американську концепцію згоди, вони робили упор на динаміку внутрішніх конфліктів. Фредерік Джексон Тернер вважав, що американський характер сформований антагонізмом між східним узбережжям і західними районами країни; Артур М. Шлезінгер вважав, що вся справа у відмінностях між містом і селом; на думку же Чарльза Бірда, першопричину слід шукати в суперечності між соціальними класами.

Однак після другої світової війни ціле покоління вчених знову повернулося до ідеї єдності і згоди. Заново відкриваючи для себе французького історика Алексіса Токвіля, автора книги «Про демократію в Америці» (1835-1840), дослідники 50-х років намагалися визначити, що ж, власне, об’єднує американців. Так, наприклад, Луїс Хартц, відповідаючи на знамените питання німецького економіста та історика Вернера Зомбарта, чому в Сполучених Штатах немає соціалізму, підкреслював відсутність в країні протиріч, успадкованих від феодалізму, слабку динаміку класів нової нації і, як наслідок, гнучкість соціальної системи, її відкритість і готовність до згоди

Не задовольняючись лише теоретичними викладками своїх попередників, американські історики двох останніх десятиліть займалися аналізом максимального числа конкретних ситуацій. У зв’язку з розширенням поля діяльності історичної науки концепція національного характеру на час втратила своє значення, оскільки нові предмети вивчення (історія сім’ї, трудової діяльності, міська історія) не вимагали узагальнення. Сьогодні протиставлення «єднання – конфлікт» здається надто простим. Рамки національної історії виявилися тісними для таких великих проблем, як економіка работоргівлі, закономірності міграцій і розвиток промислового капіталізму. Але ключові ідеї не вмирають так просто; зазнавши деяких змін, концепція національного характеру отримала нове життя. Вона побудована на чисто американській логіці. Яка ж її історія?

Перші колоністи-пуритани залишили в американській історії незгладимий слід. Нова країна повинна була явити Старому Світу приклад більш досконалого суспільства, обраного провидінням, служити зразком для інших націй. Саме так розуміли вони місію американського народу. У зв’язку з цим приходять на пам’ять знамениті слова Джона Уінтропа, одного із засновників Нової Англії, сказані ним в 1630 р.: «Люди будуть говорити про нові поселення: дай Бог, щоб вони були такими ж, як у Новій Англії; бо ми немов місто на пагорбі – погляди всіх звернені на нас».

Ідеал релігійної пуританської громади, побудованої на принципах автаркії і рівності і керованої на основі колективних рішень, не вдалося втілити навіть за життя першого покоління переселенців. Однак концепція «громади» залишилася відправною точкою для всіх наступних форм організації соціального життя.

У колоніальній Америці співіснували і часом зливалися два особливих ідеологічних і соціальних універсуми: світ пуритан і світ янкі, які прагнули головним чином до завоювання нових територій. У Новій Англії селища колоністів, в яких панував общинний дух, різко контрастували з торговими портами, де стрімке розшарування населення підривало моральні підвалини. У прикордонних районах всіма справами заправляла жменька підприємців (наприклад, Джон Пінчон у Спрінгфілді або сім’я Віллард в долині Мерримак), які, насамперед, дбали про розширення своїх земельних наділів та збуті товарів, а не про доброчесність і виконання християнських заповідей.

Що стосується Півдня країни, то тут плантаторські господарства швидко витіснили скромні ферми перших поселенців. На місці общинної ідеології запанувала республіканська, пройнята ідеями індивідуалізму. Так, задовго до того, як під час Війни за незалежність (1775-1783) пролилася кров в Лексінгтоні і Конкорді в штаті Массачусетс, пуритани перетворилися на янкі.

Революція і викликана розривом з Англією активізація духовної діяльності підштовхнули американців до визначення свого власного політичного «я», про що свідчать юридичні та філософські трактати Джона Адамса та дебати про Конституцію. Відкидаючи британську систему правління, вони в той же час розуміли, що можуть спертися тільки на еліту, що вже проявила себе. Головне нововведення полягало в тому, що ставка робилася на виборних представників – громадян, яких можна було підкупити, але які повинні були дотримуватися певних правил і при необхідності могли бути відкликані.

Домігшись незалежності, американці продовжили процес самовизначення: з одного боку, розширюючи свою територію за межі Аллеган (східна частина Аппалачського плато), з іншого – розвиваючи економіку внутрішніх районів країни, а не тільки Атлантичного узбережжя. Томас Джефферсон хотів створити на Заході націю незалежних землевласників: «Якщо Господь і обрав якийсь народ, вклавши в нього справжню чесноту, то обранці Божі – ті, хто працює на землі».

Епоха, коли піонери розсовували межі країни, найбільше сприяла формуванню національного характеру, в якому з’єднувалася практичність і підприємливість джексонівського «простої чоловіка» («common man») – на рідкість виверткого, мало розташованого до мистецтв, але із спритністю та вправністю. Жителі прикордонних районів були часом неотесаними, але працьовитими людьми, які тверезо дивилися на речі. Їх відрізняла спрямованість у майбутнє і готовність підтримати один одного. Якість життя залежала тут від виконання зобов’язань перед суспільними інститутами. Це потрясло Токвіля, який писав: «Власне, і в Англії адміністрація мало що робить, все залежить від приватних осіб; в Америці ж адміністрація, якщо можна так висловитися, взагалі ні в що не втручається, зате окремі люди, об’єднавшись, роблять все». Так прикордонна громада частково успадкувала традиції й уклад своїх пуританських предків.

Далі буде.

Автор: Олів’є Панц.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *