Сім дерев’яних циліндрів або археологічне доповнення до «Руської правди». Частина друга.

Руська правда

У 1980 році розкопки велися в двох місцях. На Торговій стороні Новгорода розкривали шари великий боярської садиби, що стояла на перехресті Славної, головної вулиці Славенського кінця, і Нутної вулиці. На Софійській стороні досліджувалися нижні шари садиби на перехресті Пробойної вулиці Людина кінця і Черниціної, по сусідству з ділянкою, де в шарах кінця XII століття перш була виявлена садиба художника Олисея Гречина.

На Славенському кінці ще один циліндр був знайдений в шарах початку XIII століття. Він мав абсолютно такий же пристрій, що і всі попередні, зберігши і замикаючу поперечний канал дерев’яну пробку. Однак на ньому не було ні зображень, ні написів.

У Людиному кінці знайшли відразу два циліндра. Вони лежали в землі один біля іншого між лагами мостової Черніціної вулиці на рівні більш древньому, ніж рівні залягання всіх інших циліндрів. Але от точно датувати їх було надзвичайно важко. Справа в тому, що зазвичай нам дуже допомагає, ретельність, з якою стародавні новгородці ремонтували свої мостові. Настили, що застилали по сторонах культурним шаром, нормально функціонували протягом приблизно 20-30 років. Коли наросший культурний шар починав підніматися над настилом, а в дощ розповзатися по ньому, новгородці укладали новий настил, не знімаючи старого. Тому будь-яка річ, яка є у прошарках між двома вуличними настилами, знаходить дуже точну дату.

Але в самий перший вік мощення вулиць (а воно в Новгороді почалося в першій половині — середині X сторіччя) чинили інакше. Важкими плахами мостової, привезеними здалеку, з лісів на Меті та на Нижньому Волхові, дуже дорожили. Їх знімали, залишаючи лише окремі плахи, щоб вони служили опорами для наступного ярусу мостової. Це означає, що зняті для інших потреб плахи потрібно було заміщати землею, влаштовуючи з неї щільний фундамент для чергового настилу, землю брали з сусідніх садибних ділянок. В цій землі, природно, могли опинитися і виявлялися предмети більш древні. Обидва циліндра, знайдені на Чернициній вулиці, датуються в межах 973-1051 років. Подивимося, що нам можуть дати для уточнення деталі самих знахідок.

Один з цих циліндрів дещо неправильної форми — це скоріше усічений конус, бо зроблений він був із комлевої частини жердини. В іншому його пристрій виявився добре знайомий: два взаємно перпендикулярні канали, пробка не збереглася. На поверхні зображено князівський знак у вигляді двузубця з колечком на нижньому відрозі і погано зберігся напис: «Въ 9 та грі(в)н дрв(вна)». Повної впевненості в тому, що все прочитане правильно, немає, але слово «гривня» сумнівів не викликає. Недбалість виготовлення цього циліндра промовиста. Легко уявити собі, як з довгої жердини було нарізано багато циліндрів, і в справу пішов навіть комель жердини. Це зайвий раз говорить про масовість подібних предметів, про те, що при виготовленні їх ретельність зовсім не була обов’язкова.

Інший циліндр — самий натільний з усіх. Їм можна було б милуватися, переживаючи естетичну насолоду, якщо б тільки він не був трохи пошкоджений. Його пристрій такий ж, як у попередніх. Розмір збігається з розміром самого першого циліндра, знайденого тридцять років тому. Розклеєна пробка добре збереглася і щільно сидить в короткому каналі. На поверхні два зображення: князівська тамга у вигляді простого тризуба і ретельно вирізаний витончений меч з перехрестям. Великий напис: «Мецъниць мехъ въ тихъ мьте(хъ) Полътвьчь». До напису ми повернемося трохи пізніше. Зараз спробуємо розібратися з княжим знаком.

Знак у вигляді простого тризуба досить добре відомий дослідникам. Він належав одному з найбільших політичних діячів Київської Русі князю Володимиру Святославичу, синові не менш знаменитого Святослава і внука Ігоря. Володимир Святославич отримав прізвисько Святого, так як при ньому відбулося (у 988 році) хрещення Русі. До Новгороду цей князь мав пряме відношення. У 970 році він отримав Новгород в князювання, правив у ньому сім років, в 977 році був змушений поступитися цим містом своєму брату Ярополку, але в 980 році повернув новгородський стіл і незабаром після цього став київським князем, залишивши в Новгороді сина Ярослава, прозваного згодом Мудрим. До смерті 1015 року Володимир був київським князем. Логічно думати, що наш циліндр належить до тієї пори життя Володимира, коли він був новгородським князем. Після 980 року на подібному циліндрі доречнішим був би знак Ярослава.

Знаки Володимира Святославича та Ярослава Мудрого відомі по зображеннях на різних предметах, але найбільш переконливо вони орієнтуються на цих монетах князів — златниках та сребрениках. Знак Ярослава — той же тризуб, але на середньому його зубці поміщений гурток. (Син кожного князя брав за основу свого власного знаку батьківський, але дещо видозмінюючи його.) Оскільки з іменами Ярослава та його синів Іллі та Володимира пов’язаний весь період від 980 до 1054 року (пізніше останньої дати наші циліндри не могли потрапити в землю), слід було б очікувати, що на циліндрі, зробленому з комля, виявиться тризуб Ярослава або його модифікація, що належала одному із синів Ярослава. Однак цей знак — не тризуб, а, як вже сказано, двозуб з гуртком на одному відрозі. Ні Ярославу, ні його синам він належати не міг. Чий же він?

У руських старожитностях X століття добре відомі нечисленні поки ще предмети, позначені знаком князя Святослава Ігоровича, батька Володимира Святого. У Саркелі, хозарському місті, зруйнованому Святославом, була одного разу знайдена — як раз в «шарі руйнувань» — кістяна кругла пластинка з зображенням простого двузубця. Такий же двозуб мається на найдавнішій руській свинцевій печатці Святослава Ігоревича. Ще один предмет з подібним знаком був знайдений на Чернициній вулиці влітку 1980 року. Простий двозуб був зображений на кістяній трапецієподібній підвісці, що носилася на шиї. Пізніше на зворотному боці цієї підвіски був вирізаний знак Володимира Святославича у вигляді тризуба, а до двузубця лицьової сторони доцарапаний середній зубець, який перетворив знак Святослава на знак Володимира. Комусь, хто носив на шиї цю кістяну пластинку, потрібно було пристосувати її до нової епохи, коли на новгородському столі утвердився Володимир.

Знак на комлевому циліндрі не може бути приписаний Святославу: у цього двузубця є додатковий гурток. Але він ближче до знака Святослава, ніж будь-які інші відомі нам сьогодні тамги. Звідси випливає єдино можливе визначення його: він належав сину Святослава Ярополка, який володів новгородським столом у 977-980 роках. Ми бачимо, що запропонована дата цілком відповідає умовам залягання циліндрів в культурному шарі. Обидва циліндра опинилися в землі у другій половині сімдесятих років X століття, тобто ще в дохристиянські часи.

Повернімося тепер до напису на циліндрі, забезпеченому знаком Володимира Святославича. Підмет в цій фразі — «мехъ». У давнину слово «хутро» мало ті ж значення, що і в сучасній мові. Їм позначали хутро і мішок (зараз в останньому значенні вживається зменшувальне від слова «хутро», а у вихідній формі воно збереглося в назві мішка для рідини, бурдюка). Однак тоді слово «мех» куди частіше означало мішок, а не хутровину. Напис говорить про «мецънице хутрі», тобто про мішки, які належали мечникові. Етимологія цього терміну підкріплена на циліндрі й зображенням меча. Слово «мечник» неодноразово вживається в літописах і в «Руській правді» для позначення посадової особи, зайнятої збором для князя грошових сум, належних йому як верховному судді князівства.

Ось приклад вживання цього терміна у короткій редакції «Руської правди»: «Аже вкрадуть овъцу або козу, або свиню, а їх будеть 10 одіну овьцу украле, так положать за 60 резан продажі; а хто изимал, тому 10 резан. А від гривні мечикові кун, а в десятину 15 кун, а князю 3 гривні; а від 12 гривню емъцю 70 кун, а в десятину 2 гривні, а князю 10 гривень». Збережений до нас текст не цілком справний, якісь цифри в ньому спотворені при пізніших переписах. Наприклад, не може княжа частка від штрафу в одну гривню становити три гривні. Проте явна симетричність двох останніх фраз цитованого тексту виявляється, на мій погляд, переконливим свідченням того, що мечник і ємець — два різних терміна, що позначають одну і ту ж посадову особа, яка в інших місцях «Руської правди» іменується також вірником, тобто збирачем вир, грошових штрафів, належних з тих, хто скоїв той чи інший злочин.

В «Руській правді» визначено принципи розподілу таких штрафів. Відповідальність за їхню сплату, у випадку, якщо злочинця не виявлено, несе верв — громада, на території якої скоєно злочин. Певна частка штрафу надходить на користь церкви і називається «десятиною», але в дійсності складає значно більшу частину загальної суми («а в десятину 2 гривні, а князю 10 гривень»). Левова частка йде в князівську скарбницю. Крім того, свою строго фіксовану частку, пропорційну сумі штрафу, отримує вірник (ємець, мечник). При штрафі в 12 гривень збирачу вир слідує 70 кун, тобто 2 гривні і 20 кун (у гривні було 25 кун).

Продовжимо читання напису: «въ тихъ мьтехъ» — в цих містах, під цими місцями. Метою тоді, як і зараз, називали знак, клеймо, тавро, тамгу, мітку. Прочитавши це слово, ми, треба думати, дізналися давню назву загадкового циліндра. Він іменувався метою. І відразу ж стало очевидним, що і раніше нам це слово було знайоме згідно з «Руською правдою». Помічник вірника — отрок, або дитячий — інакше називався метельником. Дослідники, схильні шукати обов’язкові аналоги руським посадовим термінам у Західній Європі, давно вже зробили це слово від німецького «мантель» — плащ (у Давній Русі плащ називався «мятлем») і бачили в метельнику княжого слугу, зберігача княжих мятлей (а в мечнику — княжого слугу, зберігача князівського меча). Тепер представляється більш правильним вести цей термін від однієї з функцій метельника — мітити стали для нас тепер менш загадковими циліндри, що служили бирками з позначенням приналежності цінностей, покладених в мішки. Спосіб вживання цих «мет» ми розглянемо зараз же, але спочатку треба дочитати напис на циліндрі.

В ньому залишилося одне непрочитане слово: «Полътвьчь». Судячи по закінченню, такого ж, як і у слова «мецъниць», тут також присвійна форма, а саме це слово — ім’я мечника: Полотенца, Плітка. В цілому напис можна перевести так: «Мечника Полотвіци мішок під цими мітками».

Тепер спробуємо з’єднати будь-який з наших циліндрів з мішком. З «Руської правди» відомо, що розподілом належних державі сум займалася сама верв, сільська громада. Саме їй адресовані статті закону, що викладають принципи розділу «вир і продаж» — штрафів: скільки належить князеві, скільки — церкві, а скільки — вірнику. Частки, визначені цим принципом, розкладалися у присутності вірника та метельника по мішках, які метельник постачав циліндрами-бирками. Можна здогадуватися, що в сільській місцевості штрафи отримували не стільки в сріблі, скільки в цінній пушині, а мішки, таким чином, містили найчастіше шкурки хутрових звірів, що розрізняються по вартості і по якості.

У Новгороді сам князь або його довірена особа (наприклад, княжий тіун) розкривали мішки і перевіряли справедливість розділу цінностей, залишаючи вірникам їх частку. Але ж у дорозі шкурки можна було підмінити, поклавши на місце більш цінних менш цінні. Як забезпечити їх недоторканність?

Тепер можна з впевненістю говорити, що саме наші загадкові перш циліндри цю недоторканність і гарантували. Довести це вдалося, виготовивши модель такого циліндра і спробувавши забезпечити їм мішок.

Ось як виглядала операція замикання мішка. В його горловину клався міцний шнурок (як в нинішньому рюкзаку). Шнурком горловину мішка затягували, потім шнурок зав’язували міцним вузлом. Вільні кінці шнурка просмикувалися з двох сторін в довгий канал циліндра і, зустрівшись у його середини, разом утворювали короткий канал. Після цього кінці пов’язували ще одним вузлом, що прибирався всередину циліндра, а короткий канал забивали пробкою. Вузол потрапляв у зазор між пробкою і внутрішньою поверхнею циліндра і намертво фіксувався в ньому. Отримати доступ до цього захованого вузла можна було, тільки розколовши циліндр. Можна було, звичайно, просто розрізати шнурок, але і тоді недоторканність дерев’яного замку-пломби виявлялася порушеною. Шнурок розрізала в Новгороді довірена людина князя, і ось тоді циліндр перетворювався в непотрібну річ, яку можна було і викинути.

Мабуть, самий пізній циліндр XIII століття, знайдений на Нутній вулиці, не мав відношення до збору державних цінностей. Це приклад вживання самого способу «запирання з гарантією», релікт давнього звичаю, що виник у сфері державної фінансової діяльності. Можна навести ще один приклад побутування такого способу в більш пізній час. У 1924 році при реставраційних роботах в новгородській церкві Параскеви П’ятниці на Торгу було знайдено скарб срібних монет вісімдесятих років XV століття. Монети лежали в глиняній кубушці з високим вузьким горлом, заткнутим пробкою з обпаленої глини. На протилежних боках горла були пророблені отвори, а пробка мала поперечний канал, що з’єднував ці отвори. Очевидно, що через отвори і канал продівався шнур, який повинен фіксуватися цим замком, подібним нашим циліндрам.

Далі буде.

Автор: В. Янін.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers