Шляхами хазарського царства. Частина перша.

Хозари

У степу, на місці, де колись розташовувалась старовинна хазарська фортеця Саркел (у перекладі на нашу мову «Біла вежа». Слово «Вежа» по-древньорусському означало «башта», «зміцнення» і взагалі «житло»), зараз широко розлилися води Цимлянського водосховища. У 1952-53 роках Радянська влада провела своє чергове «ударне будівництво», при цьому варварські було затоплено місце великої історичної та культурної цінності. Але не будемо про сумне, все таки перед тим як затопити ці місця була проведена археологічна експедиція і радянськими археологами було знайдено багато цікавих історичних предметів, які допомогли пролити світло на давно минулу епоху. Сьогодні ж ми відмотаємо стрілки годинника трохи назад, в часи, коли по волжських степах звучали стуки копит хоробрих хозарських вершників і не менш хоробрих дружинників Київської Русі.

Грізна фортеця Саркел, побудована в 834 році, розташовувалась на березі Дону. Її оточували високий вал і рів, затоплений водою. Це був опорний пункт хазарської держави, який обіймав значну територію на південному сході нашої країни. Войовничим господарям степів платили данину багато племен; від них відкупалась навіть могутня Візантія. Але і хазари не могли протистояти все зростаючій силі свого молодого сусіда – зростаючої руської держави. До кінця IX століття велике князівство Київське об’єднало навколо себе розрізнені раніше слов’янські племена і давало відсіч хозарам, які вимагали данини.

У 965 році війська руського князя Святослава Ігоревича з боєм взяли Білу Вежу, яка відтоді стала найважливішим політичним і торговельним центром Древньої Русі на південному сході. Це було одним з ранніх міст нашої країни, через який русичі вели жвавий торговий обмін з Кавказом, східними країнами, а також з найближчими сусідами-кочівниками. Висунута далеко в степ Біла Вежа жила кипучим життям середньовічного міста. Межі міста переступили стіни колишньої фортеці, населення збільшилось, процвітали ремесла, розширювалась торгівля.

Святослав

Однак мирна праця біловежців часто переривалась набігами половців. Ці кочівники-скотарі прийшли з Азії, швидко витіснили зі степів залишки хозар і з початку XI століття стали нападати на руську землю. Вони вміло використовували тогочасну роздробленість Русі на дрібні князівства і часті чвари між окремими князями.

Біла Вежа була своєрідним руським островом в степу серед войовничих і ворожих племен і особливо часто зазнавала набігів половців. У 1117 році під тиском кочівників, як каже літопис, «біловежці пішли на Русь». Кинутий русичами, постраждалий від половецьких навал древній руський форпост на Дону припинив своє існування. Широкі степи, ліси і луки, що покривали берега билинної річки, стали на час для наших предків «землею незнаною».

Знову нишпорять по степах на прудконогих конях кочівники. Вони вриваються в руські міста, відводять в рабство жителів. До початку XIII століття половці здійснили на Русь кілька десятків великих набігів, віддаючи вогню й мечу міста і селища. Окремі руські князі намагалися вести боротьбу з ними, робили навіть походи на землю половецьку. Чимало нищівних ударів від руських дружин отримали кочівники в XI столітті. Але здебільшого наступальні дії розрізнених руських сил були невдалі.

Однією з таких невдалих спроб повернути Русі спадщину Святослава, «випити шоломом Дону» був похід 1185 року князя Ігоря Святославовича, героя знаменитого руського епосу «Слово о полку Ігоревім». На початку XIII століття донські степи заповнили нові азіатські кочівники, грізні й організовані: лавиною хлинули сюди орди монголо-татар. Полчища завойовників-татар мчали на Русь. Над країною нависла темна ніч татарського ярма.

Хозари

Татари були остаточно розбиті, а з багатьох районів вигнані лише в XV столітті. Але ще до цього в донські степи починають стікатися з Московської держави швидкі холопи боярські, вся незадоволена князівськими порядками вольниця. Волелюбні прибульці об’єдналися у військово-землеробські організації вільних поселенців. Вони збільшили осіле населення краю. До середини XVI століття стають відомими перші козачі «городки на Дону»; через півтораста років число їх перевищує вже сотню. Вільне козацьке населення Дону міцно стояло на охороні південно-східного кордону Московської держави.

Ще трохи більше ста років тому неподалік від станиці Цимлянської із землі стирчали залишки товстих цегляних стін. Місцеві жителі розтягували їх, і десятки тисяч масивних цеглин пішли на спорудження будинків і крамниць Цимлянських торговців. Фортечна стіна мала 3,75 метра товщини, а по кутах великі башти і менші в проміжках між кутовими. Відкрито два виходи з фортеці. Головний прохід був вистелений кам’яними
плитами і мав з боків вартові приміщення. До других воріт, які виходять на річку, вела дорога, мощена уламками цегли, черепками і кістками тварин.

Всередині фортеця поділялась стіною на дві майже рівні частини, одна з яких була ізольованою цитаделлю. У кожній половині були побудовані, ймовірно, двоповерхові приміщення – складські внизу, житлові на другому поверсі. У найбільш захищеній частині фортеці височіла над околицями сторожова вежа. До неї примикав майданчик, на якому було відрито кілька мармурових колон, капітелей від них і деталей будівель VI століття. Вони були привезені будівельниками фортеці з Криму з зруйнованих там будівель візантійців.

Один візантійський історик XI століття повідомляє, що в Саркелі перебував гарнізон з трьохсот воїнів. Розкопки показали, що всередині фортеці дійсно знаходились цегляні будівлі для розміщення військ і зберігання продовольства. Поруч стояли житла цивільного населення, яке обслуговувало гарнізон. Нерідко це були напівземлянки з дахами з жердин, які могли покриватися повстю або шкірою. Більшість же жител мало стіни з стовпів, між якими був тин, обмазаний глиною, та солом’яний або очеретяний дах. Посеред приміщення влаштовувалось вогнище у вигляді ямки, викладеної камінням; деякі житла мали невеликі печі в кутку, складені з уламків цегли.

Давні мешканці донських степів займалися землеробством і тваринництвом: у городищі багато зерна і кісток домашніх тварин – биків, свиней, овець, кіз, коней. У великій кількості виявлені посудини для зберігання і переробки молока. Знайдено також кістки диких тварин і птахів, на яких полювали мешканці фортеці.

У залишках жител знайдено величезну кількість цілого і ще більше розбитого посуду, розкопано цілу майстерню і житло гончара. Яма посеред землянки виявилась наповненою глиною, готовою для ліплення. Лежача поруч посудина була висушеною, але не обпаленою – ця операція проводилась в гончарних печах, мабуть, в іншому місці.

Цікаво, що господарі майстерні знайдено похованими під підлогою свого будинку. У жителів Білої Вежі процвітало костерезне ремесло. Знайдені заготовки та вироби з рогів оленя і сайги говорять про високий ступінь досконалості майстрів-костерезів. Дивовижні речі зі скульптурними голівками тварин і, особливо, рогові трубочки, прикрашені складними фігурами птахів і оленів, зображеннями рослин, являють собою справжні художні твори. Чудова кістяна головка шпильки з вигравіруваними мініатюрними зображеннями кабанів серед рослин.

Автор: І. Піккеев.

P. S. Старинные летописи рассказывают: А еще очень интересно исследовать различные хозяйственные аспекты жизни древних хазар. Например, у них было развито земледелие, и вполне возможно, что они имели даже экспресс-анализаторы зерна (вроде этих) и прочую утварь.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *