Щось не так з троянським конем

троянський кінь

Поклавши руку на серце: кожен з нас відчував незручність, читаючи про цей сумний випадок. Чи то троянці були такі жадібні, чи то такі наївні, що вкотили до себе здоровенну «дуру» на коліщатках з обмеженим контингентом ахейських диверсантів всередині, чи то що? Якось воно не так… Хоча красиво. І в літературну мову ввійшло. Скажеш: це, мовляв, їх троянський кінь і все ясно. Але що стосується історичної достовірності… Ох, якби не авторитет Гомера!

Подивимося, однак, інакше. Підемо від постулату, що навіть у самій запаморочливій легенді є доля правди. І тоді нам відчиниться прихована тисячоліттями істина. Мова не про коня, а про коней. То був час колісниць. Але степовики знали вже і верхову їзду – інакше кажучи, мали кінноту. Бойову. Ахейці на ті часи цілком могли перейняти цей рід військ у кіммерійців або скіфів, з якими входили в зіткнення.

Уявіть, що у облягалих Трою є кавалерійський загін (по-грецьки це звучить пісенно, але по-нинішньому кримінально – «банда»). Відомо, що в кавалерії число коней повинно бути більше числа мечів. Потрібні змінні коні. І ось один такий запасний табун загубився – щось там ватажкові привиділося, він рвонув… До того ж ахейці, відходячи від неприступної Трої, спалили свій табір на зло троянцям – вогонь і міг налякати коней.

Ну і що ви скажете: ахейці відійшли і попливли (нібито!), табун підкочував до міста. Воно й зрозуміло – до людей. Виїжджений кінь – велика цінність. Троянці зраділи донезмоги і стали заводити коней – який подарунок небес! – всередину міських стін. Там, якщо пам’ятаєте, був підходящий простір. Провозилися по невмілості довго, пізньої ночі лише справу закінчили і розійшлися спати.

До світанку почалося в Трої таке! Табун розбурхався, вийшов з себе, зніс загороди. Оскаженілі коні готові були рознести місто. І троянці відкрили ворота. Табун мчав в поле, а там коней чекали їх сідоки! За грецькими джерелами відомо, наскільки коні скіфів були навчені і віддані хазяїнові. Всю тодішню Ойкумену обійшла розповідь, як зійшлися у двобої скіфський цар і якийсь інший. Той, інший, переміг, підійшов до загиблого забрати трофеї – і був забитий, загризений його конем…

Так от. Коли троянці завели в Трою ахейський табун і після, валячись від втоми, пішли спати і заснули, то ахейські скакуни почули з-за стін свист своїх наїзників. І кинулися із загороди …

Далі ви розумієте, що сталося: у полі вершники осідлали своїх коней і першим стрімким загоном (бандою) увірвалися в нічого не розуміюче спросоння місто. За першою бандою підтяглися з острова нібито відплилі решта ахейців. Троя впала.

Чому ж ми нічого цього не знаємо? Та тому, що верхова кіннота і її особливі дії були секретною зброєю, вірніше, способом ведення військових дій в тодішній Ойкумені. І співакам-рапсодіям та історикам-міфологістам було доручено затьмарити правду красивою казкою. Що з успіхом і було зроблено. На тисячоліття вистачило. Світова система образів отримала Троянського коня. Він обдурив всіх, хто виростав на європейській культурі, хто поважає античну, – так само, як міфічний Троянський кінь обдурив троянців. Але тепер вже можна розповісти, як було. Спочатку діють полководці. Потім співають Гомери…

Автор: В. Л.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *