Середньовічне місто в середньовічній Росії

Середньовічне місто

У середньовічній Росії все вийшло інакше, ніж у Західній Європі. Місто, торгово-промислова міська діяльність довго залишалися недорозвиненими. Міський стан і міське громадянство тут не склалися. У середньовічних документах торгово-ремісниче і примикаюче до нього населення міст іменується «посадськими людьми». Як і майбутні «міщани», це – непривілейована каста, лише один із статусів простолюдина. Бюргерсько-патриціанська еліта – носій і виразник самодостатності і впливу міста в середньовічній Росії не склалась або не змогла проявитися. Єдиною урбаністичною групою, що в ту епоху ухитрилася якось забезпечити себе деякими привілеями, було купецтво. Але й воно насилу продиралося крізь огорожі засилля і зверхності дворянства.

За свій стіл дворяни не саджали купців ще й у 19-му сторіччі, а російська класична література публічно назвала їх «аршинніками», «надувалами», «сучими синами» і «темним царством». Суспільство ставилося до міста і його населення як до чогось маргінального і навіть не цілком морального. Головним було село.

І дивуватися цьому не доводиться. Адже кріпосне право в Росії зміцнювалося протягом всього середньовіччя; воно було в муках скасовано «зверху» ледь не напередодні завершення промислового перевороту, але все ж до перших загальноросійських асоціацій промисловців і купців. А селянська громада виявилася настільки потужною, що її не змогли скасувати ні «зверху», шляхом столипінських реформ, ні «знизу», шляхом декількох революцій, і вона, зрештою, якось відродилася у вигляді радянського колгоспу.

До витоків постіндустріальної ери сільське населення країни все ще майже врівноважувало міське. Із села же переважно виходили керівники радянської пролетарської держави, які інтелектуальну еліту суспільства – плід міської культури – трактували як «паршивих інтелігентів» і фізично знищували.

Як, чому і коли стався розрив у суспільному розвитку і в суспільній свідомості Західної та Східної Європи? Почасти я вже говорила про це і готова повторити, що якщо не витоки, то рубіж і значимий фактор розмежування я схильна вбачати в етапі комунального руху міст. Саме комунальний рух міст визначив їх подальший розвиток. Тоді-то і почалося чітке розходження у власне міському розвитку, але водночас все більш глибока розбіжність у типах еволюції середньовічного суспільства в цілому.

Встає природне запитання: а що ж завадило успішному розвитку російських міст, що так блискуче почали свою історію? Це питання не просто важке – воно з числа «вічних». Вже говорилося, що той чи інший тип урбанізації залежав (як і залежить) не тільки від вихідних моментів власне міського життя. Він – частина загального розвитку кожної країни. Тільки в такому контексті з врахуванням багатьох зовнішніх і внутрішніх обставин може і повинна розглядатися і історія, і середньовічне місто. Якщо говорити про обставини саме російського середньовіччя, то тут варто взяти до уваги кілька особливих порівняно з Заходом факторів, які викладаю не за ступенем важливості, а у вільному порядку.

Що ж це за фактори? Значний і все зростаючий простір і природні ресурси Росії породили екстенсивне господарство. Це не сприяло розвитку міст, так як в міста не переносилася основна маса товарних ремесел і промислів, і тому еволюція класово-антагоністичних відносин сповільнювалася, затягувалася, а демографічна і виробнича база міст звужувалася до крайності. Одне вело за собою інше. Становий лад і чітка станова організація і в середовищі феодалів, і в середовищі городян не відбувалася в Росії. А в результаті не склалося ні загально-станового представницького органу, ні середніх шарів, що, крім іншого, законсервувало самодержавне начало.

Далі. Дуже суттєвий, на мій погляд, фактор: окультурення юної, пасіонарної Русі пішло через стару, окостенілу, тоталітарно-імперську Візантію з її могутнім державним апаратом, всесильним чиновництвом, обожнюваним імператором і чинним рабством. Саме це – та фатальність, яка багато в чому і визначила подальший історичний шлях Русі, що на сході Русь межувала не з арабами, а зі степовими кочівниками. Що інші степові кочівники піддали країну ярму, яке тривало два з половиною століття і не тільки зруйнувало багато матеріальних та культурних цінностей (такі неприємності Західна Європа теж переживала неодноразово), але і відірвало більшу частину країни від Заходу. А для позбавлення від цього ярма знадобилося сильне монархічне начало…

Кожне нове покоління звертає до минулого свої пекучі питання, тому що в історії все повторюється. Але це ілюзія: у ній ніщо не повторюється і ніщо не переграється заново. Тому історичним досвідом так важко користуватися. І все ж…

Автор: Ада Сванідзе.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers