Середньовічне місто. Частина перша.

Середньовічне місто

– Садовник, як створюються такі прекрасні газони?
– О, пані, дуже просто. Треба посіяти цю траву, а потім поливати і стригти триста років поспіль.

Є всі підстави розглядати загальну історію як довгий звивистий шлях людства від села до міста. З відомого моменту (і з відмінностями в місці, часі і формах впливу) місто і урбаністичні процеси стали не тільки висловлювати, але і визначати характер суспільного розвитку. До якогось часу історія демонструвала неухильне витіснення села містом, хлібороба і скотаря городянином, який втамовує свою тугу по землі, гуляючи в парку або милуючись квітами на балконі власної квартири. Але шлях від села до міста – не просто зміна місця проживання, не просто різні способи розселення і навіть не тільки різні види занять і різні способи життя. Це різні культури. І процес урбанізації – це поступове формування, поширення і зміцнення культури, яка витісняє, змінює первинну, зрослися з природою культури людини.

Сучасний світ вже здебільшого міський. У західних країнах основна маса людей живе в містах і передмістях, абсолютна більшість залучена в міські заняття і практично людина підпорядкована велінням і умовам міської культури. Та й в країнах, що розвиваються, де сільський побут і робота на землі складають життєву основу для значної і навіть більшої частини громадян, і там місто не тільки панує політично і соціально, але широко, повсюдно розсіює зразки свого побуту, манеру поведінки і шкалу цінностей.

У міркуваннях великих еллінів, ерудитів середньовічної Візантії, італійських письменників-гуманістів, французьких енциклопедистів, росіян «західників» і «слов’янофілів» або поетів срібного віку, та й у творах багатьох сучасних письменників, художників і психологів, місто постає як особливий культурний пейзаж з усіма конструкціями публічного і приватного життя, своєю ментальністю і способами самовираження особистості. Кожен з нас прекрасно знає, що саме міська культура відображає всі сторони життєдіяльності. Розселення жителів, їх склад, заняття і пересування, відносини, суспільне життя і форми об’єднань, майнові та соціальні відмінності, способи управління, характер та інтенсивність духовного життя, самосвідомість, норми і мотиви поведінки, навіть меню і способи приготування їжі, навіть хвороби, пороки і злочини – все, все тут інше, характерне саме для міського середовища.

Сучасники не могли залишатися байдужими, спостерігаючи, як міське життя все більше дистанціюється від традиційного сільського, зживаючи його і змінюючи суспільство. Реакція на це завжди була палкою і полярною. Одні раділи відступу сільської одноманітності, обмеженості і відсталості, інші сумували по відмираючій патріархальності, бачили в місті (разом з Катоном) «нові пороки»: пристрасть до розкоші і лінощі, самотність, клоаку розпусти, пекучі контрасти багатства і бідності.

Можна заперечити або підтримати кожну з цих позицій. Але моральний підхід до будь-якого історичного явища, як і до історії в цілому, настільки ж вибірковий, як, скажімо, технологічний, демографічний чи політичний. А будь-який історичний феномен, і місто в тому числі, при вивченні вимагає комплексного підходу, тобто врахування по можливості всіх своїх проявів і особливостей. І при цьому добре б не забути про принцип історизму, тобто розглядати місто в контексті свого часу і місця.

Тому визначимося в часі і просторі. Спочатку про європейські міста середньовіччя. Європейські тому, що саме в Європі в ту епоху міста відділилися від села, ставши самостійними зі своїм суспільним статусом. І вперше в середньовіччі склався міський лад як особлива система, загальна для Європейського континенту. І головне – саме в середні віки урбаністичні процеси, життя і діяльність міст стали визначальним фактором у соціальному розвитку суспільства.

До речі, нагадаємо, що середніми віками традиційно називають період, який починається з падіння Західної Римської імперії, тобто 476 рік. А про кінець думки істориків розходяться. У минулому і ще на початку нинішнього сторіччя середньовіччя «тягнули» до XVIII століття включно і навіть до часу кодексу Наполеона 1801 року, що знаменує кінець «старих звичаїв». У російській історіографії утвердилася більш рання дата – середина XVIІ століття, час англійської буржуазної революції і ґрунтовного переділу Європи внаслідок Тридцятирічної війни. Більшість західних істориків дотримується сьогодні ще більш ранньої дати – рубіж XV – XVI століть. Чому? Тому що було багато подій, з цим часом пов’язаних, що революціонізували життя європейців: відкриття шляхів до Америки й Індії, винахід друкарства, реформа католицької церкви, перші ранньокапіталістичні підприємства і перші буржуазні революції.

У світлі цього XVI – XVIII століття називають то пізнім середньовіччям, то раннім новим часом. Виходить, що на частку «чистого» середньовіччя припадає приблизно тисячоліття. Це зовсім небагато в порівнянні з античною епохою, не кажучи вже про нескінченну давнину. Але саме за цю тисячу років утворилися майже всі прислівники і мови, народи і держави Європи, склалася її неповторна християнська культура. І в цю ж епоху виросли і розвинулися всі найбільш значні міста континенту.

Але що являло собою середньовічне місто? Коли, як і чому воно виникло? У чому була специфіка міського способу життя? Нарешті, яку роль зіграло місто в історії європейських народів, у формуванні сучасних суспільств і відмінностей між ними? Середньовіччя народжувалося з уламків різних культур. Південні регіони, що входили в середземноморську історико-культурну спільність, вже пройшли перший етап цивілізації в період античності і досягли, як відомо, блискучих вершин.

Решта Європи – тобто більшість німецьких народів: слов’яни, балти, угрофінни та інші – не мала цивілізованого минулого, хоча й пішли далеко від первісності. Народи знаходилися на тій стадії родоплемінного ладу, коли основна мета і заняття – безперервні війни заради землі і грабунків. Століттями нападаючи на Римську імперію, вони, врешті-решт, зруйнували її. Варвари (так називали їх римляни) не знали розвинених міст і вели виключно сільський спосіб життя. Але їх суспільство аж ніяк не було однорідним. Племенами і племінними союзами управляли царі зі своїми дружинами, у складі громад виділилися ремісники і торговці; значний шар становили раби. Захопивши Римську імперію, варвари не тільки розоряли її, а й «окультурювали» самі. І найважливіше місце у великій спадщині займали міста.

Власне, римський цивітас, грецький поліс означали не просто міста, а громаду співгромадян. Античне суспільство склалося навколо міст, що панували над селом як своїм придатком. Більше того, спочатку кожна держава в Греції і Римі являла собою саме місто з його сільською округою, іноді містечками-сателітами, але основу громадянства в цьому комплексі становило співволодіння землею. Система поліса, або, як зазвичай називають її історики, міста-держави, по суті зберігалася до кінця античності, почавши змінюватися тільки за пару століть до падіння Риму.

Варварські завоювання зі страшною силою вдарили по містах. Повністю в раннє середньовіччя зберігалися лише рабовласницькі поліси у Візантії, не піддані завоюванню. Сотні міст Західної Римської імперії, у тому числі значні – Мілан, Неаполь, Амальфі, Париж, Ліон, Арль, Кельн, Верден, Трір, Аугсбург, Відень, Лондон, Йорк, Честер і багато інших спорожніли. Площа і населення майже всіх міст різко зменшилися, гільдії зникли або тягнули жалюгідне існування. Торгівля і ремесла скоротилися, на площах сіяли хліб і випасали худобу. Навіть на відносно благополучних територіях басейнів Рейну і Дунаю, що не зазнали особливо руйнівних варварських набігів, міста порожніють, перетворюються на невеликі адміністративні та військові поселення.

Середньовічне місто

Звичайно, початок середньовіччя можна назвати зовсім «безмістовним», але в масштабах континенту міський лад і міський спосіб життя до цього часу, безумовно, ще не склалися. Подальші урбаністичні процеси середньовіччя були пов’язані, з одного боку, з розвитком феодальних монархій, завершенням християнізації і складанням основних класів феодального суспільства: великих землевласників-сеньйорів і залежного селянства; а з іншого з процесом відділення та спеціалізації ремісничої і торговельної діяльності. Вона-то і стала основою процвітання середньовічних міст. Ремесло завжди розвивалося швидше сільського господарства з його нерухомим засобом виробництва.

Тепер реміснича діяльність вимагала все більшої спеціалізації, ставала несумісною з селянською працею і все більш відокремлювалася від неї. Але селяни, прагнучи втекти від залежності феодалів, йдуть у міста. І в результаті міста, містечка, ремісничі слободи, ринкові містечка виникають по всьому континенту близько замків і фортець, великих феодальних маєтків і монастирів, у річкових переправ, мостів і перехресть великих доріг, місць корабельних стоянок і промислових стійбищ, на прирічкових пагорбах, посеред родючих полів, словом, всюди, де були найбільш сприятливі умови для торгівлі, ремесла і по можливості безпечного проживання.

Далі буде.

Автор: Ада Сванідзе.

P. S. Старовинні літописи розповідають: середньовічне місто все таки володіло своєю дивовижною неповторною атмосферою, звісно життя там не було таким комфортним як у містах сучасних (скажімо годі було й думати щоб взяти в аренду авто через сайт orendacar.com.ua/kiev/), але як для того часу саме міста ставали осередком розвитку культури, торгівлі, та й прогресу загалом.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *