Середньовічне місто. Частина четверта.

Середньовічне місто

Комунальні революції, що завершили оформлення міського ладу і способу життя, відкрили дорогу розвитку урбанізму. Місто не тільки набирає темпи соціально-економічної еволюції, але все більше впливає на суспільство. Воно стає найважливішим каналом етнокультурної взаємодії – необхідною умовою розвитку цивілізації і створення в Західній Європі єдиного культурного простору. Безсумнівно, наприклад, що вплив міст спочатку передової для свого часу Франкської імперії, а з XIII століття – розвинених німецьких міст і запозиченого у них магдебурзького міського права сильно прискорило процес урбанізації і загальний розвиток Скандинавських країн. Високорозвинені італійські міста в тому ж XIII столітті дуже сприяли розвитку торгівлі та суконної справи в Англії, а це стало одним з головних чинників подальшого процвітання країни.

Завдяки діяльності міст і міського купецтва в Західній Європі складається і єдиний торговий простір з двома тісно пов’язаними між собою зонами – північно-балтійською і середземноморсько-чорноморською. І більше того, відбулася зміна провідних регіонів. Якщо в раннє середньовіччя пальму першості в загальному розвитку монопольно тримав романізований південь, то з X століття з ним став змагатися «класичний регіон» Східної Франції – Західної Німеччини, а в XIV столітті відбувся зліт Англії та Нідерландів, які разом з Італією утворили знаменитий «вовняний трикутник» з вогнищами першого в Європі раннього промислового капіталізму.

Місто трансформувало феодальну округу, воно втягувало у товарно-грошові відносини і селян, і панів, і самих королів. Воно трансформувало земельну ренту, форми селянської залежності і самі селянсько-сеньйоріальні відносини. Не випадково в Англії особиста залежність селян зживається вже до кінця XIV століття, а італійські міста-держави, зацікавлені в робочих руках для своєї промисловості, самі звільняють селян у своїх округах, коли треба, часом викуповуючи їх у сеньйорів. Міста багатьох країн своїми силами і за допомогою королів домагалися переселення в свої межі сільських ремісників і торговців.

Гільдії, корпорації, братства

Боротьба міст вимагала серйозної організації, і цю роль з самого початку брали на себе внутрішньо-міські корпорації – гільдії, «братства». В Англії ініціатором комунального руху виступила знаменита «торгова гільдія» (Гільда Меркатор), яка вже з X – XI століть об’єднувала купців, верхівку ремісників, видних земле- і домовласників в багатьох англійських містах.

Міські купці по всій Європі рано стали організовуватися в товариства – компаньонажі. І це зрозуміло, бо тільки так можна було вижити і добитися успіху. Вже з IX століття по всій Західній Європі поширилися купецькі гільдії, що спочатку зв’язували осіб, зайнятих у великій далекій торгівлі. З XI-XII століть стали об’єднуватися в професійні братства-цехи міські ремісники. Нерідко об’єднання відповідало вузькій спеціалізації, і кожен раз з виділенням нової спеціальності з’являвся і новий цех. У Парижі XIII століття їх було понад триста. У Флоренції тільки у виробництві тканин брали участь десятки цехів, які відповідали всім стадіями виробництва сукна, шерсті, шовку і т. д.

Зазвичай цехи шикувалися в свого роду ієрархію, де «молодші» (по стадії виробництва, або за ступенем заможності) підпорядковувалися «старшим», які займалися і збутом готової продукції. Але були й витрати цього, безумовно, позитивного процесу. Цехи і гільдії встановлювали жорстку монополію на свої види діяльності, не допускали до неї неорганізованих ремісників і торговців. Вони боролися з «чужинцями» за допомогою влади міста і государів, які стверджували їх особливі привілеї. Поступово цехи і гільдії стали замикатися, і до кінця XIV століття в найбільш розвинених містах вони перетворилися на закриті, монопольні корпорації.

Практика внутрішньо-міських корпорацій була дуже поширена в Західній Європі. За типом торговельних і ремісничих організацій створювалися союзи лікарів і аптекарів, художників, артистів. Об’єднувалися в свої гільдії професори університетів, юристи, носії і візники, землекопи і навіть злодії та жебраки. Цех став свого роду чином, символом середньовічного міського ремесла. Але Русь знову-таки виняток. На Русі професійні корпорації так і не склалися в середні віки. Лише в Новгороді утворилася впливова купецька сотня, однак, зовсім не схожа ні на цех, ні на корпорацію.

Городянин в Європі зазвичай входив не тільки в цех або гільдію по своїй професії, а й в парафіяльну громаду, військову одиницю і об’єднання сусідів, на яке покладалися обов’язки з благоустрою житлового району. А якщо він був заможною людиною, – в духовне братство. Це створювало особливе коло спілкування, дуже важливе для вироблення професійної та особистісної самосвідомості городян, їх політичної та особистої незалежності, суспільного авторитету і почуття власної гідності. Звичайно, корпорація певною мірою обмежувала індивідуальну життєдіяльність своїх членів, підкоряла їх груповому стандарту, і тим не менше вона виробляла необхідне для нормального життя суспільства співвідношення особистих і колективних інтересів, норми публічної та побутової поведінки, трудову дисципліну і високу вимогливість. Крім того, корпорація давала захист і допомогу людині праці проти лих життя, свавілля сеньйорів, держави, та й міської влади.

Міста і городяни

З оформленням державного ладу міст саме місто, точніше, спільнота городян перетворилося в особливий стан. У цьому сенсі середньовічне західноєвропейське місто на відміну від свого античного попередника міста-поліса можна назвати становим містом. Історики зазвичай називають городян середнім станом, а іноді навіть середнім класом-станом. В економічному і соціальному відношенні воно було пов’язане з комерційною та підприємницькою діяльністю, націленою на ринок. У політико-правовому відношенні члени цього стану були особисто вільними людьми і користувалися рядом специфічних привілеїв: особистою свободою, правом розпоряджатися своїм майном, підсудністю міському суду, правом брати участь у формуванні органів міського управління і т. д. Ці особливі правозобов’язання фіксувалися в міських законах і хартіях, іноді – загальному законодавстві країни.

В числі іншого в хартіях і законах обговорювалися умови належності до міського стану – бюргерства. Спочатку терміном «бюргер» (від німецького «бург», місто, звідки – «бургензіс» і французьке «буржуа» – городянин) позначали всіх мешканців міста. Але населення міст, розростаючись, ставало все менш соціально єдиним. Всередині населення дуже рано виділилися міська верхівка, «народ» (популюс) і міські низи (плебс). Вже з XII – ХІІІ століть термін «бюргер» став позначати лише повноправних городян, в число яких не могли потрапити представники низів, відсторонені таким чином від міського управління. А з XIV – XV століть цим терміном позначали вже найбільш заможні верстви городян, з яких пізніше виростали перші елементи буржуазії.

Але при всьому тому – і це надзвичайно важливо – переважно республіканський політичний лад міст, наявність в них цивільної громади з політичними правами і системи виборних органів становили важливу противагу авторитарно-монархічному режиму.

Міста були дуже різними, різним було і життя їх мешканців. У XIV – XV століттях великими вважалися центри з двадцятьма – тридцятьма тисячами людей. Таких в Західній Європі було кілька сотень. Лише одиниці налічували по вісімдесят сто тисяч чоловік (Париж, Мілан, Венеція, Флоренція, Кордова, Севілья). У північних столицях – Копенгагені, Стокгольмі – проживало в цей час приблизно по десять тисяч чоловік. У середньому місті – три – п’ять тисяч жителів. У переважній же більшості міст – тисячі і менше. Природно, що якщо життя у великому місті, тим більше королівській резиденції, било ключем, в дрібних воно було дрімотним.

Але і в цьому містечку була ратуша, над торговельною площею височів собор, навколо тіснилися лавки і майстерні, і все це оберігали стіни з воротами, а нерідко і збережені в скрині міські привілеї. Міста розрізнялися також за своїм «профілем»: в одних превалювала торгівля, інші славилися ремеслами, університетом (Оксфорд, Кембридж), ярмаркою, особливо шанованим монастирем. Були міста шахтарські, що виросли, наприклад, близько центрів видобутку срібла в Саксонії або кухонної солі – у Біскайській затоці або у сельдяних ловищ півострова Сконе. Були міста-порти, міста-фортеці, особливо на кордонах. Сильно відрізнявся і політичний устрій міст: королівські і приватно-сеньйоріальні, повністю або частково незалежні, республіки, тиранії та інші.

Бюргери різних міст зазвичай змагалися між собою. Але при всій соціальній неоднорідності городян, протиріччях в їхньому середовищі і між містами бюргери відчували станову єдність і використовували її. Міста укладали угоди про мита, торгові привілеї, спільне карбування монети. У 1167 році ломбардні міста утворили лігу, до якої увійшли Мілан, Мантуя, Феррара, Кремона, Брешія та деякі інші міста-комуни. Ломбардська ліга припинила німецькі вторгнення в Італію, забезпечивши її процвітання в наступне століття. У XIII столітті почали об’єднуватися північно-німецькі міста, склавши в XIV столітті могутній торгово-політичний союз – Ганзу.

Але, мабуть, одним з найважливіших результатів бюргерської взаємодії була участь городян з XIV століття в діяльності парламентів. До цього часу парламенти були дорадчими органами при королі, що складалися з представників феодальної еліти. З XIV століття вони перетворюються в виборні станово-представницькі установи і цим цілком зобов’язані саме містам. У деяких країнах до парламентів допускалася і верхівка селянських общин. Але всюди і практично з самого початку в парламентах засідали депутати від міст. Там вони не тільки відстоювали свої привілеї, а й брали участь у вирішенні фіскальних, в меншій мірі судових і політичних справ своєї країни. Депутатами парламентів від міст виступали патриції, найчастіше ті ж купці. Але за всіх умов парламентська діяльність городян зміцнювала їх союз з королями – союз, суспільно необхідний і взаємовигідний. Королі отримували від міст гроші і військову допомогу, а міста – підтримку від короля в збереженні необхідного їм миру і захист від грубого свавілля феодалів.

Що ж у результаті? А те, що потужні середньовічні міста і бюргерський стан стали головною складовою західного менталітету. У Східній же Європі такою складовою були князівсько-общинні відносини. Це стає цілком очевидним, якщо згадати деякі відомі моменти еволюції громадської думки і взагалі духовного життя Західної Європи в середні віки і на порозі нового часу. Вже з XII століття в числі перших проявів міського розвитку виявився новий пласт культури – специфічно міський, сформований в бюргерському середовищі і, більше того, чітко антиклерикальний

Місто стало центром світського шкільного навчання, потім університетів, де вивчалися логіка і математика, медицина, юриспруденція та ораторське мистецтво, а дискусії на богословських факультетах все далі виходили за рамки офіційного богослов’я. Нова філософія, література, природничі та точні науки, багато мистецтв, в тому числі не тільки архітектура і будівництво, музика, живопис і скульптура, але й театральні дійства, а потім справжній театр, місцем народження і центром всього цього духовного багатства стало місто.

Саме в бюргерському середовищі, на основі міської культури народилася гуманістична література і вся культура Ренесансу, а потім реформаційні вчення. Протестантизм з його демократичною церковною організацією та ідеєю бажаного Господу земного успіху освятив приватну ініціативу, зростаюче підприємництво. Місто відкрило Західній Європі широкі ворота в суспільство нового часу.

Автор: Ада Сванідзе.