Полоцький матріархат

Полоцький матріархат

Запеклому рибаку деколи доводиться пережити почуття пекучого розчарування, коли найкраща риба – не в його відерці, а спіймана його товаришем, який вперше видивляється на тремтливий поплавок. Подібні хвилини дано пережити і досвідченим мисливцям за старожитностями. Кращі предмети, як це не прикро, знайдені не ними, а неофітами, які дізнались, скажімо, про існування стародавніх печаток, тільки побачивши одну з них біля своїх ніг. Про рибака я згадав мимоволі, хоча в цьому оповіданні він займе почесне місце серед дійових осіб.

Спекотне літо 1968 року. На волховській мілини рибалка. Він вже втратив надію на хороший улов і з цікавістю зиркає на дівчину, що тихо бреде по мілині, іноді нагинається, пересипає в долонях пісок, розчаровано обтрушує руки … – Що ти там шукаєш?

Розумієш, тут часто знаходять різні стародавні предмети: намистини, шиферні пряслиця, уламки скляних браслетів … А при успіху може попастися і свинцева печатка … Тільки навряд чи, вони зустрічаються дуже рідко.
– А вони які? З ручкою?
– Ні. Ручка буває у сучасних печаток. А древні схожі на монетки … Їх підвішують до документів на шнурку.
– Ось такі? – Рибалка нагинається і піднімає маленький свинцевий кружок, що лежить біля його ніг з чітким зображенням на ньому. – Такі?

Полоцький матріархат

Так, саме такі. Тільки та печатка (вона ж булла), яку підняв рибалка, настільки незвичайна, що її немає з чим порівняти. Це стало очевидним вже в той день, коли знахідка потрапила в Новгородський музей, який володіє прекрасною колекцією стародавніх булл. Печатка відтиснута на невеликому колі розміром не більше 20 міліметрів у діаметрі. Вже сама її величина ознака великої давнини: печатками такого розміру користувались тільки у дванадцятому і на самому початку тринадцятого століття.

На одній стороні печатки прекрасно виконана і відмінно збереглась багатофігурна композиція Преображення (відомий євангельський сюжет). У центрі – Христос, по боках – пророки Ілля та Мойсей, біля ніг – попадавши в страху апостоли Яків та Петро. На російських печатках таке зображення ще не зустрічалось, а ось на візантійських – не раз. Хоча сама композиція така, що її не сплутаєш з жодною іншою, різьбяр друку супроводжував зображення поясненнями. На вільних місцях розташовано напис, від якого зберігся початок МЕТА і кінець Ф. .. З – залишки грецького слова МЕТАМОРФОСІС. Воно не потребує перекладу: ми ним користуємось і сьогодні – метаморфоза і є перетворення, преображення:

Полоцький матріархат

Грецький напис. Звичне для грецьких булл зображення. Чи не говорить це, що і друк не російської, а грецької роботи? Російські майстри, щоправда, в домонгольські часи постійно користувались грецькою мовою для позначення релігійних сюжетів. Але сама незвичайність саме цієї печатки змушує насторожитись.

Перевернемо буллу. Її оборотна сторона зайнята поясним зображенням святої, відразу її ім’я: ІЕФРОСІНЯ – Євфросина. Ім’я написано по-російськи. Крім того, зображення оточене довгим російським написом: «Господи, допоможи рабі своїй Єфросинії нарецаемой». Сумніви в російському походженні печатки відпали. Додалась і ще одна датувальна ознака – напис. Такі написи (їх називають благопожелательная) відомі тільки на печатках дванадцятого століття.

І разом з тим додалось здивування. У всіх відомих зараз випадках формула благопожелания гранично лаконічна: «Господи, допоможи рабу твоєму Петру», або Івану, або Марії, або Якову. Тут же до імені додано слово «нарецаемой». Це слово для власника булли було настільки важливим, що його буквально втиснули в напис. Кінець слова в ній не вмістився, і його довелось продовжити на крихітному вільному місці біля плеча Євфросинії, порушивши при цьому відповідність витонченої в іншому композиції. Навіщо це слово? Адже і без нього очевидно, що, даючи дитині ім’я, його цим ім’ям нарікають. Тільки в одному випадку власниця могла наполягати на обов’язковому включенні цього слова в напис – при зміні імені. А ім’я доросла людина в давнину могла змінити, лише прийнявши чернечий сан.

Якщо так, можна знайти пояснення і деяким іншим дивацтвам печатки. У дванадцятому столітті на буллах, як правило, позначали не тільки ім’я, але і по батькові. Якщо на одній стороні печатки було зображення, наприклад, Михайла, а на іншій – Феодора, значить, власника печатки звали Михайлом Федоровичем чи Феодором Михайловичем. На печатках княгинь оборотна сторона могла бути зайнята зображенням святого патрона чоловіка, а не батька. І в тому, і в іншому випадку ми побачили б на обороті печатки зображення конкретного святого. Тут же – композиція Преображення, центральне місце в якій займає постать Христа. В ім’я Христа не нарікали ні батьків, ні чоловіків. Тоді, може бути, цей малюнок на печатці говорить про те, що її власниця живе в Преображенському монастирі?

Археологи вже знаходили стародавні жіночі печатки. Але належали вони тільки княгиням. Власниця нашої булли повинна займати особливе місце в політичній історії Давньої Русі, щоб на відміну від інших черниць мати право на власну печатку.

Отже, ми знаємо, що власницю булли звали Єфросинія, що вона жила в дванадцятому столітті, що вона постриглась в черниці і що монастир, який прийняв її у свої стіни, називався Преображенським монастирем.

У російських літописах чимало Євфросиній. І всі ті з них, про кого ми що-небудь конкретне знаємо, отримали це ім’я при вступі до монастиря (можливо, тому, що Єфросинія в перекладі з грецького означає «розсудлива»), Але літописні Євфросинії не підходять: одні з’явилися пізніше, інші не мали відношення до Преображенського монастиря. Жила на світі, однак, в XII столітті ще одна Єфросинія. Хоча літописи і не називають її, тим не менш, вона сама знаменита з усіх «розсудливих». Її шанували за життя, а після смерті зарахували до лику святих, і розповідь про неї є в легендарних житіях святих. Мова йде про Єфросинію Полоцьку. Ось що говориться про неї в її «житії».

Близько 1110 року у полоцького князя Святослава-Георгія Всеславича народилась дочка, названа Предслава. З малих років вона відрізнялась незвичайною красою, і коли підросла, безліч молодих князів поспішило запропонувати їй руку. Але вона всім відмовляла, тому що вирішила піти в монастир. Коли і батьки її стали наполягати на заміжжі, Предслава потайки пішла з дому і сховалась в монастирі, ігуменею якого була її рідна тітка. Потім постриглась в черниці під ім’ям Євфросинії. Через якийсь час Єфросинія домоглася у єпископа дозволу заснувати свій монастир в околицях Полоцька. Монастир швидко розрісся, і в ньому руками майстра Івана княгиня-черниця побудувала соборну церкву Спаса (збереглася до нашого часу і зробила епоху в історії архітектури західної Русі). Померла Єфросинія близько 1173 року під час паломництва в південні землі.

Така розповідь житія. Вона позбавлена чудесних подробиць, у ній немає повідомлень про чудеса, зцілення, видіння … Хоча про якесь бачення в ньому все-таки йдеться, і це бачення знадобиться нам пізніше. Зараз же для нас важливо одне: розповідь прозаїчна, діловита, в ній немає нічого, що потрібно було б спеціально вигадувати. Найзначніший свідок діяльності Предслави-Євфросинії – Спаський собор. Історики зодчества датують його якраз серединою XII століття. Про інше свідчення слід розповісти докладніше.

Далі буде.

Автор: В. Л. Янін.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *