Подорож в старовинний Лондон. Продовження.

Середньовічний Лондон

Протягом XI-XII століть старі міста набирають силу, а поряд з ними з’являються все нові і нові. Цей процес набув безпрецедентні масштаби між 1150 і 1250 роками, на які припадає пік середньовічної урбанізації. Протягом XII-XIII століть міста розросталися, їх межі розширювалися, піднімалися нові будинки і церкви на ще раніше не освоєних земельних ділянках, виникали нові ринки й цілі передмістя. У містах по-новому організовувався внутрішній простір, формувалася абсолютно особливе соціальне і культурне середовище.

Велика кількість і повнота збережених в лондонських архівах документів, які відносяться до історії однієї з його центральних вулиць – Чіпсайду, дозволяє реконструювати оточення, в якому жили і трудилися її середньовічні мешканці. Починаючи з XIII століття більшість жилих тут людей займалося роздрібною торгівлею. Перші поверхи будинків на вулиці були зайняті дуже маленькими лавками площею в середньому від п’яти до шести квадратних метрів, в 1300 році їх було близько чотирьохсот. Позаду лавок розташовувалися торговельні ряди. До початку XIV століття багато будинків в районі Чіпсайду мали три поверхи і мансарду. Найбільш солідні будинки заможних городян розташовувалися поблизу від головної вулиці, але не на ній самій.

У XV столітті приблизно 20-25 відсотків їх площі було зайнято під торгові приміщення, склади та підвали, 10 відсотків припадало на кухню, від 15-20 відсотків – на мансарду, і лише близько 50 відсотків було відведено під житлові та спальні кімнати. У бічних вулицях і провулках дуже тісно і скупчено жили ремісники – шевці, кравці, панчішники, кошелечники, булавочники, ножовщики та інші.

Лондон у фильмі Анонім

Як правило, більшість середньовічних англійських міст викуповували королівські хартії, що надавали їм важливі економічні привілеї, наприклад свободу від поборів і мит і різні торгові монополії. Завдяки відкупу належних короні з міста щорічних платежів – так званому праву фірми – воно звільнялося від повсякденного втручання королівського шерифа в свої внутрішні справи. До початку XIII століття хартії мали близько вісімдесяти міст, до початку XIV століття – 192, до початку XV століття – 234 міста.

Деякі хартії найбільш значних та багатих міст включали і додаткові вольності: право мати міський суд, право обирати власних посадових осіб тощо. Лондон, звичайно, володів цими правами раніше інших міст. Проте отримавши хартію навіть з вельми широкими привілеями, англійські міста зовсім не ставали незалежними «вільними містами» або «містами-сеньйорами» – занадто сильна була англійська централізована монархія на відміну від роздроблених Німеччини та Італії.

Отже, в XII-XIII століттях поступово складається складна система міських вольностей і привілеїв і юридично закріплюється особливий статус городян в державному масштабі. При цьому важливою особливістю історії міського стану в Англії явився прямий шлях його консолідації, відсутність у ній проміжних територіальних чи регіональних стадій. З плином часу міські судові та адміністративні органи все більше інтегрувалися в національну систему місцевого управління, але сама ця система досить гнучко враховувала державні та локальні інтереси.

Тутешні купці і ремісники; як і в інших містах Європи, об’єднувалися в гільдії, які не тільки захищали їхні економічні інтереси, а й виконували основні соціальні функції спілкування та взаємодопомоги.

Специфіка даної ситуації в англійських містах полягала в тому, що тут на відміну від країн континентальної Європи право верховної власності на землю належало короні і всі феодали були її утримувачами, в тому числі і належній їм міській нерухомості.

Перші документальні свідчення про склад міського населення Англії містяться в знаменитій «Книзі Страшного суду» (1086 рік), в яку були зведені дані, отримані в результаті розпочатого за наказом Вільгельма Завойовника унікального перепису земельних тримань і доходів з них. Тут вперше згадані burgenses, тобто жителі міст, які володіли вільним міським триманням і мали відповідний йому тримательский статус. Поряд з цим в описах міст є вказівки на міські володіння феодалів різних рангів, світських і духовних, починаючи з короля і архієпископа, єпископів, абатів, баронів і кінчаючи дрібними васалами. Земельні тримання і будинки феодалів у містах різного типу зберігалися протягом всього середньовіччя.

У ХII-XIII століттях в складі населення щодо великих англійських міст особливе місце займають представники власне міського стану – повноправні городяни–фрімени (від англ. free man – вільні люди), тобто ті, хто володів міським земельним триманням і сплачував міські податки. У місті також можна виділити різні професійні групи купців і ремісників, соціально-майнові категорії (вища, середня і нижча верста), а також статусні групи, тобто ті, які володіли різним обсягом юридичних прав, а саме повноправних членів гільдій, з одного боку, та учнів і підмайстрів – з іншого.

Купецька верхівка найбільших англійських торгових центрів, захопивши контроль над органами міського самоврядування, в кінці XIII століття зближується за своїм становищем з патриціатом континентальних міст, але про фіксацію права спадкової передачі статусу і говорити не доводиться. Що стосується соціальної термінології, що відображала суб’єктивну класифікацію городян, то в її основі лежав головним чином майновий критерій. Як показує аналіз лондонських податкових списків кінця XIII – початку XIV століття та інших масових документів XIII-XV століть, категорії, що виділяються ними в середовищі фріменов – платників податків, були рівним чином позбавлені й соціально-правової та професійно-виробничої визначеності.

Середньовічний Лондон

Хоча реально існуючі майнові градації усвідомлювалися сучасниками, все ж вони були ще занадто рухливі. Підйом по соціальних сходах залишався відкритою перспективою для представників всіх верств городян, принаймні до кінця XV століття.

І нарешті, тут же на двох полюсах соціального спектра міських мешканців розташовувалися елітні групи дворянства, духовенства (а в Лондоні – і численних чиновників центральної королівської адміністрації), що жили у власних особняках, і маргінальні групи, які складали міський плебс, що заповнював вулиці і нетрі великих міст. У XIV-XV століттях в сприятливих умовах високої соціальної мобільності складається ситуація, стимулююча матримоніальні союзи, ділове партнерство, співпрацю в місцевому управлінні і в сфері парламентського представництва між купецькою верхівкою та міським дворянством – джентрі і навіть їх часткове зрощення.

Молодші сини дворянських сімей прагнули отримати міське громадянство і ставали юристами, купцями, підприємцями, вступали в міські професійні корпорації і релігійні братства. Чимало нових дворянських родів були засновані щасливими нащадками старого дворянства, які починали свої кар’єри в місті учнями, робили тут свої статки, скуповували великі маєтки, отримували титул і, залишивши справи, поверталися в рідне графство.

Через всю історію Лондона проходить тенденція до нарощування людських ресурсів і концентрації багатства. За сумами податків з населення, відображеної акумуляції рухомого майна, Лондон був абсолютно недосяжний для решти міст, з ним могли зрівнятися лише кілька найбільших графств. Населення Лондона, яке становило в 1500 році 50 тисяч чоловік, згодом різко зростає. За підрахунками британських істориків-демографів, протягом XVI століття воно почетверилось і склало приблизно 5 відсотків населення країни, до 1700 року виросло в порівнянні з 1500 роком в десять разів і склало вже близько 11 відсотків населення країни, а Лондон став найбільшим містом Західної Європи.

Оскільки його власне населення, навіть не могло себе відтворити, адже приріст населення Лондона забезпечувався імміграцією, яка в середньому становила в 1600-1650 роках приблизно 7 тисяч, а в наступні роки – 8000 осіб на рік. Лондон привертав надлишкове населення з провінції, але не тільки бродяг і жебраків, до нього кинулися і багато представників вищих класів. Бурхливий розвиток Лондона стимулювало економічне зростання на периферії своїм попитом на товари масового споживання, продукти харчування, паливо, будівельні матеріали. Його повне панування в експортній торгівлі тканинами з першої половини XVI століття, навпаки, зробило негативний вплив на цілий ряд провінційних міст і портів і сприяло їх занепаду. З кожним десятиліттям економічна могутність і політичний вплив столичного регіону зростала.

Фернан Бродель дав найяскравішу і ємну характеристику ролі Лондона в подальшій історії: «Якої тільки ролі не зіграє Лондон в британській величі! Він вибудував і зорієнтував Англію від А до Я. Його тяжкість, його неосяжність вели до того, що інші міста ледь існували в якості регіональних столиць… На відміну від занадто великої, внутрішньо розділеної Франції, що розривалася між Парижем і Ліоном, Англія мала не тільки одну голову, але величезну… Весь англійський економічний простір підпорядковувався королівській владі Лондона… І все ж чи не слід сказати, що якщо Лондон і створив першу форму згуртованого національного ринку, то останній згодом розвивався і ущільнювався сам собою?

Автор: Лорина Рєпіна.

P. S. Старинные летописи рассказывают: Все-таки как ни крути, а Лондон очень интересно место с богатою историей, которое обязательно стоит посетить всякому заядлому путешественнику. Вот только отправляясь в Лондон стоит не забыть взять с собой англо-русский словарь дабы не испытывать трудностей в коммуникации.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *