Пів мільйона циган – жертви нацистського терору

геноцид циган

Плани нацистської партії передбачали і повне винищення циган. Однак офіційна політика дискримінації циган як етнічної групи простежується приблизно з 1899 р., коли в баварській поліції було створено спеціальне відділення у справах циган, в яке направлялися копії судових постанов по зробленим циганами правопорушенням. У 1929 р. відділення було перетворено в національне управління з штаб-квартирою в Мюнхені; з цього періоду циганам заборонялося пересуватися по території країни без особливого на те дозволу поліції. Осіб старше 16 років, які не зуміли представити доказів свого працевлаштування, могли засудити до двох років робіт у виправній установі.

З приходом Гітлера до влади в 1933 р. ці дискримінаційні заходи ще більш посилилися. Циган, що не зуміли представити докази німецького громадянства, видворяли з країни; інших інтернували як «асоціальний елемент». Одночасно стали звертати більше уваги на їх расові характеристики. Ганс Глобке, один з укладачів нюрнберзьких законів, заявив в 1936 р., що «цигани чужі арійській крові» (Artfremdes Blut). Не зумівши спростувати їх арійського походження, Ганс Ф. Гюнтер виділив циган в окрему категорію – Rassengemische, – що передбачала невизначене змішання рас.

Расові характеристики циган пильно вивчалися, ця тема стала можливою для захисту докторських дисертацій. Ева Юстин, асистентка співробітника відділу расових досліджень міністерства охорони здоров’я Ріттера, заявила на захисті своєї дисертації, що циганська кров «вкрай небезпечна для чистоти німецької раси». Директива від 14 грудня 1937 року, в якій цигани оголошувалися «закоренілими злочинцями», ще більш посилила їх положення. Наприкінці 1937 і в 1938 р. були проведені масові арешти циган. У концентраційному таборі Бухенвальд був побудований спеціально відведений для циган блок. Імена циган зустрічаються в списках загиблих і багатьох інших концентраційних таборів, в тому числі Маутхаузена, Гузена, Даутмергена, Надвайлера, Флоссенбурга. У Равенсбрюке багато циганок стали жертвами експериментів, що проводилися лікарями-есесівцями.

Такий собі доктор Портші представив на розгляд Гітлера меморандум, в якому пропонувалися «примусова праця і масова стерилізація циган, з тим, щоб виключити загрозу чистоті крові німецького селянства».

У 1938 р. за особистою вказівкою Гіммлера національне управління у справах циган було переведено з Мюнхена до Берліна. У тому ж році в селі Маннверт було заарештовано 300 осілих циган, власників полів і виноградників.

Гіммлер наказав ввести таку класифікацію циган: чистокровні цигани (Z), метиси з переважанням циганської крові (ZM+), метиси з переважанням арійської, крові (ZM-), метиси напівцигани-напіварійці (ZM).

У своїй книзі «Німеччина і геноцид» історик Й. Белліг вказує на три способи геноциду, що проводився гітлерівцями: придушення здатності до продовження роду, депортація і фізичне винищення.

Циганки, які перебували у шлюбі з особами іншої національності, піддавалися стерилізації в госпіталі Дюссельдорф-Ліренфельда. Деякі з них загинули, так як стерилізацію проводили в період вагітності. У Равенсбрюке лікарями-есесівцями була проведена стерилізація 120 дівчаток-циганок.

Прикладом геноциду служить і депортація з Німеччини в гетто польського міста Лодзь 5000 циган. У нелюдських умовах цього гетто не могла вижити жодна громада. Однак улюбленим способом геноциду у нацистів було масове винищення людей.

Рішення про винищення циган, як вважають, було прийнято навесні 1941 року, коли створювалися так звані Einsatzgruppen – каральні загони. Перш за все, циган необхідно було згрупувати в одному місці. Відповідно до директиви Гіммлера від 8 грудня 1938 року поліцією було встановлено місце проживання всіх циган. Директивою від 17 листопада 1939 року під загрозою ув’язнення в концентраційний табір їм заборонялося покидати своє місце перебування. Тридцять тисяч циган, депортованих до Польщі, були приречені на загибель у таборах смерті Бельзен, Треблінка, Собібор і Майданек. Тисячі циган, вивезених з Бельгії, Франції та Голландії, знайшли свою смерть в Освенцімі.

У своїх спогадах Гесс, комендант Освенціму, вказував, що серед депортованих були майже столітні старці, вагітні жінки і величезна кількість дітей. Згодом деякі в’язні Освенціму, які залишилися в живих – наприклад, Кулка і Краус у своїй книзі «Фабрика смерті» – описали звірячу розправу, вчинену нацистами над циганами в ніч на 31 липня 1944 року.

У Польщі та на окупованій території Радянського Союзу циган знищували в таборах смерті і пристрілювали на місці. За військами генералів фон Леєр, фон Бока, фон Рунштедта та інших йшли каральні загони есесівців. Прибалтійські республіки та Україна були усіяні братськими могилами. У Сімферополі в ніч на 24 грудня 1941 року було розстріляно 800 чоловіків, жінок і дітей. Всюди, де ступала нога нацистів, циган арештовували, висилали або вбивали. В Югославії страти циган і євреїв почалися в жовтні 1941 р. в Яницьких лісах. Місцеві жителі і зараз ще пам’ятають плач циганських дітей, яких на вантажівках звозили до місця страти.

Зараз важко встановити, скільки циганів налічувалося в Європі до початку другої світової війни і скільком із них вдалося вижити. На думку історика Рауля Гільберга, у Німеччині до другої світової війни налічувалося 34 тис. циган, проте невідомо, скільки з них вціліло. З донесень каральних загонів, які здійснювали вбивства на території РРФСР, України, випливало, що їх жертвами стали 300 тис. осіб. За даними уряду Югославії, тільки в Сербії було вбито 28 тис. циган. Число загиблих у Польщі важко встановити. Історик І. Тененбаум стверджує, що цигани втратили, принаймні, 500 тис. чоловік.

Цей стародавній, але життєздатний народ намагався чинити опір смерті, але звірство і військова перевага ворога, до нещастя, робили свою чорну справу. Музика була нерідко єдиною розрадою циган в хвилини страждань.

Деякі з молодих циган здійснювали втечі. В табірному щоденнику, який вів чеський циган Данута, можна знайти дати страти біля Стіни смерті й імена тих, хто був спійманий і повернений в табір. Очевидці розповідають про зухвалу мужність циган, які воювали в партизанських загонах на території Польщі. Збереглися спогади про сміливців, які з ножем у руках кидалися на озброєного до зубів ворога.

Минуло 70 років з того часу, коли цигани піддалися геноциду. Ці рядки – лише нагадування про страхітливий злочин, скоєний щодо циганського народу, однієї з етнічних груп людства.

Автор: Міріам Нович.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *