Перший начальник таємної служби

Добриня

В калейдоскопі подій, пов’язаних з таємною і явною війною за «Святославовий спадок», що промайнув перед нами, діяльність «допитливих» була майже непомітна. Хоча винні в тому не вони, а літописці, які занадто строго охороняли державні секрети. (А що ви хочете? До появи «нового мислення» в цій галузі залишалося ще ціле тисячоліття!) Але ось, нарешті, вони проговорилися, бо були людьми чесними і кричущих фактів не приховували. Правда, перша за часом звістка належить, здається, вчителеві, що жив сімсот років потому і користувався інформацією не завжди достовірною. Літописний звід, складений ним та Татіщевим без застережень прийнятий за найдавнішу руську хроніку, сучасну Володимиру Святославичу (вона отримала назву Іоакімівського літопису), давно придбала в науці погану славу. Однак ще С. М. Соловйов справедливо вказував, що така думка не цілком коректна.

Ось що сказано в Татіщевській «Історії руській» на основі текстів Іоакима Корсунянина про події, які послідували за взяттям Полоцька дружинами Володимира і Добрині: «Ярополк, известяся о сем, печален бысть». Він «посла к брату увесчевати. Посла же и воинство во кривичи, да воспретит Владимиру воевати. Владимир, слышав сие, убояся, хотел бежать ко Новуграду, но вуй его Добрыня, видя, что Ярополк нелюбим есть от людей, зане христианом даде волю велику, удержа Владимира и посла в полки Ярополчи з дары к воеводам, водя их ко Владимиру».

Не знаю, як поставитися до рецидиву неврастенії у Володимира, а в іншому все принаймні достатньо правдоподібно. І тупіт кінноти Ярополка по землям радимичів і кривичів, і нечутна хода агентів Добрині, які пробираються у ворожий табір з важливим завданням, виконання якого забезпечило б полководцю Володимира перемогу і можливість надалі тримати руку на пульсі старшого Святославича. Можна припустити, що розвідники почасти повторили при цьому хитрість віщого Олега – натягнули личини «гостей» (купців), інакше проникнути у військовий стан з вантажем «дарів», та ще шукати там потрібних людей, було б немислимо.

Іоакимівський літопис характеризує Добриню як чоловіка, який не дарма їв хліб начальника княжої розвідслужби. Продумуючи найбільш ефективні способи вербування, вірніше, види «наживок», на які найкраще клює риба благородної крові, він вирішив ловити відразу на два гачки (може бути, його досвід кому-небудь ще знадобиться?) – І матеріальної, і духовної спокуси, виявивши тонке розуміння людської природи і здатність зіграти не тільки на низьких, але і на високих її струнах.

Боротьба язичництва з християнством у верхах давньоруського суспільства досягла в цей час вже великої напруги. Невідомо, правда, як ставилися до неї на самому державному Олімпі. У науці на цей рахунок існують протилежні точки зору: від протиставлення «майже християнина» Ярополка прихильникові віри батьків і дідів Володимиру до визнання, що між братами, які виховувалися в дитинстві християнкою Ольгою, не було в цьому відношенні особливої різниці. Звичайно, вони були ще занадто юні, щоб мати самостійну тверду думку. Багато чого залежало від «дядьків»-воевод, що визначали «офіційну позицію» своїх дворів.

Яких поглядів дотримувався Добриня, ясно наче з дій Володимира після остаточної перемоги над Ярополком. І в Києві, і в Новгороді були поставлені нові «боввани». Звідси, як і з того факту, що до прийняття християнства як державної релігії залишалося ще чимало років, слідує, очевидно, що в період боротьби з Ярополком син Малка Любечанина ще не відчував розчарування в язичництві і в стані суперника шукав не тільки платних інформаторів і посібників, а й однодумців. Не сумніваючись, напевно, що знайде якщо не тих, так інших. І не помилився.

«Оные же (воеводы) яко первее рех, не правяху Ярополку (не служили йому правдою) и яшася предати полк Владимиру. Тогда Добрыня со Владимиром иде на полки Ярополчи». І переміг «не міццю, не хоробрість, але зрадою воєвод Ярополча». Якщо все це правда, то Добриня-розвідник міг пишатися великим успіхом, всього значення якого він, однак, не в силах був усвідомити. Вперше в історії вітчизняних секретних служб вони зуміли вирішальним чином вплинути на результат бою. Тоді ж, і теж вперше (читач розуміє – з якими застереженнями), стараннями Добрині на Русі з’явилася нова категорія надзвичайно цінних людей – завербованих агентів «з того боку». На жаль, імена цих героїв, які виграли битву на Дручі, залишилися невідомими. Скептики, мабуть, засумніваються, чи була та сама битва. На грунт твердо встановлених фактів і конкретних імен вдається вибратися тільки на тому етапі, коли Ярополк укривається від військ Володимира за міцними стінами Києва (але такий хід наймогутнішого з руських князів важко пояснити, якщо йому не передував невдалий бій в чистому полі).

Разом з київським князем пильно вдивлявся в туманні далі між Дорогожичем і Капічем, де будували свій табір варяги, новгородці, кривичі і чудь, його воєвода, а за сумісництвом агент Володимира і Добрині. Звали його Блуд. Це і є перший чоловік з тієї нової безцінної категорії, з якою щойно познайомилися читачі, і чиє ім’я стало надбанням історії.

Автор: В. Плугін.