Одіссея кулів

кулі

Протягом XIX сторіччя багато чоловіків та жінок виїхали з Індії до країн, де недавно було офіційно заборонено рабство, аби працювати там як наймити-кулі (кулі – з хінді означає «робітники»). Це переселення породило такий спосіб життя і таку поезію, що їх можна назвати «кулітюд». Суть «кулітюду » годі зрозуміти без опису мандрівки кулів через моря. Цей вирішальний досвід — одіссея кулів — залишив незмивний відбиток на уявному полотні «кулітюду».

Перш ніж вирушати в мандри, треба було переступити табу. Індуси, які збиралися переплисти населений чудовиськами океан, з власної ласки позбавляли себе святої води Гангу, через що були приречені на вічні блукання, а також втрачали будь-який шанс на перевтілення. За переказами, англійці вдалися до хитрощів: на кожному човни вони встановили великі казани з гангською водою для ритуальних обмивань індусів. Схоже, що ці хитрощі вочевидь підштовхнули тих, хто вагався, довірити свої душі заморському світові.

Більшість кулів вперше побачили море, вперше опинилися на межі перевернутого (з їхнього традиційного погляду) і невідомого світу. Одвічні соціальні табу було порушено ще й тим, що індійці з різних каст жили пліч-о-пліч на палубі просто неба. Вони були рівними перед життям і смертю, навіть якщо мандри тривали б лише десять днів, як те їм обіцяли. Десять днів спливають швидко. Та, як тільки корабель відходив від берега, всі відчували у глибині душі, що розлука з рідною землею є різновидом смерті.

ЛИХА ТИША

Становище кулів можна уподібнити до відчуття агонії на борту човна работорговців, що підіймає якорі біля африканських берегів з вантажем закутих у кайдани рабів. Ця мить була позначена тим, що вест-індський письменник Едуар Глісан назвав «криком із трюму» — первісним зойком із глибу єства раба, який лунає поза часом і простором, вимагаючи пояснення від Історії і відновлюючи його Історію. Часто рабів перевозили в кайданах у лежачій поставі. Кулі мали свободу пересування: вони могли бачити далекий берег, дивитися на зорі та на сяйний слід на воді, спостерігаючи зародження циклону — іншими словами, були свідками повільного випаровування їхнього попереднього буття. Добре продумана, добровільна мандрівка кулів вже була різновидом змішування, фізичного контакту з іншою поетикою, з іншим світоглядом. Кулі «знали», куди їх везуть. Вони могли обмірковувати своє розлучення з рідною землею, розробити стратегію виживання й поселення, визначити своє місце в новій структурі буття, що відкривалася перед ними.

Діти «кулітюду» поділили з дітьми «креольства» цей «крик із трюму», мить мовчання, яка замінила крик болю і пізніше, як на початку работоргівлі, згасла в амнезії, добровільній чи вимушеній. У будь-якій історії, несказане часто викреслюється або затуманюється, так наче найкращий спосіб цензурування тяжкого минулого — це загорнути його в густу пелену мовчання. Саме в цьому — відсутність тексту, або ж підтекст кулів, який дорівнює несказаному перед чужиною.

Раб переживав цю мить, твердо знаючи, що він не має жодної змоги піднестися в суспільстві, яке звело його до рівня предмета. Тож він прив’язується до своєї віри та мови. Він також думає про самогубство. З другого боку, кулі пережили своє переселення в реальному часі, не зависаючи між небом і землею. Вони зіткнулися з морською культурою і мовою, якою ще мало володіють (за винятком кількох освічених брахманів). Їхня мандрівка розпочалася з обману: насправді мандри тривають майже місяць. У них досить багато часу, щоб подумати про свою долю і зрозуміти, що обманом був і сам контракт. Саме тут, у юридичному контексті, вони з часом зосередять боротьбу за своє визволення.

Кулі мали культуру письмового слова, вони вирушали в мандри з книгами — з Кораном, «Бхагават-гітою» та «Рамаяною». Ці святі книги були складником їхньої подорожі. У Музеї кулів у Мока (Маврикій) зберігається примірник Бхагават-гіти, яку кулі, знаючи її напам’ять, переписали від руки, щоб привезти знаки своєї культури до країни, куди вони завербувалися. Це — неспростовний доказ боротьби проти втрати своєї культури: кулі берегли свої основні тексти.

«Обхідні стратегії», що про них згадують антильські автори Жан Бернабе, Патрік Шамуазо і Рафаель Конфіян, були ще помітнішими в африканських рабів, позначених цивілізацією усного слова. Саме цьому частково зобов’язана виразніша лінгвістична винахідливість нащадків рабів, тоді як кулі здебільшого задовольнялися перевезенням і впровадженням своїх текстів до чужого для них світу. Креоли мусили винаходити свою космогонію та поетику. Кулі ж просто перенесли свій власний світ до країни перебування: вони заново переписали й наклали свої семіологічні позначки на виміри нової для них країни. Тож, поєднані зі своїми святими книгами, кулі пообіцяли собі, що, коли вони дістануться живими до обіцяної землі, то відшкодують витрати на переїзд і своєю чергою матимуть власну землю.

СИМВОЛІЧНА РАНА

Прагматичний світогляд індійських наймитів мав вирішальний вплив на літературну творчість та письменство, якими кулі щедро вшанували Мааті, або ж землю-матір, гарантію їхнього майбуття і справжню матрицю відтворення. Таким чином їхня праця на чужині набувала космогоністичного значення. І саме в цьому відчувається те сильне чуттєве забарвлення мови, та поетика відмінного, в яких збігаються «креольство» і «кулітюд».

Щойно тільки наприкінці виснажливої подорожі кулі спускалися на берег, їхній капітан, як правило поспіхом, видирав сторінки реєстру з іменами новоприбульців. Ці документи трималися купи завдяки зубчастим металевим скріплювачам, від чого пішов термін «зубчасті наймити», яким часто називали кулів.

Ці посмуговані сторінки були символом ран, завданих індійським іменам, які було зґвалтовано латиницею, і саме цю форму ще й нині використовують мешканці острова неєвропейського походження. Це — найзначущіша метафора «кулітюду», оскільки вона затверджує печаткою рану, завдану ідентичності та мові, а також є візуальною позначкою місця кулів у мовному довкіллі. Кулі завжди почувалися непевно і боялися робити помилки в мові своїх господарів, ба навіть у креольській мові — мові вільновідпущених. Письменники кулі часто писали мовою своїх предків, тобто мовою хінді, урду чи тамільською. Однак вони не опиралися включенню до їхньої мови багатьох сторонніх впливів. Створена таким чином мозаїка є переконливим свідченням про життя на чужині, що його скуштували діти «кулітюду» і «креольства».

Автор: Халіл Торабулі.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers