Новий рік в Ассирії
У першій половині XIX століття ассірієць X. Рассам, учень і послідовник знаменитого археолога О. Г. Леярда – того самого який разом з французом П. Е. Ботта відкрив стародавні міста Ассірії Дур-Шаррукин, Кальху і Ніневію, виявив в Ніневії, бібліотеку царя Ассирії Ашшурбаніпала. У ній було кілька десятків тисяч глиняних «книг», написаних клинописом. У них містилися відомості з усіх галузей знань, що існували у ассірійців в III тисячолітті до нашої ери, в тому числі і описи традицій і звичаїв стародавніх ассірійців і вавилонян. З них наші сучасники дізналися зокрема про те, як святкувався Новий рік у Вавилонії і Ассирії.
Це було довге свято, воно тривало 12 днів. Цікаво, що нащадки давніх ассірійців зберегли до сьогоднішнього дня багато ритуалів новорічного свята. В Ассирії його відзначали в середині листопада (елюля) – у період, близький до осіннього рівнодення й присвячували богу Ашшуру – головному в асирійському пантеоні. Вавилоняни новорічне свято зустрічали навесні і присвячували його своєму головному богу – Мардуку.
Асирійський цар Сінахеріб (705-680 р. до н. е.) намагався заборонити святкування Нового року у Вавилонії в період, коли Вавилон був захоплений ассирійцями: він боявся конкуренції, яку представляв богу Ашшуру глава вавилонського пантеону. Згодом же ассірійці самі стали під впливом вавилонської культури святкувати Новий рік навесні.
Він починався 1 нісана (квітня) під час весняного рівнодення. Саме в цей період, вважали вавилоняни, виявлялася влада світлого бога неба – Мардука і нові творчі сили і боги перемагали сили руйнування і смерті. Всі 12 днів новорічного свята вважалися священними. У ці дні не можна було карати дітей, рабів, працювати, вершити суд. В одній з «книг» говорилося, що це були дні «неприборканої волі», коли весь світовий порядок ставиться догори ногами. Раб перетворювався на пана. У перші чотири дні Нового року розігрувалися драми, містерії, на площах і в храмах читали поеми, вірші, розповідали легенди, міфи.
Найпопулярнішими були поеми про Гільгамеша, Адапе, Етан, про сходження богині Іштар та інші. А в ніч з 4 на 5 квітня в храмах починали читати міф «Енумз Еліш» – про створення світу. Міф був такий: був час, коли все було темрявою та водою і панувала в цьому хаосі богиня-чудовисько Тіамат. Але потім прийшли світлі боги й відокремили воду від тверді, повітря від вогню, створили світ! Але кожен рік чудовиська хаосу на чолі з Тіамат намагаються зруйнувати світ, затопити водою все, знищити світлих богів. Боги ці, безсилі перед Тіамат, звернулися за допомогою до Мардука. Щоб розправитися з Тіамат він направив їй в пащу вісім сильних вітрів, а коли вона задихнулася, пронизав її списом і розрубав навпіл. Однією половиною її тіла він відліпив верхні води від нижніх. З іншої половини тіла створив землю у вигляді напівкруглої чаші. А на землі Мардук розвів тварин, посіяв трави і розсадив дерева, населив її людьми.
Людей він створив з крові чоловіка Тіамат Кінгу і з глини. Перемога над Тіамат піднесла Мардука над іншими богами, і він став верховним богом Вавилонії. Саме ця подія відзначається святкової процесією, яка вранці 5 квітня прямує з храму Е-Зідан в Барсіппі, в Вавилон – храм Е-сагіла, який був фактично цілим скопищем храмів присвячених різним богам, серед них найбільші – Мардуку і його дружині Сарпанітум. Її учасники несуть корабель – вважається, що на ньому бог перепливає світовий океан і досягає каналу, потім на кораблі, поставленому на колеса, він «їде» по святковій дорозі в святилище Вавилона, «небесного світу». Це – візок-корабель, по його імені і понині називається свято, яким відзначається кінець старого і початок нового року, – карнавал (car naval), слово це прийшло в латинську мову з ассірійського словника.
У день 5 квітня в Стародавній Ассирії та Вавилонії розігрувалися містерії і зображувалися страсті бога Мардука. Найпоширенішим сюжетом містерій був такий: «темні» сили захоплюють Мардука і ув’язнюють його в підземному царстві, всередині гори. Тут його допитують, катують, кров заливає його одяг. Стурбована довгою відсутністю чоловіка, богиня Сарпанітум відправляється на пошуки, після довгих мандрів знаходить підземелля, де Мардука тримають під вартою, і звільняє його.
Деякі вчені вважають, що міф про страсті бога Мардука ліг в основу євангельських оповідей про страсті Христа. Новорічні ассиро-вавилонські містерії впізнаються і в християнських церковних драматичних виставах у період Пасхи (Великдень у ассірійців і вавилонян за часом збігається з Новим роком). Містерії, що розігруються на п’ятий день новорічного свята, супроводжувалися плачем, риданнями – це був вираз смутку по Мардуку, якого злі сили тримали в підземному світі. Потім йшли сцени покаяння: царі Ассирії та Вавилону каялися перед богами за все недобре, що зробили вони в минулому році. На шостий день всі приходили у великі міста, насамперед до Ніневії і Вавилону, щоб взяти участь у святкуванні наступного – сьомого дня, тріумфували з приводу порятунку бога Мардука.
У цей день люди забивали безліч свиней – у ассірійців і вавилонян вони були символом сил, ворожих богам. Ніч на восьмий день свята зазвичай присвячували ворожінням – всі хотіли знати, що чекає їх у майбутньому році. У будинок запрошували провісників, ворожок, чарівників, магів. Вранці восьмого дня жерці храму Е-Сагіла діставали з храмової схованки золоту статую Мардука і його трон і виносили на вулицю, а разом з нею – статуї інших богів, що мешкали в Е-Сагілу. Потім урочиста процесія переносила їх в інший храм – «палату доль», розташований у північній частині міста, за царським палацом.
Перед тим як вирушити в дорогу, приносили в жертву вівцю, яка зображала чудовисько Кінгу, а хор жерців при цьому співав гімни, що прославляють перемогу Мардука над Кінгу. Після цього статую Мардука і його жінки Сарпанітум ставили на розкішні золочені тури і несли по вулиці процесій в «палату доль», куди до цього часу прибував і сам цар. Обабіч вулиці були встановлені барельєфи із зображенням священних тварин: лева, орла, бика, дракона і інших. Вздовж всього шляху співали гімн на честь Мардука:
Повстань, зійди, о Бел, цар чекає на тебе!
Повстань, зійди наша Беліта, цар чекає на тебе!
Виходить Бел Вавилона, схиляються перед ним країни;
Виходить Сарпанітум, розпалюють запашні трави ;
Виходить Ташмет, загоряється курильниця, повна кипарисів!
Навколо Іштар Вавилона звучать флейти, голосно звучать!
На дев’ятий день нісана статую Мардука переносили в головний храм Вавилона – Біт-Акіто – «жертовний дім» недалеко від «палати доль». Тут вона стояла два дні, люди приносили до неї жертовні дари. Тут же 10 нісана святкувалася перемога Мардука над Тіамат. Ніч з 10 на 11 квітня знову присвячувалася ворожінням – вважалося, що цієї ночі, як і в ніч на 8 квітня, боги збиралися перед богом Мардуком, який сідав у золотого столу на місце милосердя (паракку), і чекали, яку долю передбачить їм Мардук на майбутній рік. 11 нісана статуя Мардука відправлялася в зворотний шлях: спочатку її переносили в «палату доль», потім у храм Е-Сагілу, а звідти – на корабель, який плив по каналу до Євфрату.
Уздовж каналу проходила священна вулиця Айібуршабу. За нею йшли учасники процесії – жерці всіх рангів: сангу – головні жерці, ену – старші жерці, ашапу – заклинателі, маккой – тлумачі снів, бару – провидці, а також жителі Вавилона і гості, які приїхали на торжества. На березі Євфрату всі зупинялися в очікуванні, коли прибуде в човні син Мардука – бог Набу. Після цього вся процесія поверталася до храму Е-Сегіла, куди повинні були внести статую Мардука.
Цар теж намагався увійти в храм, але шлях йому заступав верховний жрець. Б. А. Турі в книзі «Історія Стародавнього Сходу» пише: «Корона і скіпетр разом з іншими царськими атрибутами віднімалися у царя і клалися на рогожу перед богом. Потім верховний жрець бив і шмагав батогом царя, що стояв на колінах перед святилищем. (Якщо цар плакав, то правління майбутнього року повинно було бути щасливим, якщо ж він не плакав, то його правління повинне було перерватися.) Тільки після цього цар вводився в святилище перед Мардуком, до якого він звертався з молитовною обіцянкою бути слухняним його рішенням».
Верховний жрець звертався до царя, обіцяв йому допомогу Мардука і збільшення його царської міцності. Після цього йому поверталося відібране, і цар торкався рук Мардука, отримуючи тим самим від нього благословення для царювання в наступаючому році; якщо він цієї церемонії не проробляв, то називався весь рік не царем, а намісником. І в цей та на 12-й день Нового року в храмах, на площах виступали оратори, читці, артисти, співаки і музиканти. 12-й день Нового року завершувався «весіллям» бога Мардука і богині Сарпанітум, а цар в цей час поєднувався шлюбом з верховною жрицею.
Пройшли тисячоліття з часу першого святкування Нового року в Ассирії та Вавилонії. Цікаво, що в новорічних обрядах сучасних ассирійців можна помітити деякі риси цього свята, що зародився в давнину: і сьогодні влаштовуються в квітні карнавальні ходи, учасники яких одягнені, як їхні далекі предки, чимало таких же атрибутів присутні в ритуалах, хоча, звичайно, багато дій абсолютно втратили колишній зміст, а міфи, яким колись вірили, живуть як чарівні казки, що допомагають зрозуміти, як жили люди в давні епохи, чому поклонялися, як уявляли собі світ.
Автор: К. Матвєєв.