Нове про опричнину. Продовження.

Опричнина

25 липня 1570 року Москва стала свідком масових страт посадських людей. Багато жахів бачила на своєму віку російська столиця. У 1504 році в ній палали вогнища, на яких спалювалися «єретики». Не раз сокира ката закінчувала земний шлях непокірних вельмож. Вже давно городяни розповідали один одному історії і небилиці про круту вдачу царя Івана, про криваві оргії, що відбувалися в Олександрівській слободі. Але те, що відбулося в Москві 25 липня, по садистській витонченості страт перевершувало все що траплялося раніше.

На площі біля Поганої калюжі спорудили дерев’яний поміст і розвели багаття, над яким повісили величезний казан з водою. На місце страти Іван IV з’явився в повному озброєнні, з усім опричним почтом. Першим серед засуджених на смерть був названий І. М. Висковатий. Йому ставилося в провину три злочини: зрадницьке листування з польським королем, зрадницькі стосунки з турецьким султаном і кримським ханом. Глава Посольського наказу тримався стійко, рішуче заперечуючи свою винність. Автор так званого Ліскаревського літописця повідомляв, що цар «повеле казнити дияка Ивана Висковатово: по суставом резати, а Никиту Фуникова (казначея) дияка же варом (тобто кипятком) обварити, а иных многих розными муками казниша. И всех 120 человек убиша…». Московську трагедію літа 1570 року пам’ятало не одне покоління. У літописах, історичних піснях і повістях чуються відзвуки страшних подій, що відбулися на Поганій калюжі.

У чому ж причина настільки дикої розправи царя з колись близькими йому приказними ділками? Установа опричнини одним з наслідків мала зміцнення централізованого апарату влади. Але процес централізації протікав прямолінійно. Поділ території країни на дві частини, виділення царського спадку неминуче спричинили за собою відокремлення земщини, підпорядкованої Боярській думі та загальнодержавним наказам. Це, звичайно, був тривожний симптом, що показував серйозні вади опричної реформи. Однак Іван Грозний і в 1570 році все ж вперто продовжував триматися за збереження государевого спадку. Тому він не знайшов жодних інших засобів для повного підпорядкування земського урядового апарату, як фізичне винищення його керівного складу. Те, що сталося під час сутички царя з главою російської церкви і під час знищення спадку князя Володимира Андрійовича, повторилося і в липні 1570 року.

Була й ще одна обставина, яка прискорила загибель Висковатого і його співтоваришів. Навесні 1570 року сталася серйозна зміна зовнішньополітичного курсу російського уряду. Зважаючи на затяжний характер війни з Річчю Посполитою Іван IV вступив в переговори про перемир’я з послами польського короля Сигізмунда, Грозний енергійно підтримав проект данського принца Магнуса про створення буферного Лівонського королівства, залежного від Росії. Магнусу була обіцяна рука юної дочки Володимира Старицького якого відразу ж оголосили невинно постраждалим. Однак, як відомо, саме Висковатий завжди був прихильником іншого варіанту західної політики (він виступав за рішучу боротьбу з Польщею) і затятим противником Старицького князя Володимира. Звідси ясно, що падіння глави Посольського наказу не було лише випадковим проявом царського гніву, а мало реальні політичні передумови.

Зміна керівництва московських наказів могла тільки на час відстрочити кардинальне вирішення питання про долю опричнини. Після виконання основних завдань по боротьбі з пережитками політичної роздробленості опричнина явно зжила себе, і в 1572 році вона була скасована.

Основний сенс опричних реформ зводився до завершального удару, який був нанесений останнім оплотам удільної роздробленості. Ліквідацією спадку Володимира Старицького та розгромом Новгорода закінчилася тривала боротьба за об’єднання російських земель під егідою московського уряду. Сильний удар завданий був по феодальній відособленості російської церкви; її остаточне включення в централізований апарат влади ставало тепер справою часу.

Такі основні моменти історії опричнини. Її особливістю було те, що централізаторська політика проводилася у вкрай архаїчних формах, під, гаслом. повернення до старовини. Варварські, середньовічні методи боротьби царя Івана IV зі своїми політичними противниками накладали на всі заходи опричних років зловісний відбиток деспотизму.

Автор: А. Зімін.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers