Найдавніші землероби Балкан

Найдавніші землероби

Культури новокам’яного та мідного століть на території Балкан та Подунав’я відносяться до числа найяскравіших не тільки для Європи, але і для всього Старого Світу в цілому. Це дивовижний феномен: зліт був раптовим і начебто ніщо не віщувало його. Майже без тривалого тимчасового «розбігу» населення великого регіону перейшло від мисливства і збиральництва до землеробства і скотарства. Стався майже неймовірний стрибок і технології обробки глини. Її добували тут в гігантських кількостях, хоча в попередній період про неї мали дуже туманне уявлення. З глини будували житла та ліпили посуд. Горщики та кубки за формою були складними, а технологія їх виготовлення досконала. Поверхня судин прикрашалася орнаментом, нанесеним мінеральними фарбами. З глини виробляли і численні фігурки своїх божеств — «ідолів» і тварин. Перехід до виробничого господарства привів до демографічного вибуху, і тепер неолітичні селища розкинулися чи не по всім зручним місцях родючих рівнин Балканського півострова і Карпатської улоговини.

Неолітичні культури пройшли тривалий і відносно плавний шлях розвитку, — мабуть, не менше півтори тисячі років, коли в побуті у населення Балкано-Карпатья у другій половині V тисячоліття до нашої ери з’явилися перші мідні вироби. З моменту вступу цих народів у добу раннього металу стає очевидним новий, стрімкий і бурхливий зліт балканських культур. За два з половиною тисячоліття народи Балкано-Карпатья пережили дві справжні «революції».

Перша, «неолітична» призвела до переходу від привласнювального господарства, полювання та рибальства до виробничого — землеробства і скотарства. «Металургійна» — до пізнання властивостей металу і його широкого використання. Саме це і визначило виняткове становище балкано-карпатських культур серед всіх інших синхронних їм, поширених в Старому Світі. Деякі вчені називають ці європейські культури навіть протоцивілізаціями, так як, на їхню думку, ці культури були на грані створення цивілізацій, держав.

Відзначимо тут, хоча б побіжно, одну дуже важливу деталь: «металургійна» революція охопила не всю зону неолітичних культур, але лише Карпати і північну частину Балканського півострова. Південної його частини, включаючи і ту, що з часом стане давньогрецькою, приблизно від Родосських гір, ця революція не торкнулася. З того моменту колись єдина зона балкано-дунайських стародавніх культур як би розпадається.

Населення мідного віку було вже набагато більш численним порівняно з періодом неоліту. Села, як і раніше, будувалися на ділянках з родючими грунтами і водними джерелами. Найчастіше люди селилися безпосередньо на тих місцях, де колись жило неолітичне населення, і культурні шари мідного століття перекривали більш ранні. Відкладення швидко зруйнованих глиняних будівель неухильно наростали, і селища ставали схожими на пагорби заввишки до десяти — п’ятнадцяти метрів. Вони й тепер добре видні на рівнинах Фракії або в долинах Фессалії. В найбільш зручних для існування місцях густота мережі таких селищ вражає: поселення розташовувалися один від одного всього в трьох—п’яти кілометрах.

Будинки будувалися капітально; у величезній більшості вони були одноповерховими, але іноді і двоповерховими. Внутрішню частину стін штукатурили рідкою глиняною обмазкою, а потім нерідко фарбували або розписували.

Основу їжі, ймовірно, складали продукти сільського господарства. Переважно тут сіяли різні сорти пшениці, а також ячмінь, горох, вику. Домашнє стадо здебільшого складалося з великої рогатої худоби, а також овець, кіз і свиней. Полювали на оленя, тура, дикого кабана.

Жодна людина, будь то професійний дослідник або ж сторонній спостерігач, не може пройти байдуже повз кераміку мідного століття балкано-карпатських культур. Вона відома нині в мільйонах уламків і цілих тисячах або реставрованих судин. Величезні піфоси для зберігання зерна сусідять з малими витонченими кубками, прості кулясті форми чергуються зі складно профільованими; судини звичайні — округлі змінюються трикутними; зустрічаються вази з химерними кришками і без них. Глиняне тісто всього цього вишуканого посуду чудової якості і прекрасного випалу. Поверхня безлічі судин залощена до дзеркального блиску. Трапляються дивовижні судини у вигляді людських облич або фігур тварин.

черепки

Однак, може бути, головне, що приковує погляд,— орнамент на кераміці. У цих візерунках укладено цілий світ уявлень і фантазій тих людей. Багатющий, багато в чому незбагненний і загадковий світ. Орнамент або врізали особливим інструментом по сирій поверхні судин або наносили пензликом. На території сучасної Болгарії, наприклад, для цієї мети використовували мілкий графіт, а на території Молдавії — червону, чорну і жовту фарби. Орнамент заповнював найчастіше всю поверхню судини, іноді — частину її. Він розташовувався зонами, смугами, рядами, окремими фігурами. В цьому морі як би незбагненної, але разом з тим суворої фантазії — кола та овали, спіралі «біжучі хвилі». Малювали людей.

Геометричні фігури часто надзвичайно складні, а їх композиції врівноважені і гармонійні. Недарма в сучасних музеях кожною такою посудиною милуються, бо це витвір мистецтва. Щоб досягти таких вершин, дійсно, потрібно було двох тисячолітній розвиток.

Вже давно доведено, що будь-яка орнаментація, її система і основні мотиви являють собою своєрідні ідеограми. Зуміє вчений розгадати її сенс — і тоді з’явиться можливість зрозуміти світогляд стародавніх, їх психологію, систему обрядів, характер, ідеологію. Проте до сих пір ми залишаємося лише на порозі цього знання.

Уявлення про навколишній світ ранні землероби Балкан висловлювали ще в одній, дуже яскравій і надзвичайно численній категорії виробів — дрібній глиняній скульптурі. Серед цих фігурок безмежно панували жіночі, часто прикрашені розписом або врізаним орнаментом. Вони були стоячими або сидячими, пристосованими для підвішування або ж для втикання. Головне, що моделювалося в них, — це тулуб і верхня частина ніг. Руки і голови передані схематично, вони не залучали уваги ні самих художників, ні тих, для кого призначалися.

Вчені нерідко вважають, що для древніх ці фігурки були своєрідною «іконою», що сприяє родючості. Ймовірно, з допомогою заклинань над ними люди благали не тільки про врожай на полях, не тільки про родючість ґрунту, але і плодючість самих жінок, щоб не пустіли людьми клани і невпинно зростало число одноплемінників. На щастя, збереглася навіть ціла скульптурна група, що зображувала сцену в святилищі. Вона знайдена в стародавньому селищі у Овчарова в Болгарії і допомагає представити деякі деталі при виконанні обрядів і їх зміст. Тут в глиняній моделі якоїсь споруди — житла або ж храму, було 26 мініатюрних предметів, виліплених з глини. Серед них — два вівтарі-плити з нанесеними на них знаками сонця і місяця. На третьому вівтарі поєднувалися знаки сонця і, очевидно, блискавки, а по ребрах плити були нанесені групи рисок. У цих рисках дослідники бачать якусь систему, пов’язану, ймовірно, з календарними циклами.

Поряд з вівтарями, мабуть, стояли маленькі столики, пофарбовані в червоний колір, а також судини з кришками. В уламках глиняної споруди знайшли і чотири фігурки — трьох дівчаток і дорослу жінку, у яких припускають зображення жриць, слугинь небесного культу. Вони здійснювали тут моління, покладали на вівтар жертви, виливали під час заклинань з судин якусь рідину. Руки жриць підняті в молитовній позі, а тіла розписані червоною фарбою.

Проходить перед нами і галерея скульптурних зображень тварин — биків, свиней, оленів, їжаків… Деякі з них являють собою судини, які засипалась зерном або заливались рідиною. Та ці фігури також служили, швидше за все, якимось магічним цілям, щоб не зменшувались припаси в будинку і не зменшувалося стадо в громаді.

Культури, про які йде мова, поширювалися по відносно широкій, але досить чітко обмеженій території: від Родоп на півдні до Північних Карпат, від Адріатики на заході аж до Правобережної України на сході. Археологічних культур тут виділено до десятка: трипільська — в Україні, так звані культури Караново VI — Коджадермен — в Болгарії, Вінча-Плочник — в Сербії, Тисаполгар — в Угорщині і Румунії та інші.

Далі буде.

Автор: Е. Чорних.