Наукова спадщина Ірану. Продовження.

Іранські вчені

Через Іран на Захід прийшли індійські цифрові знаки. В ісламському світі їх вперше застосував на початку IX століття арабський вчений ал-Хорезмі, ім’я якого говорить про те, що його батьківщиною було місто на південь від Аральського моря. Астроном і географ, він був також придворним математиком Мамуна, засновника «Будинку мудрості». Узагальнивши досягнення грецьких та індійських вчених-математиків, ал-Хорезмі справив на середньовічну математичну думку величезний вплив.

Проте минуло чимало часу, перш ніж Європа сприйняла індійські цифрові знаки. Лише в 1202 році італійський вчений Фібоначчі, який мав наукові зв’язки з Північною Африкою, опублікував свою працю з дивним заголовком «Книга рахунків»; в ній вперше давалося пояснення системі цифр, яка поступово витіснила порахунки. Оскільки до того часу індійськими цифрами вже протягом кількох століть користувалися араби Північної Африки, європейці назвали їх арабськими, в той же час їх називали і єврейськими, бо євреї незмірно краще своїх християнських сучасників були знайомі з наукою мусульманського світу.

Разом з індійськими цифрами Європа через іранських математиків, таких, як ал-Хорезмі, сприйняла індійську десяткову систему числення і поняття нуля. Використання індійських цифр і нуля дозволило ал-Хорезмі скласти перший доступний підручник алгебри. Слово це виникло з назви, яку дав підручнику ал-Хорезмі – «Кітаб ал-джабр в’аль-Муха-бала», що приблизно означає: «Мистецтво зіставляти невідоме, щоб отримати відоме».

Три століття минуло, перш ніж праці ал-Хорезмі стали відомі на Заході. В 1126 році англієць Аделард з Вата, який подорожував по Середньому Сходу, переклав астрономічні таблиці ал-Хорезмі, що включали і таблиці логарифмів, на латинь. Таким чином, він представив Європі тригонометрію. Алгебра з’явилася в Європі в 1145 році в двох перекладах. Перший був зроблений Джоном Честерським (він жив в Іспанії), другий – Платоном Тівольським (з єврейського перекладу, виконаного Авраамом бар-Хійа).

Іноді іранські вчені самі поширювали свої праці. Видатний приклад тому – ал-Біруні, що жив приблизно в ту ж епоху, що і Ібн-Сина, і походив з того ж міста, що й винахідник алгебри, – з Хорезму.

Ал-Біруні – математик, астроном, енциклопедист, філософ-раціоналіст (він стверджував, що вигук «Аллах знає краще!» не виправдовує невігластва) – був також географом, багато подорожував по світу. Він переклав ряд вчених праць з санскриту на арабську мову і в той же час намагався донести до індійців досягнення мусульманської науки. А йому було чим поділитися з іншими, адже він вмів точно визначити широти і довготи і обговорював питання про обертання Землі навколо своєї осі. Останній великий іранський математик помер за кілька років до того, як Аделард з Бата опублікував переклад праці ал-Хорезмі. Великий поет Омар Хайям, чиї рубаї, перекладені в XIX столітті Едвардом Фіцджеральдом, потрясли західний світ, був відомий серед своїх сучасників як математик.

«Його «Алгебра», – писав історик науки Джордж Сартон, – містить геометричні та алгебраїчні рішення другого ступеня, чудову класифікацію рівнянь, включаючи кубічні, систематизований пошук рішення всіх їх і часткове геометричне вирішення більшості з них». Його календар був точніше григоріанського.

іранський астроном

Вторгнення монголів потрясло основи ісламської культури. Але слід відзначити і один позитивний наслідок їхнього правління в Ірані. Справа в тому, що ісламські богослови, як і їхні християнські побратими, засудили практику розтину трупів і цим утруднили вивчення анатомії (відомо, правда, що в IX столітті Джуханна ібн-Масавай тримав для цієї мети мавп). Однак систематичне проведення анатомічних досліджень стало можливо лише при монгольських правителях. В результаті в 1396 році з’явилася на світ «Ілюстрована анатомія» Мансура ібн-Факіх Ільяса.

Вивчення математики та астрології при монголах продовжувало успішно розвиватися. Свідченням тому – виникнення обсерваторій в Маракехі та Самарканді. Рамки цієї статті дозволяють висвітлити лише вершини гір, залишаючи в тіні менші висоти і долини, без яких не було б і гірських вершин. Довелося пройти повз цілих галузей науки, таких, наприклад, як оптика, і опустити багато видатних імен. Не представилося можливості обговорити і питання про те, чи належали ті чи інші вчені тільки Ірану.

І в цьому зв’язку потрібно вказати ще на одну неоціненну якість іранських вчених. Для медиків, алхіміків і астрономів Ірану питання про їх національне походження не мало істотного значення. Чужі расовим забобонам, але усвідомлюючі своє особливе місце серед інших народів, вони виступали в якості спадкоємців своїх грецьких та індійських попередників. Вони розглядали власний вклад в науку, як частину спільних зусиль всіх людей, мета яких – служити благу людства.

Автор: Десмонд Стюард.