Народження середньовіччя. Частина перша.

Рыцарский турнир

Середньовіччя в Західній Європі народилося в умовах феноменальних – в умовах зустрічі світів. Один з них – Римська імперія, велика, але помираюча антична цивілізація, а другий – це молодий варварський німецький світ, начебто б абсолютно дикий, чужий, навіть ворожий римській культурі. Але коли вони з’єдналися, – а це було не просто завоювання, але довгий процес так званого великого переселення народів і проникнення германців на територію помираючої імперії, – так от, коли вони з’єдналися, почало народжуватися щось нове і зовсім не заплановане як «більш прогресивний крок в історії людства», як нас довго вчили, або «більш прогресивна порівняно з рабовласництвом феодальна суспільно-економічна формація. До феодалізму було ще ой як далеко! Просто народжувалася, болісно складалася нова картина світу. Якою вона була – ось що цікаво побачити. Цікаво ще й тому, що цієї епохи просто немає у масовій свідомості.

Було переселення народів, був Рим, а потім, ну, мабуть, з часів Карла Великого, починається середньовічна Європа, з цієї імперії виділяються майбутні західноєвропейські держави. А ось тут-то що було? Повна дикість? По суті, це – тривалий період від IV століття до VIII, чотири століття не дрібниця. Це ціла епоха, в якій химерним чином, навіть художньо-мальовничим, з’єднувалися і зрощувалися два світи, збагачуючи один одного.

Кілька поколінь наших співвітчизників, яким волею долі випало провести свої молоді роки ще в Радянському Союзі, вивчали процес руху історії, як крокування по сходах, а іноді і перестрибування через сходинки. Ось так бадьоро від епохи до епохи людство просувається весь час вперед, а попереду у нього – ясно, що! – Щасливе світле майбутнє – комунізм. Радісно було жити з цією драбинкою, морально радісно: світла мета підтверджувалася таким поглядом на історію – від епохи до епохи і весь час вперед і вгору. І в цьому сенсі середньовіччя розглядалося однозначно – нова, більш прогресивна епоха, або суспільно-економічна формація після рабовласництва.

Але сьогодні очевидно, що такий погляд на історію помилковий. Якби рух людства був весь час від одного суспільства, менш прогресивного, до більш прогресивного, ми сьогодні, після семи тисяч років цивілізованого розвитку, напевно, жили б не так. Але прогрес в історії – поняття складне, і навряд чи він здійснюється таким прямолінійним способом, я особисто дуже сумніваюся в наявності такого вертикального прогресу в історії.

І західноєвропейське середньовіччя це зустріч двох дуже різних світів, різних цивілізацій – античної і варварської, і, по суті, шлюб недобровільний, швидше насильницький, але і від таких шлюбів народжуються діти! А від цього з’єднання двох, здавалося б, мало сумісних світів народилося дитя – середньовічна цивілізація Заходу. Бо саме в Західній Європі перехід до середньовіччя здійснювався в феноменальних умовах: рухнула яскрава антична цивілізація (не тільки римська, а саме антична, тому що Рим асимілював, об’єднав, поглинув велику грецьку культуру, ввібравши всі кращі її досягнення). Вона здавалася вічною, непорушною, сучасники аніскільки не сумнівалися, що вона буде завжди. Вічний Рим – це переконання, а не просто слова.

І ось той світ звалився. І найстрашнішим чином, бо на його руїнах, блискучих і прекрасних, розселилися натуральні варвари – дикі германці, підштовхувані іншими народами, дикуни, які скачуть на неосідланих конях, їдять руками, не знають грамоти і не потребують її. Ось чому, до речі, вони з такою дитячою жорстокістю палили, ламали, трощили Рим, їм це було не потрібно і не зрозуміло. Раз вони не вміють читати, навіщо рукописи? Раз вони звикли жити в жалюгідних хатинах, навіщо палаци? Вони й не потрібні. Людина, земля і будиночок на цій землі – ось нормальне життя.

Грабування Риму варварами

Але і крім цього. Вони ненавиділи Рим. Це був знак великого гнобителя, бо римляни не тільки вірили, що вони господарі світу, вони і вели себе, як господарі світу. Протягом багатьох століть своє оточення вони називали варварським і демонстрували і стверджували свою перевагу, свою залізну волю, підкоряючи область за областю, народ за народом.

Так, в III столітті Рим припинив свої завоювання. Але епоха не закінчується так, щоб люди заснули при римській античній культурі, а прокинулися – все чудесним чином змінилося: стоять замки, скачуть лицарі, селяни орють землі і несуть феодалу оброк. Відхід одного світу і зустріч його з іншим – це ціла епоха. У категоріях сучасної науки це називається глобальним історичним синтезом, бо загалом-то вся історія здійснюється через синтез культур; мирний він чи ворожий – це не так вже й важливо. Але бувають епохи, коли це явище абсолютно домінуюче. До таких належить і епоха падіння Західної Римської імперії, і розселення на її території варварів.

Давайте пригадаємо, що відбувалося. Римляни відгородилися від усього світу величезними валами, порівнянними з Великою Китайською стіною, і розвивалися як культура, замкнута і ворожа навколишньому світу. Але поступово слабшаючи економічно і у військовому відношенні (бо межа керованості була досягнута і межа доцільності використання рабської або близької до того праці досягнута була теж), вони втрачали свою замкнутість, і на них прямо впливала варварська культура.

Почалася варваризація, спочатку зовнішня – в костюмі. Все частіше римляни, особливо легіони в далеких холодних краях, надягали варварські штани. Взагалі це неможливий костюм для римського простору. Чому? Та тому, що, народившись у країні з теплим кліматом, ця цивілізація склала свій тип одягу з часів греків. А прийшовши потім в інші країни, вони прагнули його зберігати, тому що костюм цей різко протиставляв їх навколишньому світу, підкреслюючи, що вони не такі.

Потім йшла варваризація духовна, внутрішня. Справа в тому, що багатовікове положення закритої і домінуючої цивілізації сформувало особливий моральний кодекс. Античний світ розділив всіх не тільки на римлян, греків і варварів, а й на людей і нелюдей. У римській класичній теорії раб – взагалі не людина. Але саме поділ на людей і нелюдей завдає найглибшої моральної шкоди всьому суспільству, його моралі. Завжди народжуються люди, які не приймають навіть зручне і традиційне. У самому римському суспільстві з’являються люди (а може, вони були і завжди, але ми знаємо про них, починаючи з рубежу століть), які починають явно і глибоко сумніватися в можливості ділити людей таким чином. Вони з’явилися і в зеніті грецької культури, і в зеніті римської. Наприклад, Сенека, імператор Марк Аврелій, тобто навіть на самому верху цієї піраміди.

А далі – бунти рабів. Наприклад, спартаківське повстання, це майже три-чотири роки пекельної війни, в якій раби висунули, по суті, тільки одне гасло: «Ми – люди! Ми вільні!» У них не було ніякої конструктивної ідеї, але сам порив до свободи увічнює цю подію. Заради свободи вони йшли вмирати. Чи можна їх розглядати як примітивних людей? Адже розширюючи свої володіння, римляни підчас звертали в рабство людей інтелектуальних, рабами ставали філософи, вчителі, музиканти, актори, багато в чому зіставні з римлянами, а частіше перевершуючи їх в моральному або інтелектуальному відношенні.

Повстання Спартака

Ось вона – криза, дике протиріччя між непорушною впевненістю у вічності Риму і в тому, що відбувається в житті! Криза в умах, трагічне відчуття, що валиться вічний світ – це завжди викликає моральний занепад, чи нам сьогодні вартує в цьому сумніватися? І це, безумовно, сприяє варваризації.

І ось горді римляни приймають на службу варварів і довіряють їм дуже важливі посади. З горя це, тільки з горя. Ніколи б вони не прийняли їх до себе на службу добровільно! А от з III століття – масове надходження варварів на службу до римлян. Далі – більше. Виштовхнуті жорстокими і дуже потужними завойовниками – гунами з Північного Причорномор’я, – готи були прямо-таки притиснуті до римського кордону, і в 376 році… вони отримують дозвіл римського імператора Валента переселитися на територію Рима.

Навіщо він це зробив? Його сучасник, римський історик Амміан Марцеллін, писав: «Це початок кінця. Дозвіл імператора є трагічна помилка. Але він не в силах був вчинити інакше». Пройшов всього рік після їх мирного переселення. Не завойовники, а біженці вперед, так говорить про це сьогодні блискучий французький історик Ж. Ле Гофф. Вони мирно розселилися. Римською владою були виділені кошти на їх утримання. Здавалося, все обійшлося. Але … римські чиновники вже не ті, що раніше, тепер вони думають, перш за все, про своє благо. Вони розікрали кошти, видані на переселення біженців-готів, а в результаті – потужне повстання, і в 378 році повсталі через грабунки та жорстокість римлян колишні мирні переселенці розбили римлян в знаменитій битві під Адріанополем! Імператор Валент загинув у цій битві, і варварська втеча вперед прийняла обвальний характер.

Продовження читайте в наступній частині.

Автор: Наталія Басовська.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *