Ми бачимо те, що знаємо – історія уявлень про світ

Земля на черепасі

Що змінилося у Всесвіті за останні три тисячі років? Та майже нічого, мабуть. Деякі зірки погасли, інші запалилися, треті вибухнули… Звичайні, нічим не примітні події в буднях світу. Що таке три тисячі років поруч з п’ятнадцятьма мільярдами їх (а адже саме такий, за сучасними оцінками, вік Всесвіту)? Та те ж, що у звичайного людського життя хвилин десять — теж приблизно п’ятимільйона частка терміну в дев’яносто років. Але ті ж три тисячі років, які так мало змінили Всесвіт, неймовірно багато змінили в наших поглядах на нього, в наших уявленнях про світ, про природу. Всі ці рухливі і мінливі уявлення про природу речей і називають картиною світу. Всесвіт існує незалежно від людини — картину ж його, креслення світобудови, створюють люди. Створюють і направляють, перетворюють, витирають одні лінії і проводять інші, роблячи креслення все більш точним.

Природа, у тому числі і в самих повсякденних своїх проявах, здавалася древнім зовсім іншою, ніж нам. У них були не тільки свої географічні та космологічні уявлення, але й свої власні погляди на причини речей, на закони, що діють у світі, у них були свої фізика і хімія, медицина та історія… І картина світу була у них своя.

У англійського письменника Оскара Уальда є роман «Портрет Доріана Грея». Якийсь юний гарний джентльмен з сумом подумав, стоячи перед своїм зображенням на полотні, що ось тепер тут, у рамі, він завжди залишиться таким, як зараз, а в житті буде старіти і дурніти… Ах, якщо б було навпаки! І ось мрія юнака здійснилася: замість Доріана Грея став змінюватися його портрет.

Так само замість Всесвіту для нас змінюється його картина (втім, Всесвіт теж змінюється, тільки в мільйони разів повільніше). Пливуть кити і черепаха, розбігаються слони, на яких колись «стояла» плоска Земля, розсуваються небеса. Земний диск звертається в кулю, навколо нього стуляють свої склепіння сім кришталевих небес, при закономірному русі яких звучить божественна музика сфер… Це уявлення давніх греків. Величавий порядок панує в космосі, який не випадково називається саме так, адже по-давньогрецьки «космос» — порядок.

Пройшли тисячі років — і в XVI столітті вже нашої ери Коперник поміняв Землю і Сонце місцями, зробив друге центром світу замість першої. Але це не змінило самого древнього принципу: космос є порядок. І все, що сталося в астрономії та суміжних науках з тих далеких пір, тільки підтверджує: позиція людства по відношенню до Всесвіту не змінилася, ми шукаємо і знаходимо у світі порядок, бо, напевно, на всіх мовах стало тепер своїм давньогрецьке слово «космос».

Але картина світу змінювалася. В системі Коперника планети вже оберталися навколо Сонця; Менделєєв перерахував можливі в природі хімічні елементи і вписав результат знову-таки в картину світу; простір і час поєднав рішучими мазками Ейнштейн; на ній залишив свій вічний слід політ Гагаріна, як залишила свій безсмертний слід на звичайному шкільному глобусі подорож Колумба.

Те, що ми помічаємо в світі, дуже багато в чому залежить від того, що ми про цей світ думаємо, як його уявляємо. Недарма у вчених в ходу жартівлива приказка, яка стала назвою статті: ми бачимо те, що знаємо. Розуміти занадто буквально не варто, але часто доводиться її згадувати, знайомлячись, наприклад, з історією астрономії та фізики…

Відкриття, що затримались

На нашому небі є так звані змінні зорі, блиск яких періодично змінюється. Для того щоб помітити такі зміни, принаймні у деяких зірок, телескоп не потрібний, достатньо звичайної пильної уваги. Але в працях давньогрецьких філософів і астрономів, включаючи роботу великого систематизатора Птолемея, немає навіть згадки про дивну властивість деяких зірок змінювати свій блиск. У той же час на іншому кінці світу, в Китаї, астрономи помітили це явище. Чому ж спостережливість, яка не зрадила в даному випадку стародавнім китайцям, так підвела середземноморських астрономів?

Відповідь відома. У філософії давніх греків з часів Піфагора панувала думка, особливо розвинена і затверджена Платоном та Аристотелем, що на відміну від Землі, де все минуще і мінливе, на небі все постійне і не піддається ніяким змінам. Платон навіть говорив, що людям дано зір (зрозуміло, Богом), щоб ми, «спостерігаючи бездоганне кругообертання розуму в небі, навели порядок у непостійних кругообертаннях всередині нас».

Зміни на небі підривали б це уявлення про його бездоганність. І — приголомшлива річ! — спостережні і досить гострі розумом греки, серед яких були вже і люди, які не вірили в богів, опинилися в полоні ідеї про досконалість всього небесного. Це, у всякому разі, явно відноситься до астрономів-спостерігачів. Вони «в упор не бачили» непорядки на небі.

І в середньовічній Європі астрономи, продовжуючи традиції античності, теж не помічали, що зірки бувають змінними. Зате середньовічні вчені описують комети, прикрашені мечами і відрубаними головами людей, а іноді говорять і про сірчаний запах, який приходить від комет до Землі.

1572 року Тихо Бразі повинен був, побачивши Нову зірку, кинутися до «незалежних свідків» — селян, щоб вони підтвердили, що теж її бачать. Причому ці селяни були достатньо знайомі з зоряним небом і змогли підтвердити, що бачать цю зірку вперше.

Тихо Бразі був абсолютно приголомшений. Адже він теж був вихований на філософії Аристотеля. І датський астроном говорить про те, що трапилося так: «Воістину чудо, може бути, навіть найвеличніше з усіх, що трапилися в межах природи з початку світу…» Але нові та наднові зірки спалахували над Землею і раніше. Повідомлення про такі «чудеса» ми знаходимо на обпалених глиняних табличках стародавньої Месопотамії, як і в літописах Китаю. А адже шумери і вавилоняни куди менших успіхів досягли в науці, ніж елліни, що успадкували багато їх знань. І ось піди ж ти…

Європейська астрономія навіть в «темні віки» середньовіччя продовжувала існувати. Але, схоже, тільки після виникнення теорії Коперника астрономи стали помічати появу на небі нових зірок. Тихо Бразі, поділяв далеко не всі погляди великого поляка, був все ж підготовлений до того, щоб побачити щось принципово нове.

Невірні уявлення часом змушують навіть великих вчених не бачити те, що не відповідає їхнім поглядам. Ми зараз разом з Галілеєм обурюємося вченими його часу, які відмовляються визнавати за реальність видимі в його телескоп гори на Місяці, що відносили всі такі «картинки» за рахунок поганої якості скла в телескопі. Менш відомо, що сам Галілей відмовлявся вважати реальністю «кудлаті зірки» — комети, наполегливо доводячи, що це всього лише деякі оптичні явища в атмосфері.

У 1781 році англійський астроном Вільям Гершель спостерігав у телескоп власної конструкції дивне небесне тіло. Його обриси було видно, значить, зіркою це космічне тіло бути не могло; продовження спостережень показало, що тіло рухається відносно інших зірок. Чим же воно могло бути? Відповідь природна для того часу: комета. Тільки коли довгі дослідження показали, що орбіта, по якій рухається передбачувана комета, ніяк не схожа на вже відомі кометні орбіти, зате нагадує планетарну, — тільки тоді астрономи вирішили визнати, що в Сонячній системі відкрита нова планета, що отримала ім’я Уран.

Надалі з’ясувалося, що цю планету бачили в попередні десятиліття в різних точках її орбіти, але кожен раз приймали за зірку; те, що при нових спостереженнях зірки в тому ж місці не виявлялося, на думку про планету не наводило, оскільки всі планети вважалися вже відомими. Зате в найближчі десятиліття після визнання Урану планетою було відкрито велике число малих планет-астероїдів.

І не критикою, а майже повним замовчуванням відповів спочатку вчений світ на поставлений в 1881 році експеримент Майкельсона, який довів відсутність ефіру — всюдисущого матеріального середовища, уявлення про яке були азами тодішньої науки.

По всіх цих випадках — і багато інших — можна гірко шкодувати про те, що в результаті сповільнювався розвиток знань, можна пошкодувати про стількох вчених, для яких стало особистою трагедією запізнення з визнанням їх відкриттів. Але при всьому цьому така обережність певною мірою виправдана. Недарма великий французький біолог Жан-Батіст Ламарк – творець першої наукової теорії еволюції, найбільший з попередників Дарвіна, сам чимало постраждалий від невизнання своїх ідей, зауважив: «Як б великі не були труднощі, пов’язані з відкриттям нових істин при вивченні природи, ще більші труднощі стоять на шляху їх визнання. Труднощі ці, що залежать від різних причин, сутності швидше корисні, ніж шкідливі для загального стану науки. Краще, щоб істина, раз зрозуміла, була приречена на тривалу боротьбу, не зустрічаючи заслуженої уваги, аніж щоб все, породжене палкою уявою людини, легковірно сприймалося».

Але траплялося і в XX столітті і в XIX, що вчені довго не помічали того, що було буквально перед їх очима. Хто не чув про промені Рентгена! Мабуть, серед експериментальних відкриттів за останні сто років не було більш ефектного у всіх відношеннях (в усякому разі, серед відкриттів, зроблених буквально за лічені дні). Ось була сенсація, підкріплена фотографіями скелета живої людини, монет в шовковому гаманці та іншими, які нам всім, не раз побувалим в рентгенівських кабінетах, неважко собі уявити. І тут же з’ясувалося, що, принаймні, двоє чи троє фізиків високого класу в тій чи іншій формі спостерігали в експериментах дію саме рентгенівських променів і не помітили, не звернули уваги. Час від часу розвиток науки змушує фізиків, озираючись назад, з сумом думати, як часто науковцям не вистачає такого вміння бачити.

Автор: В. Г.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *