Легендарний Мохенджодаро

Мохенджодаро

Долина Інду в Пакистані поряд з Месопотамією і долиною Нілу може пишатися тим, що є колискою однієї з найдавніших цивілізацій світу. Об’єкт археологічних розкопок, місто Мохенджодаро, розташоване приблизно в 400 кілометрах на північ Карачі, красномовно свідчить про існування колись високорозвиненого суспільства.

«Веди» описують споконвічне населення південноазіатського субконтиненту як язичників і варварів, які говорили тарабарською говіркою, жили в укріплених містах і розводили велику рогату худобу. Однак розкопки 1921 і наступних років на місці стародавніх поселень долини Інду, Хараппи та Мохенджодаро, показали, що 4,5 тисячі років тому тут жив цивілізований працьовитий народ, який досяг високої майстерності в мистецтвах і ремеслах, який створив добре розвинену систему піктографічного письма.

Цивілізація долини Інду значно перевершувала територію Єгипту та Месопотамії, разом взятих, – з півдня на північ вона простягалася майже на 1600 кілометрів, а із заходу на схід – більш ніж на 800 кілометрів. Господарство Хараппи та Мохенджодаро базувалося на родючості ґрунтів в долинах головних річок басейну Інду, що служили також зручними водними шляхами для перевезення вантажів. Основним заняттям населення було землеробство, провідними сільськогосподарськими культурами – пшениця, овес, кунжут, фініки і бавовна.

Величезна кількість обпаленої цегли і широке вживання керамічного посуду свідчать, що країна була багата лісом, що забезпечував паливо для печей. Виявлені при розкопках водостічні канави, викладені цеглою, і зображення на печатках таких тварин, як тигр, носоріг, слон і буйвіл, що мешкають в більш вологому кліматі, говорять про те, що колись в долині Інду випадали рясні дощі.

Надлишки продуктів землеробства і зручні засоби зв’язку дозволяли жителям обмінювати свої товари на привізні – сировина (метали й напівкоштовні камені) і прянощі. Вчені встановили, що міста долини Інду підтримували торговельні зв’язки з Центральною Азією, Афганістаном, північно-східним Іраном і південній Індією, а також з більш близькими Белуджистаном, Раджастаном і Гуджаратом. Торгівля велася переважно сухопутна, але є дані і про використання морських шляхів: це зображення човна на одній печатці, гравіроване зображення на черепку посудини і на теракотовому барельєфі.

Корабель, зображений на невеликій стеатитовій печатці, являє собою вітрильний човен з сильно загнутими догори носом і кормою, розташованою посередині рубкою, щоглою і рульовим веслом. Такі вітрильники були, мабуть, пристосовані в основному для річкового судноплавства, але, можливо, виходили і в море, плаваючи вздовж узбережжя до Лотхала в глибині Камбейської затоки на південному сході і до Суткагендора на узбережжі Макрана і Перської затоки на заході.

Мохенджодаро більш-менш чітко ділиться на верхнє і нижнє місто. Верхнє місто, що знаходиться поблизу Археологічного музею Мохенджодаро, – це довгастий пагорб, значна частина якого розкопана. Тут виявлено великий басейн, головне зерносховище, колонний зал і кілька будівель, розташованих рядами і відокремлених один від одного вузькими вуличками і провулками. Руїни стародавньої цивілізації вінчає значна буддійська ступа ІІ століття н. е. – Підносячись на 24 метри над навколишньою рівниною, вона домінує над навколишнім ландшафтом.

Мохенджодаро

На схід від верхнього міста лежить нижнє місто: великий пагорб з хвилястою поверхнею, в процесі розкопок якого розчищені три значних ділянки та виявлені великі масиви житлових будинків, згрупованих в правильні квартали, розділені вулицями та провулками.

Розкопки у верхньому місті показали, що в значній своїй частині воно було перебудоване заново на штучному пагорбі висотою до 12 метрів, увінчаному нині буддійською ступою. Штучна платформа цитаделі складена з сирцевої цегли та глини.

Є свідчення, що Мохенджодаро, як і сучасні міста долини Інду, страждав від повеней. Особливо нижнє місто розташоване ближче до річки, його східна частина, де виявлені сліди дамб і террасообразних споруд, які захищали будівлі від розмивання і затоплення.

Будинки Мохенджодаро приводять на пам’ять один з висловів Френсіса Бекона, згідно з яким будинки будують, щоб жити в них, а не дивитися на них. Мабуть, основним завданням будівельників міста було забезпечення людям життя не стільки розкішного, скільки комфортабельного. Передпокої, невеликі зали, внутрішні двори, туалетні кімнати, сходи і колодязі, що зустрічаються майже в кожному житловому будинку, говорять про бездоганне планування з врахуванням всіх можливих зручностей.

Найвидатніша споруда в межах розкопаної частини верхнього міста – великий басейн довжиною 12 метрів, шириною 7 і глибиною 2,5 метра від рівня вимощеного цеглою навколишнього його внутрішнього двору. Ряди прямокутних стовпів з усіх чотирьох сторін двору вказують на наявність галереї або веранди. Ймовірно, басейн був місцем громадських зборів або, як вважають археологи, місцем скоєння якихось релігійних обрядів обмивання. Комплекс невеликих приміщень з туалетними кімнатами, що примикають до галереї зовні, підтверджує це припущення, на основі якого можна зробити висновок, що все життя в Мохенджодаро підпорядковувалося якомусь духовному керівництву або владі.

Мохенджодаро

З технічної точки зору збудований з цегли великий басейн – свідчення високого мистецтва і майстерності як задуму, так і його практичного здійснення. З обох кінців в басейн ведуть дві цегляні сходи, ступені яких були спочатку покриті дерев’яними плитками, закріпленими асфальтом.

Облицьовані цеглою на алебастровому розчині, дно і стіни басейну не допускали просочування води. За цегляним облицюванням стін був ще шар бітуму, що прилягав до глинобитного прошарку, укладеного між двома стінками з обпаленої цегли. В одному з приміщень (зі східного боку двору) знаходиться колодязь, викладений двома рядами цегляної кладки, що служив, безсумнівно, джерелом води для басейну, з яким його з’єднував жолоб. У південно-східному куті басейну був отвір для спуску води по перекритому ступінчастим склепінням підземному стоку, що відводив воду кудись у західному напрямку. Всі ці подробиці говорять не тільки про технічну майстерність будівельників, а й про глибоку увагу їх до питань гігієни.

На захід від великого басейну розташована своєрідна цегляна споруда з декількох більш-менш однакових квадратних платформ висотою близько 1,5 метра; вони відокремлені один від одного вузькими проходами. На східному і південному краях цієї споруди збереглися залишки стін з гніздами від колод.

За аналогією з виявленим в Хараппі зерносховищем, відомий археолог Мортімер Уілер висловив припущення, що ця будівля також є зерносховищем.

Масивні платформи з цегли утворювали щось на зразок подіуму, який служив опорою для дерев’яної підлоги зерносховища. Вузькі проходи між ними служили вентиляційними каналами, щоб охороняти зерно від впливу ґрунтової вологи. Зовнішні стіни «подіуму» мали скос, подібно кріпосній стіні; з північного боку знаходилося відгороджене приміщення, вимощене цеглою. Наявність в Мохенджодаро великого зерносховища, мабуть, свідчить про існування там системи мінової торгівлі, що спиралася на прямий обмін товарами, причому зерносховище, очевидно, відігравало роль державної скарбниці.

На північний схід від великого басейну розкрита підстава довгої будівлі, планування якої змушує припускати, що це була резиденція верховного жерця або членів жрецької корпорації. Ця будівля, що нагадує монастир, має відкритий внутрішній двір, оточений з трьох сторін верандами. Судячи зі збережених коридорів, в будівлі було 7 дверей: 5 у східній стіні, з боку провулка, і по одній – у південній та західній стіні. Підлоги в кімнатах вимощені цеглою. Збереглися залишки двох сходів, що вели на другий поверх.

Наявність поряд зі звичайними житловими будинками подібних будівель змушує думати, що у жителів стародавніх міст долини Інду існували суспільні встановлення, що вимагали в окремих випадках якихось колективних дій. Не виключена можливість, що це велика будівля була міським судом («пунчаіт»). Три описаних вище будівлі, загальний вигляд ще не розкопаного комплексу будівель в південному секторі пагорба і ознаки існування веж, які відзначали кордони верхнього міста, змушують вважати, що ця частина Мохенджодаро служила резиденцією обраної знаті і вищого чиновництва, які здійснювали світську і духовну владу.

Далі буде.

Автори: С. М. Ашфан, С. А. Накві.