Кулі-бомбардири
Винахід у 18-му столітті повітряної кулі налякав багатьох людей того часу. Ще б, чоловік вперше піднявся в повітря, наважившись змагатися з птахом. В 1731 році російського винахідника Крякунова після підйому його теплового аеростата хотіли спалити і він ледве врятувався втечею. Через 52 роки сумна доля спіткала першу водневу повітряну кулю паризького професора Шарля. Шар опустився неподалік від Парижа і був сприйнятий місцевими жителями як диявольська спокуса – оболонка випускала різкий запах сірки.
Ось як описує цей випадок один з істориків авіації: «Захоплені зненацька жителі були до такої міри перелякані видом чудовиська, яке звалилося, та ще й випускає сірчистий запах, що ні скільки не засумнівалися в його диявольському походження, і негайно ж побігли за місцевим кюре, просячи його прочитати заклинання, але кюре так і не наважився наблизитьсь до чудовиська. Нарешті знайшовся якийсь сміливець, який підійшов до кулі на кілька кроків і всадив у неї рушничний постріл. Пробита в багатьох місцях, куля остаточно втратила газ, тоді натовп з люттю накинувся на неї і, бажаючи помститися за заподіяний нею переляк прив’язав до хвоста коня, після чого від кулі залишилися одні шматочки».
Як відомо сірчаний запах в середньовічних християнських повір’ях міцно пов’язувався з пеклом і його господарем – дияволом. Ні кюре, ні його прихожани, зрозуміло, не знали що водень, яким була наповнена куля, містив домішки сполук сірки – вони то і обумовлювали диявольський запах.
Через 20 років, в 1804 році російський академік Захаров, а слідом за ним французькі фізики Біо і Гей-Люсак, почали використовувати повітряні кулі для польотів з науковими цілями. І ось після того як розсіявся страх перед аеростатами вони раптово отримали активне бойове застосування. Це трапилося в 1849 році. Колись вільна республіка Венеція знаходилася в ту пору під австрійським пануванням, повстала проти своїх поневолювачів. Венеціанці хотіли повернути свободу, вони готові були її захищати зі зброєю в руках.
Розташована на островах Венеція виявилася недосяжною для важкої артилерії австрійців. Снаряди сплескували воду, не долітаючи до міста. Незважаючи на значно кількісну перевагу, австрійська армія нічого не могла зробити. Прагнучи будь-що розгромити Венецію, австрійці вирішили послати на місто повітряні паперові кулі з теплим повітрям, що несуть вантаж запалювальних і розривних бомб. Бомби підвішувалися на мотузці, яка через певний, заздалегідь розрахований час перепалювалась повільно тлілим шнуром.
Перше ж бомбардування закінчилось конфузом. Визначивши напрямок вітру біля землі, австрійці не врахували, що у верхній атмосфері потоки повітря можуть рухатися інакше. У результаті перша партія куль-бомбардирів, набравши висоту, повернула назад і вибухи ледь не вразили тих, хто все це затіяв. Вийшла відмінна історична ілюстрація знаменитого прислів’я «Не рий іншому яму – сам в неї і потрапиш».
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.