Козацьке весілля

Козацьке весілля

Видати заміж доньку, або женити сина — то були чи не найважливіші події у житті козацької старшини, тієї аристократії козацької України. Весілля, або „акт весільний”, як здавалося тоді — це не була лише нагода повеселитися і „покуликувати гучно”, для цілої рідні і знайомих, воно мало рівночасне поважне маєткове і соціальне значення. Тому й обставлювалось весілля з великою урочистістю та пишнотою, тим більшою, чим вище суспільне становище займали учасники. Вже заздалегідь розсилали від імені матери молодої старанно виписані запрошення. Писав їх звичайно якийсь студент, що живучи при родині, виконував обов’язки „інспектора” при синах, а рівночасно був і секретарем пані дому.

Щодо самого весілля, то воно звичайно тяглося дуже довго, часом кілька днів. Ось наприклад, як відбувалось весілля сина полковника прилуцького Дмитра Горленка — Андрія з донькою полковника Миргородського Данила Апостола у 1700 році. Весілля це тим більше цікаве для нас, що учасники його відіграли поважну роль в українській історії. Дмитро Горленко був один із видатніших соратників гетьмана Мазепи, найбільш завзятий ворог Московщини, який після Полтави емігрував разом із гетьманом. Батько молодої, це пізніший гетьман. Головним же розпорядником на весіллі був прилуцький полковий суддя Іван Нос, той самий, що вісім років пізніше відіграв таку ганебну роль, бо зрадив своєму гетьману і віддав гетьманську столицю Батурин у московські руки. Нос у листі до Горленка описує перебіг весілля, яке відбулося у маєтку Апостола — Великих Сорочинцях.

Молодий зі своїм ескортом їдучи до Сорочинець, зупинився в іншому маєтку Апостола — Хомутцях. Тут він переночував, рано вислухав Службу Божу і поснідав. На півдорозі до Сорочинець молодого вітали „гідні персони”, які супроводили його до майбутнього тестя. По приїзді до Сорочинець відбувся „пізній” обід і молоді оглядали подарунки, якими наділили їх рідня і знайомі. На другий день відбувся шлюб. Але на цьому весільні урочистості не скінчилися. Молоді разом зі всіма гостями поїхали другого дня до батька молодого. Подорож ця з нічлігами, обідами, сніданнями тяглася кілька днів. А там у домі Горленка знову продовжувалось кількаденне пирування.

Ми згадали про подарунки, які одержували з нагоди весілля молоді. Подарунки ці часом досягали великої вартості. Так, наприклад, як женився баришпільський сотник Семен Сулима, то від своєї матери він отримав багато срібного, позолоченого посуду. Крім того принесли свої подарунки рідня і знайомі. Так ,,її милість, пані полковникова Миклашевська” прислала великий срібний кубок, „її милість пані Кочубейова” дві срібні миски, пані Іскра — десяток срібних позолочених ложок і так далі.

Як я вже згадав на початку, шлюб поза своєю „романтичною” стороною мав (як зрештою має і тепер) сторону чисто матеріальну — маєткову. І як такий регулювали його певні приписи. Перед весіллям відбувалась, так звана „шлюбна інтерцизія” у магістраті в присутності магістратської влади — війта, бурмістра, одного радника („райци”) і писаря. За підписами цих представників влади складали докладний реєстр приданого, що його мала одержати молода. Наречений приймав придане, звітував його одержання і підписаний реєстр передавав майбутньому тестеві. Сам же зобов’язувався додати до спільного майна від себе не менше одної третини вартості приданого своєї майбутньої жінки. Така докладність стає тим більше зрозумілою, бо ж у разі смерті чоловіка жінка одержувала назад ціле своє майно.

Щодо приданого, то вартість його звичайно залежала від соціального і матеріального становища батьків нареченої. Головну його частину становили клейноди – перли і дорогоцінне каміння. Коли гетьман Самойлович видавав свою доньку Параскеву з політичних поглядів, за московського боярина Шереметєва, то дав за нею більше клейнодів, аніж має якась добра сучасна ювелірна крамниця. Тут і намисто у 55 разків перл, і майже сотня окремих великих перл, шапочки, корсетки вигаптувані перлами. Тут десятки перстенів і ковтків із рубінами, брильянтами, ізумрудами, сапфірами. Сила того самого шляхетного каміння виблискує на «кокошниках», «шубах» та інших частинах одягу боярині.

Зрозуміло, що нормальне придане старшинських доньок було скромнішим. Але все таки клейнодів, зокрема перл було досить багато. Донька полковника Галагана принесла із собою в придане 10 разків великих перл і 27 разків дрібних, 5 перстенів з алмазами, 3 пари ковтків і т. д. Коли видавав заміж свою доньку бунчуковий товариш Скорупа за іншого бунчукового товариша Михайла Єсимонтовського, то дав за нею 29 разків різних перл, два золоті хрести, один оздоблений рубінами, інший алмазами, золотий ланцюжок, дві пари ковтків із алмазами і перлами, три перстені з алмазами і рубінами і т. д.

Не менш коштовною частиною приданого було золоте і срібне накриття. Кожна наречена зі старшинської родини приносила для оздоби родинного столу десятки срібних кубків, чарок, тарілок, ложок, тощо. За клейнодами і посудом йшов одяг, який також докладно описували та оцінювали. В першу чергу жупани. Шиті золотом і сріблом, ці жупани являли собою досить велику цінність. Далі йшли запаски і спідниці, часто також із коштовного матеріалу, гаптовані золотом і сріблом. Далі йде „постіль”, пошивки і простирала, часом із коштовним мереживом, атласні ковдри і т. ід. Не забуто у реєстрах приданого за одежу. Так у згаданої Скорупівної було 15 сорочок голландського полотна. У доньки конотопського сотника Тетяни Костецької було серед приданого теж 15 сорочок голландського полотна, одна сорочка гаптована золотом і зеленим шовком і аж 50 звичайних сорочок так званих „кужільних”. Цікаво, що серед приданого обов’язково мали бути і чоловічі сорочки.

Автор: Ігор Лосовський.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *