Катакомбна культура. Частина друга.

катакомбна культура

Єдність поховальних споруд, обряду й інвентарю навела дослідників на думку, що всі катакомбні поховання біля села Заможне були здійснені приблизно в один час, і всі вони складають єдиний, очевидно, родовий могильник. Відкриті не тільки чоловічі поховання, але жіночі і дитячі. На дитячі черепи теж іноді накладалися маски, хоча в основному — на чоловічі. Цікаво, що більшість поховань, відкритих в цьому могильнику, дуже пишні і багаті по набору речей. Очевидно, соціальний статус похованих був досить високий.

Сфера соціальних відносин у племен бронзового століття залишається для дослідників цією «терра інкогніта». Досі існує певна невідповідність між даними лінгвістики та археології. Лінгвістичні дослідження дозволяють припускати досить складне соціальне членування суспільства бронзового століття, аж до існування каст воїнів, жерців і рядових общинників. Дані ж археології неупереджено фіксують тисячі досить одноманітних і бідних поховань, без інвентаря і тим більше масок. Як відшукати серед них жерців або воїнів? Поховання, подібні тим, що були розкопані нами біля села Заможне, — дуже рідкісне виключення. Очевидно, в цей час ще немає контрасту між багатством і бідністю, яке характерне для раннього класового суспільства. І значить, нам слід виробити особливі критерії для цього часу з урахуванням відносно скромної матеріальної бази бронзового століття, а також особливостей кожного варіанту культури.

Ці люди ховали своїх близьких, як правило, в невеликих і неглибоких камерах і залишали в них зазвичай судини. Померлий та дно камери пофарбовані вохрою. Такі поховання ми вважаємо ординарними, рядовими. Неординарними ж можна вважати, очевидно, ті, які вимагали значних затрат праці на спорудження могили і супроводжувалися нестандартним набором речей і особливим похоронним ритуалом. На прикладі могильника біля села Заможне ці критерії можна перевірити.

Додаткові зусилля, безперечно, потрібні для того, щоб над курганами п’ятим, шостим, сьомим і восьмим насипати досить високий пагорб, вирити велику поховальну яму. Не стомлюючи читача цифрами, все-таки відзначимо, що катакомби з чоловічими похованнями в Заможному у півтора рази більше середньостатистичних (на всіх інших територіях) по діаметру вхідних ям, в два з половиною рази — з площі камер в півтора-два рази — по глибині.

Ще красномовніше виглядає зіставлення похоронного інвентарю. У всіх похованнях біля села Заможне багато судин, в тому числі ошатно орнаментованих чаш, є навіть унікальний кубок, і майже всі ці судини належать до категорії ритуального посуду. У цих похованнях ми знайшли десятки знарядь праці з бронзи — ножі, шила, вістря. А адже металеві речі цінувалися в бронзовому столітті надзвичайно високо. Якщо вони ламалися, їх не викидали, а переплавляли. Тому зламаних речей ми не знаходимо. У катакомбних могилах Подніпров’я і Західного Приазов’я бронзові речі містилися лише у виняткових випадках. Їх можна перерахувати по пальцях. У нас же вони — в десяти похованнях з тринадцяти.

Зброю в похованнях катакомбної культури зустрінеш не часто, приблизно в шести-семи випадках з ста, тут же, крім стрекал, дротиків, виявлені ще три кам’яні сокири і одна моделька топірця, а також сагайдак з сімома наконечниками стріл. Але найдивовижніше і примітне — використання в заслонах камер цілих дерев’яних коліс або їх частин. У Заможному залишки коліс виявлені у шести заслонах. Досі в Нижньому Подніпров’ї на більш ніж тисячу катакомбних поховань було знайдено всього п’ять комплексів з залишками возів.

Як бачимо, і затрати праці, і особливо супроводжуючий інвентар в десяти могилах з тринадцяти є для археологів свідченням їх винятковості. Фахівець з часу бронзи Е. Кузьміна прийшла до єдино можливого, на наш погляд, висновку — це поховання родової знаті. Справа в тому, що при похованнях сокира або стрекало можуть ставати символом влади. Стрекала семантично близькі древнім скотарським ціпкам, що стали у ряді найдавніших держав символом царської влади. Гомер в «Іліаді» барвисто описує посох Ахілла, прикрашений золотими цвяшками. Ціпки, прикрашені бронзовими цвяхами, виявлені в катакомбних могилах біля Кривого Рогу.

Маски — особливий ритуал

Маски, цей дивовижний феномен, справляють незабутнє враження. Ми можемо поглянути на обличчя людей, що жили тут сорок століть тому, бо, найімовірніше, маски передавали портретну схожість з померлим. Ця думка була висловлена ще в минулі роки, коли маски тільки почали знаходити. Припухлі повіки закритих очей, іноді опушених віями, незважаючи на певну традиційність виконання, кожен раз виглядають по-різному. Але найбільш різноманітні носи. З горбинкою, довгі, з невиразними крилами або, навпаки, з вузькими і витончено окресленими: прямі, широкі в основі, з високою переноскою, що майже впирається в чоло — всі вони надзвичайно різноманітні, і, дивлячись на них, сумнівів не залишається: маска — це портрет померлого. Однак у портретах дотримується і визначений канон: зімкнуті повіки, щільно стислі губи, закриті охрою або глиною вушні раковини. Дотримана грань, що відокремлює маски від живого, реального світу.

Щаслива країна предків — для кого вона!

Немає сумніву, ми зіткнулися з досить своєрідним проявом культу предків. Обряд, в результаті якого з черепа створювалося щось, подібне скульптурному портрету померлого, не має місцевих коренів у Північному Причорномор’ї та прилеглих землях. Пошуки заводять нас на Передній Схід. Найдавніші черепа-портрети, як їх вдало іменує Бурхард Брентьес у книзі «Від Шанідара до Аккада», відкриті в Єрихоні і датуються VIII—VII тисячоліттями до нашої ери.

Сенс обряду можна осягнути, звернувшись до даних етнографії. Ритуал, вельми схожий з катакомбним, дотримувався аж до XVI століття в Новій Гвінеї. Описи етнографів дають можливість як би бачити живу модель прадавнього обряду, і саме ту його частину, яку безсила донести до нас археологія. Спостереження дослідників відкривають і підґрунтя церемонії. Деякі дослідники вважають, що на відміну від землеробських народів, за уявленнями яких душі померлих людей продовжують жити в потойбічному світі, тотожному цьому, у пастушачих народів Старого Світу, а також у полінезійських племен уявлення про смерть зовсім інші. На їх думку, тільки знать і вожді в потойбічному світі отримують всі ті блага, якими вони користуються при житті. Так, маорі вірили в те, що душі вождів після смерті відправляються в щасливу країну предків — Гаваїки, розташовану десь на заході. Простий же народ потрапляє в якесь темне місце під землею.

У тонганців душі знатних продовжують жити після смерті, а душі простолюдинів відразу ж гинуть. Багато африканських пастушачих народів також вважають, що після смерті продовжують існувати тільки душі вождів і жерців. Народ же в цілому, і особливо жінки, позбавлені будь-якої надії на продовження життя в потойбічному світі. Останнє свідчення нам особливо цінне, бо воно відноситься до скотарів, а в господарстві катакомбних племен скотарство відігравало провідну роль. У могильнику біля села Заможне виявлено всього два жіночих поховання: одне з маскою, яке супроводжувало чоловіка, а кістки іншої жінки лежали в маленькій могилці просто купкою.

Саме в культі предків, на думку багатьох етнографів, протиставлення вождів і жерців решті народу проявлялося особливо яскраво. Як вважає етнограф С. Токарєв, у зв’язку з утворенням племінних союзів, становленням примітивних держав він розвивався в племінний і державний культ — обожнення предків вождів і царів. У зв’язку з соціальною та майновою диференціацією долі вождів і жерців і долі простого народу після смерті, як вже говорилося, абсолютно різні.

Тому перших в надії на допомогу, яку вони можуть надати племені, а також частково зі страху перед ними намагалися виділити. Ймовірно, прагнення зберегти індивідуальні риси видатних людей закладено в самій природі людини, в її психології. У ряду пастушачих народів воно вилилося у створення настільки своєрідних масок. З великим ступенем імовірності тепер можна сказати, що катакомбна культура належить до їх числа. Сказане дає нам право зробити висновок, що власники черепів-портретів швидше за все, належали до вищого прошарку катакомбного суспільства — вождів або жерців. Нагадаємо, що обидві функції, військова і культова, нерідко виконувалися одною і тою ж людиною — спочатку вождем, а потім царем.

Отже, в катакомбному суспільстві існувала соціальна диференціація, це безперечно. А раз так, тоді, можливо, можна говорити про існування союзу племен? В усякому разі, археологічні підтвердження цього ми маємо в деяких варіантах катакомбної культури. А тепер саме час хоча б коротенько розповісти про історичну долю племен катакомбної культури.

Але про це читайте вже в наступній частині.

Автор: В. Отрощенко, С. Пустовалов.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *