Камінь в лісі. Частина перша.

Камінь в лісі

Йшов чоловік по лісі. І раптом побачив біля узбіччя стежки, під ялиною величезний валун, зарослий зеленуватим мохом. Нахилився і завмер від подиву: на верхівці каменю, немов у воску, відбився слід величезної людської ноги. Що це? Чудо? Гра природи чи уяви? Не поспішайте з висновками.

Ще в сорокових роках 19-го століття, подорожуючи по Палестині, Микола Васильович Гоголь звернув увагу на один досить цікавий камінь, біля якого завжди юрмилися прочани.

- Що це? – Запитав Микола Васильович, побачивши на вершині каменю якесь дивне поглиблення, дивно схоже на слід босої людської ноги.
- Слід Ісуса Христа, – цілком серйозно відповів один з паломників.

Ця зустріч у далекій Палестині так вразила автора «Мертвих душ», що він відразу поспішає поділитися своїми враженнями з поетом В. А. Жуковським. «Пам’ятаю, – пише Н. В. Гоголь, – що на Елеонській горі бачив я слід ноги…, чудово втиснута в твердому камені, як би в м’якому воску, так що видна найменша опуклість і западина незвичайно правильної п’яти».

Слідовик

Слід ноги, відбився на камені! Одна з легенд свідчила: після того, як Христос воскрес, він зібрав своїх учнів і звернувся до них з напутнім словом. Потім встав на камінь і, як сказано в Біблії, «став віддалятися від них і підноситися на небо». А на тому місці, де він стояв, камінь розтопився, і залишився слід від його босої ноги.

СЛІДОПИТ З ШУІ

Про ці камені Н. В. Гоголь повідомляє, як про цікаву дивину, з якою йому довелося зустрітись під час закордонної подорожі. Але як би здивувався Гоголь, якби дізнався, що подібні камені здавна знаходили селяни на лісових стежках, болотах і полях північних російських областей – Архангельської, Петербурзької, Псковської, Калінінської, Новгородської …

З початку XIX століття таємничими каменями почали цікавитись і вчені історики. Серед них був учасник Вітчизняної війни 1812 року поет і письменник Федір Миколайович Глінка, який після відбуття заслання за зв’язки з декабристами оселився в своєму родовому маєтку в Бєжецькому повіті Тверської губернії.

Одного разу Глінка під час прогулянки помітив якийсь дивний камінь. Коли він очистив його від бруду і моху, то збоку побачив незрозуміле зображення у вигляді прямокутника і висічене слово – «Степань». Незабаром він знайшов ще кілька таємничих каменів: один з якимись дивними сходинками, інший з незрозумілими зображеннями і написом. Таємниця цих каменів в той час так і не була розкрита, але саме вони змусили російських археологів вперше задуматись над питанням: «А що ж це таке?».

… Якщо сьогодні ми знаємо про такі камені у багато разів більше, ніж знали про них сучасники Глінки і Гоголя, то значною мірою зобов’язані цим краєзнавцю з Шуі – Сергію Миколайовичу Ільїну.

Йому вже давно пішов сьомий десяток, а він щоліта підкидає на плече рюкзак з нехитрим спорядженням і йде шукати ці самі камені, які він називає слідовиками. Його вважають диваком – адже літня людина, пенсіонер, сидіти б йому вдома, а він у пошуках «слідовиків» прокрокував вже тисячі кілометрів по стежках і лісових дорогах Верхнього Поволжя і Подвінья. І все це сам, по своїй волі, по своєму інтересу, на свою не таку вже велику пенсію.

Слідовик

І привозив зі своїх самодіяльних експедицій такий цікавий матеріал, що бувалі вчені з заздрістю поглядали на цього краєзнавця, який колись закінчив всього лише церковну школу.

… Я перебираю фотографії каменів різних знаків і питаю:
- Що ж, до вас цими каменями ніхто й не цікавився?
- Чому, – відповідає він. – Багато займалися. І серед них Геродот. Пам’ятаєте такого?

СЛІД ГЕРАКЛА І «СТОПА БОГОРОДИЦІ»

Так, першим з дослідників звернув увагу на камені із зображенням слідів «батько історії» Геродот. У своїх нотатках про давню Скіфію він пише: « Пам’яток країна ця не має, за винятком хіба дуже великих численних річок. Втім, можна згадати тут ще про одну пам’ятку Скіфії, крім річок і просторої рівнини, а саме: на березі річки Тіри (теперішній Дністер) показують ступню Геракла в скелі, схожу на слід людини, але в два лікті довжини». Чи не правда цікава деталь – слід на камені змагається за своєю популярністю з великими рівнинами і ріками. Судячи з усього, місцеве населення поклонялось цій скелі і шанувало зображений на ньому слід. Зараз важко сказати – чи був він природного або штучного походження.

Великий інтерес представляють розміри ступні. Як правило, довжина слідів, висічених на камінні, не перевищує 20-27 сантиметрів, тобто відповідає нормальному розміру ноги дорослої людини. А слід Геракла мав довжину в два лікті – близько 90 сантиметрів. Слід не звичайної людини , а велетня. Будь це єдиний виняток, може бути, про нього не варто було б і говорити. Але в районі Селігеру Сергій Миколайович виявив камінь під назвою «Хрестовик», на якому теж висічений богатирський слід – більше 50 сантиметрів. На Куликовому полі лежить камінь з великим слідом, який народна чутка чомусь приписує Олександру Невському, який нібито прийшов на допомогу Дмитру Донському в день битви з Мамаєм. Ще більше слід богатиря Полюда на березі річки Вішери. В одній з легенд так говориться про силу та спритність Полюда: «Кинути за десять верст стопудовий камінь для богатиря було забавою. У нього одна ступня була сім чвертей».

Шанування каменів і висічених на них «слідів богатирів» явище не нове. Воно було широко поширене в давнину серед племен, що населяли нашу і інші країни. У поданні людей богатир був тим божеством, яке покровительствовало племені, дарувало йому щасливу полювання, було захисником і заступником від ворожих сил і стихій. Слід і уособлював силу і могутність цього духу-покровителя. Йому поклонялися, біля нього мисливці вимолювали успішне полювання, приносили дари та жертви… Мабуть, до розряду таких культових зображень і слід віднести «слід Геракла».

З поширенням на Русі християнства церковники стали пристосовувати до своїх цілей старі язичницькі культи. У цей час і починають виникати легенди про «божественні стопи», на зразок тієї, яку Гоголь почув у Палестині.

З’являються незліченні перекази про сліди Ісуса, святої Ольги, святого Зосими, пророка Іллі, Параскеви П’ятниці і т.д. Такі сліди церковники оголошували святими, а дощову воду в них цілющою. Біля них будували каплиці, церкви, а в Почаєві поруч з цілющою стопою Богородиці, що явилася на камені в 1340 році, спорудили навіть цілу Лавру.

Автор: А. Попов.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers