Історія єврейського народу. Від царя Давида до царя Ірода. Ісус.

Євреї

Протягом двох століть євреї жили на новознайденій землі як союз вільних племен (колін), вони шанували своїм царем тільки Всевишнього. Однак пізніше, в кінці XI ст. до н.е., виникає єврейська монархія, що досягла свого розквіту при царях Давиді, який робить Єрусалим монаршої столицею, і Соломоні, який будує храм на місці, де не відбулось жертвопринесення Ісаака. Діяння цих царів описані в Біблії. Мабуть, Давид і Соломон – найзнаменитіші царі всіх часів і народів.

Після смерті Соломона (928 р. до н. е. єдина єврейська держава розпадається на два царства: південне – Юдея (зі столицею в Єрусалимі) і північне Ізраїль. Ізраїль був знищений ассірійською армією в 722 році до н. е. Іудея проіснувала до 586 р., коли Вавилонська армія взяла Єрусалим і зруйнувала храм Соломона. Євреї були викрадені в рабство. Для багатьох народів давнини така ситуація стала б кінцем історичного існування. Для євреїв вона виявилася лише перехідним етапом. У вигнанні вони не злилися з оточуючими народами, не забули свою землю – навпаки, їх любов вилилась у слова, які й сьогодні повторюють на всіх мовах світу (наповнюючи їх власним національним і релігійним змістом): «Якщо я забуду тебе, Єрусалиме, хай забуде мене правиця моя.»

Цій палкій та наполегливій надії на повернення дано було здійснитися. У 538 р. до н. е.. перський цар Кір, який підкорив Вавілон, видає указ, що дозволяє євреям повернутися до Єрусалиму і відбудувати Храм (що й було зроблено). Протягом наступних століть Країна Ізраїлю в якості провінції входила до складу Перської імперії, імперії Олександра Македонського і елліністичних імперій Птолемеїв та Селевкідів, що утворилися на її уламках.

В результаті переможного повстання проти селевкідского царя Антіоха IV Єпіфана, який осквернив Храм, перетворивши його в місце язичницьких жертвоприношень, Країна Ізраїлю знов знаходить незалежність. Свого політичного розквіту відновлена єврейська держава досягає в I столітті до н. е.. за царя Олександра Янная, коли його межі більш-менш збігалися з нинішніми кордонами Ізраїлю.

Однак відроджене царство проіснувало недовго, тінь римського орла вже накрила Близький Схід. Римські війська увійшли до Країни Ізраїлю в 63 р. до н. е.. на запрошення однієї з ворогуючих сторін під час міжусобної війни. І затрималися тут на багато століть. Спочатку Іудея ще зберігає формальну незалежність, але після смерті царя Ірода (4 р. до н. е.) стає римською провінцією.

Цар Ірод прославився своїм деспотизмом, що дивував сучасників, яких взагалі важко було цим здивувати, він здобув ненависть народу, хоч і заслужив славу одного з найбільших будівельників свого (і не тільки свого) часу, Саме він розширив і прикрасив Храм, що перетворився завдяки цьому в одну з найвеличніших споруд стародавнього світу.

Західна Стіна, яка називається в неєврейської літературі Стіною Плачу, перед якою постійно збираються моляться євреї і туристи з усіх кінців світу, дає уявлення про масштаби будівництва царя Ірода. Стіна складена з гігантських кам’яних блоків з фірмовим іродовим обідком.

Стіна плачу

Стіна плачу.

Туристи засовують в щілини між древніми плитами папірці, на яких написані послання, звернені до Всевишнього. Вважається, що Він десь тут, зовсім поруч і неодмінно «прочитає». Щоб відправити таке незвичайне послання, необов’язково приїжджати в Єрусалим: підприємлива ізраїльська фірма приймає «молитовні факси», а її співробітники кожен день засовують їх у щілини Західної Стіни.

Всесвітня популярність царя Ірода пов’язана не з будівництвом. Його ім’я набуло негативного характеру завдяки тому, що він став персонажем Нового Завіту. В Євангеліях розповідається, що, бажаючи вбити немовля Ісуса, цар наказав винищити всіх немовлят Бет-Лехем (Віфлеєму). Оскільки Ірод помер в 4 р. до н. е., Ісус не міг народитися пізніше цього часу – (якщо вважати епізод, описаний в Євангелії, історично достовірним).

Ісус проповідував в Галілеї та Юдеї і вступив в конфлікт з єврейським релігійним істеблішментом. За політичне звинувачення він був судимий римським прокуратором (здійснювавшим повноту влади в провінції) Понтієм Пілатом і засуджений їм до смерті через розп’яття (звичайна римська страту тих часу). Римські солдати привели вирок у виконання.

Християни називають Ісуса «Христом» – це переклад «Машиах» (Месія), що означає «Помазаник». Згідно єврейської традиції Машиах повинен позбавити народ Ізраїлю від гноблення і заснувати царство миру, добра і справедливості для всього людства. Християни шанують Ісуса Месією і втіленим Богом, мусульмани – пророком, євреї відмовляють Ісусу і в тому і в іншому.

Ісус був євреєм, євреєм були і найближчі учні Ісуса, християнство виникло в єврейському середовищі і було спочатку одним з релігійних напрямів всередині іудаїзму, проте з часом шляхи іудаїзму і християнства розійшлися. Єврейське священне писання стало і священним писанням християн. Вони назвали його «Старий Завіт».

Християнська Біблія складається з двох частин, вона включає в себе крім Старого Завіту ще й Новий Завіт – ряд книг, в яких єврейське життя (історія, географія, економіка, психологія, богослов’я, звичаї, політика) займає величезне місце. Без розуміння реалії цього життя Новий Завіт (а отже, християнська думка і християнська культура в цілому) може бути зрозуміла лише дуже однобічно.

Далі буде.

Автор: Михайло Горелик.

P. S. Старинные летописи рассказывают: Подумалось, а ведь про этот несомненно самый интересный период в истории еврейского народа можно было бы снять интересную познавательную передачу, показать ее по твц, думаю многие бы зрители почерпнули из нее для себе что-нибудь полезное.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers