Історія виникнення міста. Частина третя.

середньовічне місто

Мешканці Майданицького повинні були зрубати, споруджуючи свої оселі, до півмільйона деревних стовбурів, що саме по собі не дивує — ми вже знаємо, що кам’яна сокира і долото для розколювання колоди вздовж були цілком стерпними знаряддями.

Але цікаво інше. Оскільки уявити, щоб ці стовбури тягли здалеку, смішно (це ж не «сині» камені Стоунхенджа, які привезли з Уельсу, за сотні миль), розумно вважати, що саме нинішнє поле — справа рук майданицьких поселенців. Але якщо поле створене ними, воно не могло бути родючим довгий час, і через пару поколінь треба було все кинути і рухатися далі. Куди? Швидше за все, на північ, до Трипілля, що ненавмисно дало ім’я їх культурі. Вони відсували межу лісу крок за кроком, але це — зовсім особлива історія.

Майданицьке щодо ймовірної чисельності населення перевершує Єрихон і пізніший (більший) Мерсин у багато разів, але це — не місто. Величезний овал в центрі — не площа, і не фестивальне поле, і не нічна обитель для худоби. Для всього цього він непомірно великий, до того ж тварин тримали явно на першому поверсі будинків. Для господарського поля ця територія, навпаки, занадто мала, для городів ж досить і простору біля жител у проміжку між овалами.

Природно припустити, що процес розподілу не міг і тоді сильно відрізнятися від такого процесу на будь-якій незайманій території донині — змінювалася тільки техніка. Передовий загін, забезпечується продовольством з базових поселень, споруджує щільне ядро поселення. Цей передовий загін використовує для будівництва ліс, що розчищається з великої овальної площі,— те, що колу, овалу, а пізніше прямокутнику надавалося магічне значення, вже не викликає у нас сумнівів.

Авангард засіває розчищене і, очевидно, священне поле, і знятий з нього перший урожай дозволяє основній масі колоністів оббудувати його житлами за один сезон. Кожен може самостійно зробити орієнтовний підрахунок, який підтверджує, що це реалістично, коли великі сім’ї. А те, що сім’ї були саме такими, в свою чергу, підтверджується розмірами кожного із забудованих майданчиків — даремно б витрачати сили не стали. Нарешті, викинута з колишніх місць перенаселеністю та зубожінням грунту третя хвиля переселенців облаштовує другий, зовнішній овал, що своєю подобою першому так само долучений до першополя, як і той.

Хочеться думати, що внутрішнє поле зберігає священний характер і присвячене богині родючості, фігурки якої настільки часто трапляються тут. Не можна виключити і те, що в центрі овального поля міг зберігатися гай — для підтримки хороших відносин з лісом, скошеним і відсунутим заради ниви.

Могло бути й інакше, ні підтверджень, ні спростувань для гіпотези поки немає, вона спирається адже на аналіз плану, просторової композиції. Але одне можна стверджувати суворо: з містом і Майданицьке, і сотні йому подібних навколо не мають нічого спільного. Їх мешканці з незрозумілих нам причин знаходили потрібним і важливим збиратися у величезну масу і жити пліч-о-пліч, але культивували при цьому суто «сільський» спосіб життя, не думаючи про міський.

Майданицьке — не місто. Його жителі могли вести обмін з метрополією і сусідами, вони робили дивну кераміку, пряли, ткали, для чого могли бути вже і фахівці, але немає ніяких свідоцтв того, що вони могли мати досвід складно ієрархічної соціальної організації, органічно властивій місту, що виникло як засіб панування над сільським оточенням. Ця функція міста протягом історії не змінювалася, змінювалися лише форми панування.

Нехай написи з Ассуру, що критикують пам’ять царя Саламансара за те, що він «дивився на громадян Ассура як на селян», відносяться до пізнішої епохи — зміст цих написів куди як давніший. Недарма в чудовому уривку з «Гільгамеша», де звіроподібний Енкіду стає людиною, пізнавши кохання жінки, його — для повної, як сказали б сьогодні, соціалізації — посилено кличуть у місто:

«Прийди, о Енкіду, в укріплений Урук,
де народ блищить святковим вбранням,
де щодень звертається у свято».

У ряді інших текстів, месопотамських, єгипетських, оспівується бездіяльне міське життя, і навіть з урахуванням поетичного перебільшення, ми не повинні сумніватися в тому, що міська вулиця, площа, ділянка є простором життя, окремішня від сільськогосподарських праць. Міський спосіб життя, що протистоїть сільському, у всякому разі ще до 3000 року до нової ери, став фактом зрозумілим і звичним.

Проміжну стадію, або протоміста не вдається виявити. Зате такий огляд робить зрозумілим, що для виникнення міста необхідно, але недостатньо накопичення деякої «критичної» щільності сільськогосподарського населення. Те, що для цього потрібні були і колективні дії, що вимагали централізованого керівництва, очевидно, але ж ми знаємо культури з розвиненою соціальною організацією (північноамериканські індіанці, полінезійці), що так і не створили міста. Що ж було потрібно ще для його виникнення?

Автор: В. Глазичев.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers