Історія української картографії

Україна на старовинній карті

«Язик до Києва доведе»? Дехто може зробити висновок, що саме у такий спосіб наші предки орієнтувалися на місцевості. Але історія переконливо свідчить, що їм здавна були підвладні й інші, більш досконалі засоби — карти. Найпростіші картографічні зображення відомі ще задовго до появи писемності. Малюнки, виконані на камені, дереві, кістках, допомагали людям орієнтуватися під час подорожей, полювання, плавби тощо.

Загальновідомі такого роду зображення, датовані IV — III тисячоліттям до н. е. Недавно, в 70-ті роки минулого століття, під час археологічних розкопок на Черкащині знайдено одну з найдавніших карт, складену нашими пращурами ще 15 тисяч років тому на бивні мамонта. На зображенні є спуск із гір, ділянки лісу, річка, на березі якої містилися чотири невідомі об’єкти. Знайомство з картою дозволило археологам знайти на місцевості й розшифрувати згадані об’єкти — це споруди господарського призначення із мамонтових бивнів. Місцевість і нині має обриси, схожі зі стародавнім зображенням.

Отже, картографічні відомості про терен України закорінені у сивій давнині. Найбільш ранні вітчизняні картографічні відомості про Україну пов’язані з утворенням Київської Русі й майже не збереглися. Пізніше, в XV — XVI століттях, складати карти на терені України почали систематично. Однак ці перші спроби зобразити Україну топографічно не дійшли до наших часів. Уявлення про вивченість території України дають пізніші спроби. Це «Книга Большому Чертежу» (1627) і «Чертеж украинским и черкасским городам от Москвы до Крыма» (середина XVII ст.), де подано детальні відомості про Лівобережжя і Придніпров’я. Остання праця є типовою рукописною картою з тих, що їх складали на Русі в XVI — XVII століттях. Ця барвиста карта охоплює простір по широті від Москви до Криму, по довготі від міжріччя Дону та Дніпра до Києва і далі до Десни.

На карті позначено понад 200 річок і близько 190 населених пунктів. З них на терені України: перших близько 83, других 120. Майже всі населені пункти сполучені шляхами, вказано й відстані між тими пунктами. Серед шляхів виділені головні сухопутні степові дороги. Ця карта є найбільш ранньою вітчизняною картою терену України, що збереглася до наших днів.

У XVI столітті з’являються карти, складені чужинцями, часом за задавненими руськими письмовими та усними джерелами. Серед них карти Б. Агнезе (1525), А. Віда (1542), С. Герберштейна (1546, 1556), А. Дженкінсона (1562), Г. Меркатора (1595), Г. Геррітса (1613, 1615), І. Масси (1612, 1633) та інших.

1648 року вийшли у світ карти України французького інженера Г. Боплана як додаток до його твору «Опис України» — генеральна карта масштабу 1:1430000 і сім окремих карт 1:500000 — 1:1250000. На Бопланових картах Правобережну Україну відбито дуже точно, за винятком півдня. Територія Лівобережжя зображено не так докладно, з помилками: при складанні карт використовувались різні джерела, а не наслідки безпосереднього знімання місцевості.

Карта Боплана

Карта Боплана.

Після Переяславської ради з’являються карти західної і східної Росії, складені сподвижником Петра І Я. Брюсом. У кінці XVII століття було складено перші вітчизняні навігаційні карти, в тому числі Азовського і частини Чорного морів. Кілька петровських рукописних карт, що збереглися, та «Атлас Російської Академії наук» (1745, вміщені 2 карти із зображенням території України між Дніпром та Доном) дають уявлення про наслідки першого державного знімання території. У другій половині XVIII століття в Академії наук складено низку докладних карт губерній: Київської (Я.Шмідт, 1775), Новоросійської (І. Ісленьєв, 1779), Азовської (І. Ісленьєв, 1782). Підсумком картографування територій країни у XVIII столітті стає «Атлас Росії», виданий 1792 року Гірським училищем. В ньому вміщено й докладне зображення території України.

У першій половині XIX століття військовим методом тріангуляції проводять великомасштабне топографічне знімання. Наслідком цієї роботи були карти масштабу 1:126000 (Майже вся територія України) і 1:420000. Наприкінці XIX — на початку XX ст. видається низка загально географічних тематичних атласів Росії та світу. В них звичайно, вміщені й карти України.

Після революції 1917 року перед топографією країни постали нові завдання. Їх виконанню сприяло створення Вищого геодезичного управління країни (1919) та республіканської картографічної служби (1923). 1923 року в СРСР здійснено перехід на метричну систему для топографічних карт і визначено їхній основний масштабний ряд. 1928 року після запровадження проекції Гауса було затверджено єдину систему розграфлення й номенклатури географічних карт. Згідно з цими розробками та прийняттям єдиних інструктивно-методичних матеріалів в Україні активно провадилось топографічне знімання території, тематичне й комплексне її картографування.

Автори: Віра Павлова, Леонід Руденко.

P. S. Старовинні літописи розповідають: цікаво а в часи Боплана та його знаменитої карти потрібно було мати закордонний паспорт для мандрівок теренами України? Може й справді був потрібний певний документ, там проїзна грамота чи ще щось таке, але точно її отримати було в рази легше ніж в наш час той таки закордонний паспорт. Адже для його отримання доведеться зібрати чимало довідок, детальніше про процедуру отримання ви можете почитати на сайті http://zpassport.com.ua/kanikuliarnyje-programmy-dla-detey.html

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *