Історія селенографії

Місяць

Селенографія зародилася на початку XVII століття, коли великий італійський вчений Галілео Галілей (1564-1642) направив на Місяць свій, найпростіший телескоп. Під час перших в історії астрономії досліджень Місяця з застосуванням підзорної труби Галілей зробив малюнки місячної поверхні, які були ним опубліковані у творі «Зоряний вісник» (Флоренція, 1610). Ці малюнки дуже прості, і немає підстав вважати їх першою картою Місяця, та, втім. Галілей і сам не вважав їх такими. Зображення місячного пейзажу, схожого з земним, могло послужити ще одним аргументом на користь геліоцентричної теорії Коперника (1473-1543), чого Галілей насамперед хотів.

Але вдосконалювалися підзорні труби – телескопи — помітно збільшувалася і кількість виявлених деталей місячного рельєфу. Їм необхідно було дати якісь назви. Перші великі місячні об’єкти були позначені латинськими літерами. На карті, складеній відомим чеським астрономом і фізиком капуцином Антонієм Шурлауеусом де Рейто (1597-1660). кратер Тихо позначений буквою А, кратер Коперник — літерою В, а кратер Кеплер — літерою С.

Першим дослідником, який спробував дати назви утворенням на поверхні
Місяця, був вчений фламандського походження, математик іспанського короля Філіпа IV М. ван Лангрен (1600-1675). Це був дуже релігійний чоловік; місячним «морям» і кратерам М. ван Лангрен присвоїв імена святих та біблійних персонажів. Цей спосіб найменувань не прищепився в селенографії, проте до теперішнього часу збереглися лангренівські назви трьох кратерів: Катаріна, Кирило, Феофіл.

Іншим шляхом при виборі назв для місячних утворень в селенографії пішов видатний польський астроном Ян Гевелій (1611 — 1687). У 1647 р. в Гданську він випустив монументальний твір «Селенографія, або опис Місяця», який є результатом його п’ятирічних спостережень. Гевелій дав найменування окремих утворень Місяця, запозичені ним з географії. Наприклад, кратер Тихо був названий ним горою Синай, кратер Коперник — островом Сицилія, а три кратера: Катаріна, Кирило і Феофіл названі горами Мошус (латинська назва одного з південних гірських ланцюгів Кавказу).

Гевелій назвав великі кратери на честь відомих вчених. Але з назв, запропонованих Гевелієм, на картах Місяця збереглися лише назви двох гірських ланцюгів (Аппеніни і Альпи) і трьох мисів.

Важливу роль у місячній номенклатурі зіграла карта Місяця, опублікована відомим італійським астрономом Джиованніего Батісто Річчіолі. Автор карт, власне, не він, а Ф. М. Грімальді (1618-1663), астроном і фізик. На карті Річчіолі, вірніше Грімальді, місячні «моря», «затоки» і «озера» відзначені мальовничими та поетичними назвами, які утвердилися в селенографії. Серед них — знамениті сьогодні «моря» Криз, Ясності, Родючості, Дощів, Хмар, озера Сновидінь, Смерті, затоки Спеки, Веселки, болота Сонне, Гниле і т. д.

Назви інших «морів» давалися пізніше, але за принципом, схожим з принципом Річчіолі.

Традиція все ж не завжди витримувалася, і два «моря» були названі в честь відомих вчених: Гумбольдта та Сміта.

Усталена система найменувань місячних кратерів стала своєрідним пантеоном астрономів. На карті Річчіолі-Грімальді — близько 200 імен відомих вчених. Потім це число збільшилося до 600. Наприклад, імена дослідників, які досягли полярних полюсів Землі, відразу ж були зняті на полюсах Місяця. Поблизу північного полюса Місяця є кратери Нансен і Пірі, а поблизу південного полюса Місяця — кратери Амундсен і Скотт.

Отже, кратери на Місяці носять імена відомих вчених, місячні гірські хребти — назви земних гір, а місячні «моря» мають здебільшого «поетичні» назви. Номенклатура утворень зворотної сторони Місяця ще не встановлена.

Автор: Ю. Ходака.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers