Історія російської садиби. Частина третя.

Російська садиба

В англійських садах тема «селянської ідилії» виражалася в XVIII столітті в будівництві смішних павільйонів з сучків і кори, різних хатин вугільників і молочних будиночків з навмисне грубим побутом, в XIX ст. – наповнили парки «мальовничими» котеджами; у Франції цьому наслідували з тією лише різницею, що «простому» зовнішньому вигляду протиставляли надзвичайну розкіш внутрішньої обробки – з легкої руки королеви Марії-Антуанетти. Те ж відбувалося і в Росії, але у нас частіше «селянську тему» сприймали всерйоз і рідко яка багата садиба обходилася без «зразковою» села.


Російська садиба

Ще один найважливіший момент – тільки в російській садибі, в її житті та архітектурі грали настільки значну роль садибні церкви. В Європі обходилися здебільшого каплицями, призначеними для власників, у селах були свої церкви. У нас храми входили в ансамбль садиб як їхні головні частини, і в них молилися Богу і поміщики і селяни. Всі ці «теми» садибного життя виникли в царювання Катерини II і збереглися при її сині та онукові. У роки правління правнука імператриці Олександра II вони втратили свій сенс і поступово стали зникати – все більше і більше до початку століття. Н.Врангель писав в 1910 році в «Старих роках»: «Фантастичні палаци Потьомкіна, маєтки князя Зубова, палац Завадовського, підмосковне Ноїв Дмитрієва-Мамонова, палаци Єлисаветинських улюбленців з України Розумовських – все загинуло.

Російська садиба

Розорені і занепали урочисті будинки з античними портиками, звалилися храми в садах, а самі «Вишневі сади» вирубано. Спалені, згнили, розбиті, роздерті, розкрадені і розпродані незліченні багатства фаворитів російських імператриць: картини і бронза, меблі та фарфор, і тисячі інших цінностей.

Але не одна доля зло жартувала над Росією. Російські люди робили все можливе, щоб спаплюжити, знищити і затерти сліди своєї старої культури. З злочинною недбалістю, з навмисною лінню і з старанним вандалізмом кілька поколінь звело нанівець все, що створили їх прадіди.

Російська садиба

Адже культурним було російське дворянство від Катерини Великої і до звільнення селян, берегло і любило красу життя. А нащадки поглумилися над тим небагатьом, про що могли б говорити з гордістю і, Бог знає, чи прийде день, коли знову про це згадають?

Усюди в Росії, в південних губерніях, на півночі і в центрі можна спостерігати той же розвал старого, розвал не тільки грошовий, але розвал культурний, неувага і нелюбов до того, що має прикрашати життя. Тоді як в Європі з роду в рід, багато століть переходять і зберігаються маєтки і скарби предків, в Росії одиниці маєтків, що знаходились двісті років в одній сім’ї. І немає жодного, який би вцілів до наших часів, повністю зберігся у своєму старовинному вигляді. Тільки в Покровському княгині Шаховської-Глєбової-Стрешневої частина палацу ще дореформеної Росії. Навіть від Петра, від Анни Іоанівни, навіть від Єлизавети дійшли до нас жалюгідні залишки, немає маєтку, який цілком зберігся з тих часів і все.

Російська садиба

Так, може, нічого й не залишилося від чарівних дивацтв кріпосної Росії, можливо, не варто і говорити про те, що у нас є?

Ні, ще варто. Ще можна врятувати дорогі залишки старовини, зберегти і вберегти від остаточної загибелі красиві спогади, що досі загнивають у брудних селах, у провінційній глушині віддалених губерній. Ще варто подумати, перш ніж руйнувати старі будинки, перш ніж продавати скупникам картини і предмети оздоблення. У Росії ще є старе мистецтво.

Минуле садиби гостро відчувалося людьми початку XX століття, коли в бібліотеках ще не спалених дворянських будинків зберігалися альманахи пушкінської пори, дуельний кодекс, старі журнали. Вони намагалися зберегти минуле в собі, та й більше того – в своєму житті, коли це було можливим. Не всі садиби були такими, як Абрамцево або Талашкино, у багатьох і в новому столітті ще продовжувалося спокійне XIX століття.

Російська садиба

Мені доводилося чути розповіді, які здаються характерними, про життя в садибі Навишино, яка стояла на Волзі, проти сучасного міста Дубна, перед самою революцією. Жили там більше влітку, з’їжджалися у величезний дерев’яний будинок з найпростішою обстановкою. Землі в маєтку було небагато, і ніхто всерйоз господарством не займався. Їздили, зате всі разом в ліс на кількох підводах, одна йшла порожня, щоб везти назад зібрані гриби. Потім поверталися, обідали, потім сідали в саду чоловік двадцять – старі і молоді – за довгий стіл, і самі господарі розбирали та чистили гриби, а хтось один читав уголос, що-небудь цікаве: «Камо грядеши» Сенкевича чи історичні романи Соловйова . Часто влаштовували рибну ловлю з неводом, каталися по Волзі на плоту, який тягнув буксир, і пили чай з самовара. Гімназистки переводили зі словником з французької щось на кшталт «Собору Паризької Богоматері» Гюго – літнє завдання. Їздили на недалекий звідти фарфоровий завод Кузнецова – за дешевим посудом для працівників. До осені сім’я розділялася: одні поверталися до Петербургу, інші у Москву.

Російська садиба

У 1917 році мало хто з власників маєтків змінив своїм звичкам, всі знову поїхали в садиби і навіть затрималися там, сподіваючись перечекати столичний «безлад». Але в один прекрасний день відбувалася звичайна для тих часів історія, яку можна почути від багатьох. Вранці прийшли селяни з села і, якось пом’явшись, сказали господареві: «Ти, пане, хороший чоловік, але ти їдь. Ми тебе спалимо ». Малася на увазі, звичайно, садиба, а не її власники. «Але чому ж, хіба я не допомагав вам, скільки міг?!» – «Правда твоя, та всі палять»…

Не хотілося б говорити тут про загибель майже всіх садиб в роки революції та наступні часи. Швидше необхідно ще раз підкреслити інше: хоча абсолютна більшість будинків в дворянських маєтках зникла, російська садибна культура повністю не загинула ні в моральному відношенні, ні навіть щодо впливу її на ландшафт європейської Росії. Пейзаж ще зберігає пам’ять про існуючі маєтки, ще збереглися фундаменти або напівруїни в тисячах місць, ще стоять житла знаменитих прізвищ та сільські будинки прославлених письменників.

Головне ж те, що особливості садибного життя не зітреться з пам’яті і все ще справедливі останні рядки вірша «Старі садиби», з якого була розпочата ця стаття:

О, Русь, волшебница суровая,
Повсюду ты свое возьмешь.
Бежать? Но разве любишь новое
Иль без тебя да проживешь?
И не расстаться с амулетами,
Фортуна катит колесо,
На полке, рядом с пистолетами,
Барон Брамбеус и Руссо.

Автор: Автор: Дмитро Швидковський

P. S. Величезне спасибі автору за дуже цікаву статтю про історію російської садиби і зниклу садибну культури в Росії. Від себе лише хочу додати що подібні культурні проблеми актуальні і для України, і нам також як і нашим сусідам багато всього варто відроджувати в культурному плані, згадувати історію, відновлювати архітектурні пам’ятники, відроджувати вікові традиції нашої української батьківщини, адже історія російської садиби це в певній мірі і наша історія, згадаймо Шевченкове:

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers