Історія однієї протоки. Продовження.

Берингова протока

У 1647 році в Нижньоколимську, невеликому селищі в Нижній течії річки Колими, був споряджений загін, якому належало відправитись морем на схід промишляти моржеву кістку і збирати ясак (данину) з жителів, які попадуться йому на шляху. У числі учасників цього підприємства був Семен Іванович Дежнев, якого запросили, знаючи його досвідченість, сміливість і спритність.

Але перша спроба не увінчалася успіхом: зустрінуті при виході з Колими льоди змусили сміливців повернути назад.

На наступний рік шість кочей Дежньова знову попливли на схід. У донесенні якутському воєводі Семен Дежнев повідомляв, що в дорозі загін наздогнала буря. Розбурхане море довго носило їх і, нарешті, викинуло на берег на південь від гирла річки Анадир. Потім Дежньов пояснює, що на шляху від Колими до Анадиру є ніс, іншими словами мис, який врізається далеко в море. Навпроти цього мису він бачив два острови, на яких живуть чукчі. Знаходиться той мис між північчю і сходом (на північному сході) і відмітною ознакою його є річка, яка тут впадає в море. Від мису до річки Анадир хорошого ходу три доби.

Мис, про який писав Дежньов у своїй відписці якутському воєводі, був крайньою східною точкою Чукотського півострова і всієї Азії, а шлях кочей Дежньова до гирла річки Анадир пролягав через протоку, що відокремлює Азію від Америки. Семен Дежнев з товаришами, стало бути, здійснили найважливіше географічне відкриття.

Чого слід очікувати після того, як повідомлення про результати плавання Дежньова опинилося у якутського воєводи? Що це визначна подія негайно стане надбанням гласності і весь світ дізнається про новий подвиг російських землепрохідців. Що на всіх географічних картах вже з повною на те підставою будуть наносити між Америкою та Азією протоку. Вже не фантастичну, а саму що не є справжню. Однак нічого подібного не сталося. Всі документи, які надійшли від Семена Дежньова до Якутська, так тут і залишилися. Воєвода не надав отриманим відомостям належного значення, і незабаром письмові повідомлення Дежньова опинилися на довгі роки похованими під іншими паперами в якутському архіві. Тим часом на картах і раніше зображувалась Аніанська протока – плід уяви італійських картографів.

Проходили десятиліття, а все залишалося як і раніше. На зміну XVII прийшло XVIII століття. У Росії царював Петро Перший, який всіляко ратував за розвиток наук і мистецтв. Серед багатьох інших справ його не залишала думка про те, що можна пройти морським шляхом через Північний Льодовитий океан у Китай та Індію. Але щоб здійснити таке плавання, необхідно було, перш за все, впевнитися, що Азія від Америки дійсно відділяється протокою.

Вже перед самою своєю смертю Петро підписав указ про спорядження експедиції до берегів Камчатки і склав інструкцію начальнику експедиції – Вітусу Берингу. У ній пропонувалося учасникам експедиції добиратись сухим шляхом до Охотського моря, звідти – на Камчатку, де побудувати човен і на ньому пуститися в плавання на північ – шукати, де Азія сходиться з Америкою. Так і було зроблено. На початку 1725 року експедиція рушила в дорогу. Довгою і важкою вона була. Щоб з усім спорядженням дістатися до Камчатки, було потрібно близько трьох років. Тільки в середині 1728 року було побудовано човен, на якому Беринг і його супутники повинні були зробити пошуки протоки між Азією і Америкою.

Але ось, нарешті, все було готове до відплиття, і 13 липня 1728 року «Святий Гавриїл», так іменувався човен, вийшов з гирла річки Камчатки. Через місяць «Святий Гавриїл» вже перебував у протоці, хоча ніхто з учасників плавання стверджувати цього не міг, так як повороту азіатського берега на захід не помічалося. Та й американського берега не було видно. Пропливши ще трохи на північ і не виявивши ніяких змін, Беринг повернув назад, не наважившись рухатися далі, як це йому пропонував його помічник А. І. Чиріков.

Те, що не вдалося зробити Берингу, зуміли здійснити чотири роки по тому підштурман Іван Федоров і геодезист Михайло Гвоздьов. Вони в 1732 році побували в протоці, бачили обидва її береги і навіть нанесли їх обриси на карту. Але докладний звіт про їх плавання став відомий тільки в 1741-1743 роках.

Не дивно тому, що Беринг, повернувшись з першої експедиції і незадоволений її результатами, негайно ж склав план нової експедиції. Проект її був затверджений в 1732 році. Програма робіт цієї експедиції, яка згодом отримала найменування Великої Північної, була дуже обширна. Зокрема, експедиція повинна була остаточно встановити, чи з’єднуються Азія з Америкою або вони розділені протокою. Завдання це було виконане. Але для того щоб довести існування протоки, на цей раз не знадобилося побувати в самій протоці. Що протоку існує і давно вже відкрита, довів професор історії та географії Ф. І. Міллер, призначений у експедицію Академією наук, він знаходився в той момент за багато сотень кілометрів від Чукотки і північно-західної Америки.

Будучи 1736 року в Якутську і копаючись в тамтешніх архівах, які його надзвичайно цікавили, так як могли полегшити йому знайомство з історією і географією Сибіру, Міллер абсолютно випадково виявив … рапорти і відписки Дежньова майже столітньої давності. Він заходився ретельно їх вивчати і незабаром побачив те, що не зрозумів якутський воєвода, якому Дежньов адресував свої донесення. Міллер раптом зовсім чітко уявив, що майже сто років тому Семен Дежнев з кількома товаришами обігнув Чукотський півострів і тим самим довів, що між Азією і Америкою немає з’єднання.

Це було найважливіше відкриття. Адже про те, що російські люди морем ходили на схід від Колими і дійшли до річки Анадир, ходили чутки. Це, звичайно, були відгомони оповідань про Дежньова і його супутників. Але ніхто не міг повідомити, хто здійснив це плавання і коли воно було. Після знахідки Міллера стало зрозуміло походження цих чуток. Отже, у 1648 році Семен Дежнев, пливучи від гирла Колими, обігнув Чукотський півострів і пройшов протокою, що відокремлює Азію від Америки. При цьому він не бачив протилежного американського берега, але зате бачив (а може бути, й не тільки бачив, а й висаджувався на них) острови, розташовані посеред протоки.

Через вісімдесят років в протоці побував Беринг. Але Беринг плив сюди не з Північного Льодовитого океану, як Дежнев, а з боку Тихого океану, від берегів Камчатки. Йому також не вдалося побачити американський берег. Він дійшов до 67 ° північної широти і повернув назад. На зворотному шляху Беринг відкрив острів, який назвав островом Святого Діоміда. Насправді ж островів було два – ті самі, про які згадує Семен Дежнев.

Минуло ще чотири роки, і протоку відвідали Федоров і Гвоздьов. Їх плавання можна вважати найбільш вдалим, тому що вони зуміли побувати і на азіатському, і на американському березі протоки. І не тільки побачили її на власні очі, а й зобразили на карті. Так, об’єднаними зусиллями Дежньова, Беринга, Федорова і Гвоздьова було відкрито протоку між Азією і Америкою, яка нині носить ім’я одного з своїх відкривачів – Беринга.

Автор: С. Узин.

P. S. Старинные летописи рассказывают: А еще очень интересно было бы узнать, каково им было, отважным первооткрывателям Берингового пролива в бытовом плане. Ведь в те времена купить кожаный рюкзак со всеми удобствами было не так просто (за сейчас для этого достаточно перейти по ссылке), да и палаток теплых не было, не говоря уже о спальниках, кариматах и прочим современном туристическом снаряжении. Но, тем не менее, они шли невзирая на трудности и невзгоды и таки делали великие географические открытия, которые навсегда вписали их имена в историю.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers