Історична реконструкція шляху «із варяг у греки». Частина третя.

ладья вікінгів

У ході експедиції здійснені два експерименти: «Плавання» і «Русь». Тривали понад сімдесят діб, вони дали, по-перше, матеріал за умовами стародавньої навігації: проведено п’ятдесят шість експериментальних парусно-веслових переходів в морських, озерних, річкових умовах. По-друге, систематизуючи спостереження про відносини, настрої, поведінку експедиції, ми змогли побудувати «соціоповедінкову модель» діяльності екіпажів: виявилися умови, при яких різко зростала тенденція до автономії древніх дружин, і центри, де навпаки, ця діяльність могла проходити тільки під централізованим і місцевим контролем. Можна вважати доведеним, що для подолання шляху з Балтійського моря в Чорне вимагалося дев’яносто – дев’яносто п’ять денних переходів. В цілому сто десять – сто п’ятнадцять днів.

Отже, шлях «з варяг у греки», від Балтійського моря до Чорного, був принципово прохідним протягом однієї літньої навігації (але тільки в одному напрямку – «із варяг у греки», або ж «із грек у варяги»).

Труднощі, які чекали древніх мореплавців, також чітко локалізовані – пороги на Волхові і на Дніпрі (на початку і в кінці східноєвропейського річкового шляху), волоки – в його центральній частині. Саме на цих ділянках сконцентровані давньоруські пам’ятки, залишені населенням, яке безсумнівно, і забезпечувало, і контролювало тут будь-який рух. Виявилися такі концентрації і на інших відрізках, що раніше не залучали особливої уваги, – гідрографічно складних, з безліччю рукавів і островів, ділянок Волхова – на підході до Новгороду, і Дніпра – нижче Києва. Навіть нашим «варягам» тут важкувато доводилося без знаючих місцевих лоцманів. А в давнину переходи за цими складними відрізками прикривали надійно укріплені городища.

Абсолютно в новому світлі постали сопки Ловаті, пов’язані з поселеннями, які ми визначаємо як «сільські, з функцією контролю на водному шляху». Саме в середній течії Ловать надзвичайно звивиста: на її луках шлюпки стрімко почали втрачати швидкість. Але ж в давнину прийти вздовж цих лук без згоди і допомоги місцевих жителів, які спорудили сопки, з яких до того ж прекрасно проглядається кожне плесо, що лежить між луками, навряд чи було можливо. У культурі і економіці цих Ловатських, слов’янсько-новгородських поселень насамперед потрібно шукати «ключ» шляху «із варяг у греки».

А що шлях цей «не мав відношення до Древньої Русі» – сильне «перебільшення», м’яко кажучи. Вздовж Волхово-Дніпровської магістралі розосереджені від Балтійського моря до Чорного скандинавські (варязькі) знахідки, що дозволяють судити про час плавань норманів. Найбільш ранні датовані часом перших контактів – на острові Тютеpс VI-VII століть, в Ладозі, на нижньому Волхові – середина VIII століття, в Новгороді (на Рюриковому городищі) – з середини IX, в Двінська-Дніпровському межиріччі – перша половина IX століття; останнім часом українським археологом Володимиром Зоценко варязькі древності IX століття виявлені і в Києві.

Однак у всіх випадках в межах Стародавньої Русі варязькі знахідки включені в контекст місцевої культури, до складу слов’янських, давньоруських пам’яток. Висновок про тісну залежність діяльності варязьких дружин від місцевих, східнослов’янських умов і сил наше «навігаційно-археологічне дослідження» підтвердило повністю.

Виявилася й інша важливе обставина: шлях «із варяг у греки»; перетинає три великі економіко-географічні області, які вже в давнину помітно різнилися. На півдні, у Середньому Подніпров’ї – зона стародавнього високопродуктивного землеробства. Верхнє Подніпров’я і перехід в Балтійський басейн, на Ловать – зона стабільного, хоча і менш продуктивного землеробського господарства. Північні, новгородські землі – зона нестабільного землеробства, яке вимагало доповнення промислами, обміном і іншими видами діяльності. Волхова-Дніпровська магістраль об’єднувала в першу чергу ці три східнослов’янські господарські області, інтегруючи їх потенціал в економіку єдиної Давньоруської держави. А вже його економічними, культурними, політичними потребами визначалися зовнішні зв’язки Київської Русі і з «Варягами», і з «Греками».

І процес формування цих зв’язків, за даними археологічних знахідок і відкритті останніх років, розпочався задовго до «покликання варягів» на чолі з Рюриком в середині-початку IX століття, саме тоді, з VIII-ІХ століть, стала формуватися і досить густа мережа поселень і центрів, які контролювали буквально кожен денний перехід «варязького шляху», щільно включених в адміністративну мережу давньоруських земель з їх «стольним містом» – Новгородом, трикутником Дніпро-Двінгської області.

Перекидання через волоки, постачання човнів, поповнення сил, як в наші дні, так і в давнину, вимагали спокійної і ділової взаємодії центрального керівництва експедиції, екіпажів та місцевої адміністрації.

Як у Віщого Олега, обростали наші сили в міру руху з півночі на південь добровільними дружинами – і від «словен новгородських», і від «кривичів» на кордоні Псковщини і Смоленщини (де стоять Усвят), і «поляни київські» делегували нам своїх далеких нащадків. Шкода, не було можливості до кінця шляху провести всю цю «Русь», що приєдналася до наших «варягів». Але обидва цих імені гордо пронесли від Виборга до Дніпра наші човни. Чимало на їх і нашому шляху було труднощів і одкровень, спостережень і асоціацій зі скупими і ємними рядками давніх літописів і саг. Ми вийшли, як і розраховували, до витоків вітчизняної історії, і подекуди ніби відчинилися її глибинні далі, що йдуть чи не з скіфських часів.

Автор: Ю. Жвіташвілі.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *