І через сім століть шукаю заповітний слід

Витязь в тигровой шкуре

Герої стародавніх епосів – вічні мандрівники. У їх маршрутах досі багато загадкового. Безперервні пошуки «міфічних» країн із старовинних сказань. Тріумфально закінчилися майже трьохсотлітні пошуки невідомого Вінланда ісландських саг. У 1964 році президент США підписав законопроект про святкування дня Лейва Ейріксона, визнаного, нарешті, першовідкривачем Америки. Майже ровесник ісландських саг грузинський епос «Витязь у тигровій шкурі». Його героям тісно на площині карти, вони вимагають опуклості глобуса. Не тільки про відомі, а й про не відомі нікому країни розповідає поет. Його таємничі міста і держави вже давно шукають вчені.

Важко стежити за витязями і принцесами Руставелі. Аравія, Індія, Китай, Хорезм – морем, сушею, знову морем – ковзає по глобусу палець читача. Стоп! Палець застигає в блакитному бездоріжжі Індійського океану. Човен з індійською царівною Нестан причалює до берегів Мулгазанзарі. Можете не шукати. Ні на мапі, ні на глобусі цієї держави немає. А далі…

Пред тобою країна Примор’я. Не пройдеш її і за рік.
Головне місто Гуланшаро древен, дивне і велике.

Автанділ вражений пишністю Гуланшаро: «Як тобі його представити, якщо ти не був ніколи там!». Спробуйте побувати. Не забули ще дитяче – «Піди туди – не знаю куди»? У Гуланшаро веде морський шлях з Мулгазанзарі. Ні початку, ні кінця цього шляху не знайдемо ми в сучасних атласах. Мовчать про них і старовинні фоліанти арабських мандрівників. А адже це були освічені мореплавці давнини. Настільки ж загадкова розташована неподалік від Гуланшаро фортеця Каджеті.

Укріплене місто Каджя кам’яній подібно брилі,
Оточене стіною зубчастою, вище, ніж стріли політ.

«Мулгазанзарі, Гуланшаро – вигадані країни, Каджеті – казкова фортеця». Ці редакторські виноски вже давно не задовольняють дослідників. «У деякому царстві, у деякій державі» – як це не схоже на Руставелі! Поет навіть у дрібницях скрупульозно дотримується реальності. Акуратно називає Руставелі терміни сухопутних переходів. Давно вже не чути на занедбаних стежках дзвону бубенців та обладунків. Але й сьогодні легко підрахувати час шляху каравану з однієї країни в іншу. Море – не битий шлях. Шторми та бурі ламають розклади навіть сучасних океанських лайнерів. І поет ніде не вказує тривалості плавань.

Спочатку невідомі країни з поеми намагалися ототожнити з областями середньовічної Грузії. Але володіння цариці Тамари явно тісні для маршрутів мандрівних лицарів. У 1936 році А. Сванідзе в книзі «Історико-географічні основи «Барсової шкіри» запропонував свій варіант – європейський. Гуланшаро – це Венеція, Каджеті – Гібралтарська фортеця, – стверджує він. Мулгазанзарі – Трапезундське царство (сьогодні про цю імперію, що розпалася нагадує лише містечко Трабзон на чорноморському узбережжі Туреччини). Абстрактні міркування Сванідзе про подібність торгових зв’язків і економіки Венеції та Гуланшаро, Трапезунда і Мулгазанзарі були малопереконливими. Теорія не прожила і двох років. У 1938 році її спростував Л. І. Маруашвілі.

Посудіть самі. Покинувши Індостан, човен з індійською царівною потрапляє до берегів Мулгазаізарі. А адже з Індійського океану в Чорне море в той час можна було потрапити тільки в обхід Африки з півдня і далі через Середземне море. Але Васко де Гама вперше пройшов з Атлантичного океану в Індійський навколо Африки тільки наприкінці XV століття.

І «венеціанці» у Сванідзе дивні. Вони носять мусульманські імена, клянуться Кораном і Меккою, святкують магометанські свята. «Венеціанці» Фатімі прислужують чорношкірі раби. Однак португальські работорговці вперше завезли негрів в середньовічну Європу лише в XV столітті.

Жителі невідомих держав Руставелі явно виглядають в Європі іноземцями. Чи не ця частина світу була їхнім домом. Яка ж? На це міг відповісти лише сам поет.

Маруашвілі довіряв тільки тексту поеми. Інструментами його дослідження були історія та географія, етнографія, топоніміка і навіть… ботаніка. Про невідомі країнах в поемі говориться небагато. Мулгазанзарі та Індія знаходяться на протилежних берегах «Великого моря». У цьому ж морі на великому острові розташовані фортеця Каджеті і «країна Примор’я» зі столицею Гуланшаро. Мулгазанзарський цар Фрідон володіє ще невеликим островом, лежачим зовсім поруч з його царством.

Тарнел потрапляє з Індії в Мулгазанзари через Аравію. Значить, невідома країна лежить західніше Аравії. Європу Маруашвілі виключив, залишалася Африка. Ще в IX столітті мусони занесли до Африки й Мадагаскару перші кораблі арабів і персів. І на острові і на східному березі материка досі багато мусульман. Занзібаром, невеликим островом біля самого африканського узбережжя, довго правив арабський султан. Тут нікого не здивували б імена Фатіма, Хусейн, Фрідон. Так само звичні для минулого цих земель чорношкірі аборигени в ролі слуг багатих чужинців. При першому погляді на карту впадає в очі співзвуччя назви острова Занзібар з Мулгазанзарі. У середні віки араби називали східний берег Африки словом «Мул». Арабське «Мул на Занзібар» – «Берег і Занзібар» – дуже нагадують назву держави Фрідона.

Гуланшаро явно походить від перського «Гюланшар» – «Місто троянд». Недарма поет говорить: «Гуланшаро – край завжди квітучих троянд». А в поетичних трактатах Ібн Маджида, арабського лоцмана Васко де Гами, згадується місто Люланджані на північно-західному березі Мадагаскару. Чи не це слід Гуланшаро?

Марко Поло писав про Мадагаскар: «Живуть там сарацини (араби), моляться Мухаммеду … Народ торговельний і ремісничий… Приходять сюди купці з навантаженими човнами, продають тут весь вантаж; навантажуються потім тутешніми товарами і йдуть навантаженими». Гуланшаро теж живе торгівлею. Купці – перші люди держави. Переодягнений багатим «гостем» Автайділ відразу завойовує довіру городян. Старійшина купців Хусейн запросто вхожий до самого государя. Тут купці винаходять хитромудрі затії. Всюди купівля і продаж, баришів, збитків рахунок…

Зростаючі тільки на Мадагаскарі гігантські орхідеї, пишний мадагаскарський бузок, «палаюче дерево», «дерево мандрівників» створюють неповторну красу лісів і садів острова. Про надзвичайні сади Гуланшаро часто згадує Руставелі. Багато про що говорить і вивчення океанських течій. Царевич Нестан вперше ступив на берег Гуланшаро в березневе свято мусульман Наврозоб. Якраз до цього часу зимова мусонна течія в Індійському океані направлена зі сходу на захід і південь. Воно, а не зла воля веслярів, принесла човен до Африки. Точно так само літня Сомалійська течія допомогла Автандилу швидко повернутися з Гуланшаро на північ до чекаючої на нього Тарізли. «Каджеті» по-грузинськи означає «Країна Дияволів». Руставелі представляє населяючу фортецю Каджя уособленням злих сил:

У чому джерело сили Каджя – нерозкрита загадка, цим істотам відомі всі прийоми чаклунства. У той же час «каджі – люди, але скелястий їх оплот незламний». Кам’янисті пагорби Високого Плато в центрі Мадагаскару здавна заселяли малайські племена. Переселенці з Малайського архіпелагу були предками мальгашів – сучасного населення острова. Французький історик Африки Ф. Моретт зазначає, що ці племена «…відрізнялися спритністю, живим розумом, винахідливістю, сприйнятливістю». Саме в центральному Мадагаскарі в чотирнадцятому столітті виникла перша держава аборигенів Імеріна. Спотворені часом і забобонами чутки про «надприродні» силу і хитромудрість малайців могли трансформуватися в легенду про те, що «каджі – люди не прості».

Отже, Африка! Ось воно – таємниче лукомор’я Руставелі. Тільки шматочок «нескінченного шляху блукача Руставелі» повторив нещодавно його співвітчизник, поет І. Абашидзе. На берегах Гангу впізнавав він риси Індії, бачені Руставелі. І написав: О ні, не може бути, щоб цього всього не бачив Руставелі, що тут не пролягла його дороги нить! Розплутати цю провідну нитку і намагаються сьогодні шанувальники великого Шота.

Автор: Ю. Колесніков.