Хто такі масони?

масони

Давайте поговоримо про масонів! І ніхто не здивується, не запитає: «Чому ж саме про масонів, а не про бабідів, мормонів і не про таємне товариство «Галаохуей»? І, кажучи по совісті, радісного в цій актуальності мало. Тому що темою далеко не академічної дискусії стає не стільки реальна історія масонства, скільки породжені цією історією міфи, які найхимернішим чином відроджуються – хто б міг подумати, на початку ХХІ століття. І ми з подивом спостерігаємо, як люди, іноді навіть увінчані вченими званнями, беруть на озброєння ідеї середньовічних містиків, вишукують магічну символіку на предметах домашнього вжитку і в творчості рок-груп, запрошуючи широку громадськість негайно взяти участь в лові нечистої сили.

Звичайно, вчений не зобов’язаний вступати в серйозну дискусію з усяким шарлатаном, ще А. С. Пушкін рекомендував: «не оскаржувати дурня», але підвищена концентрація шарлатанства і неосвічених спекуляцій навколо якоїсь проблеми, швидше за все, свідчить про те, що в цій області склався стійкий дефіцит об’єктивної інформації. І точно так само, як відсутність у продажу хорошої ковбаси змушує нас купувати сурогати, незадоволений інтерес до постатей Івана Грозного і Распутіна не остання причина масової популярності написаної на ці теми псевдоісторичної белетристики.

У подібній ситуації є сенс систематизувати і довести до відома широкої аудиторії хоч деякі достовірні відомості і концепції, що спираються на факти, якими володіє наука, більше того, це стає моральним боргом вченого. Скажемо відразу, що й масонські, і антимасонські легенди щодо живучого в X столітті до нової ери зодчого Хірама і все інше – саме легенди.

Достовірно встановлено одне – безсумнівна наступність між середньовічними об’єднаннями кваліфікованих будівельних робітників і архітекторів («ложами» справжніх вільних каменярів, адже слово «масони» перекладається як «каменярі» ) і «теоретичним» масонством XVIII і наступних століть. Поступове перетворення звичайної цехової, професійної організації в релігійно-етичний союз відбувалося в Англії і зайняло все XVII і перші десятиліття XVIII століття. Яким чином? У строгій відповідності з середньовічною традицією: будівельники з пошаною приймали до своїх лав джентльменів, лицарів і навіть лордів, які, зрозуміло, мало розбиралися в кладці каменю, але зате могли виявитися корисні як радники та покровителі цеху.

Йшов час, і ця категорія «теоретичних» масонів ставала переважаючою, нарешті, ці «небудівельники» усунули від керівництва в союзі лож престарілого і вже не здатного справлятися зі своїми обов’язками архітектора Крістофера Рена і 24 червня 1717 року створили Велику ложу Англії. У статутах її були сформульовані досить незвичайні на ті часи принципи: братство людства, природна рівність людей і релігійна терпимість.

Дуже цікаво розібратися в причинах такого стрімкого поширення масонства серед найбільш освічених верств суспільства того часу. З цього приводу висловлює досить ґрунтовне судження А. Н. Пипін, автор дослідження «Русское масонство», що вийшло в 1916 році: масонство, з його точки зору насамперед реакція XVIII століття на нетерпимість і релігійні війни в XVII столітті. У нову епоху «… благородні серця були стомлені безплідною ворожнечею, скрізь лунав заклик до загальної терпимості та любові до ближнього. Локк і великі англійські деїсти відкрито оскаржували пануючі церковні поняття і шукали так званої природної релігії, в якій людина, яка задовольняється простим шануванням Творця, витягує істину з власного людського розуму».

Таким чином, початкове масонство виявлялося явним антагоністом будь-яких громадських рухів, заснованих на релігійному фанатизмі, станових забобонах і національній обмеженості, але ж і те, і інше, і третє в епоху Просвітництва уявлялося філософам сумнівним і неконструктивним, а іншим мало-мальськи освіченим людям – просто «немодним». Так що ложі росли як гриби у великих і маленьких містах від Америки до Росії – їх викликали до життя не стільки активність англійських масонських емісарів, скільки реальна суспільна потреба.

Для просвітництва Росії в Катерининську епоху письменник, громадський діяч і видавець Н. І. Новіков і його сподвижники масони зробили не менше, ніж творці «Енциклопедії» для Франції. Величезні на ті часи тиражі перекладної західної літератури, відверте протиставлення вільної комерції нелюдській кріпосницькій системі, полеміка у пресі з самою імператрицею – ось найважливіші плоди діяльності лож в Катерининську епоху.

Згадаймо, що петровський переворот, який зруйнував багато традиційних суспільних інститутів, породив не тільки небачені на Русі науки і мистецтва, а й ту «грубість» і «зіпсованість» вдач, на яку скаржаться всі письменники XVIII століття. Причому страшні були не стільки самі пороки – пияцтво, розпуста, зловживання владою – скільки те, що їх не соромилися і навіть особливо не приховували. Спостерігаючи нескінченну низку тимчасових правителів у трону, порядні люди шукали ліки від громадських недуг або в допетрівській Русі, або слідом за государем-перетворювачем – в новітніх європейських течіях. Природно, вони не могли минути масонства, адже в середині сторіччя в Європі «не було перукаря, який би за допомогою лопатки і молотка на ланцюжку для годинника не оголосив себе масоном, а «принци особливо натовпами вступали в це товариство».

посвята у масонство

Звичайно, чудернацькі обряди «каменярів» ніяк не сприяли поширенню економічних, історичних чи природничо-наукових знань, але сама організація нового руху, який не визнавав національних і релігійних відмінностей, організація, в якій московський дворянин виявлявся «братом» Гете, Марата, Моцарта, ставала потужним знаряддям проти всяких бар’єрів, які заважають вільному залученню до досягнень культури. До речі, люди, зацікавлені в збереженні цих бар’єрів, добре усвідомили об’єктивну небезпеку масонства – не випадково одне з основних звинувачень проти Н. І. Новікова стало звинувачення в неофіційних контактах з закордоном.

І найбільш жорсткі репресивні заходи проти лож були прийняті саме в країнах з найбільш реакційними клерикалізму абсолютистськими режимами в Росії в кінці царювання Катерини II, в Іспанії, в італійських державах.

Звернемо увагу і на те, що для російського суспільства ложі вільних каменярів стали, мабуть, першим досвідом дійсно самостійної, а не інспірованої «зверху» самоорганізації, і в цьому сенсі вони, незважаючи на всі ідеологічні відмінності, готували грунт для подальших політичних союзів передового дворянства (які теж представляли собою таємні товариства).

Втім, вже в другій половині XVIII століття стає важко говорити про специфічно масонську ідеологію (якщо вона взагалі коли-небудь існувала). Рух, що має намір об’єднати все людство в братському союзі, сам поділяється на безліч різноманітних конкуруючих сект, строго ієрархічного «старого шотландського обряду», пройнятого відвертим феодальним духом і ведучого своє походження нібито від тамплієрів, змовників-ілюмінатів, що збиралися встановити – з явно непридатними засобами – всесвітню республіку. Тут же ми зустрічаємо розенкрейцерів – орден алхіміків і містиків, що проголосив себе вищим ступенем масонства. Правовірні католики і пантеїсти, затяті якобіти (прихильники династії Стюартів і настільки ж переконані віги (її противники)… Та й характери теж різні: від благородного ентузіаста Новікова до просто шахраїв, як знаменитий граф Каліостро, який вигадав «древнє єгипетське» масонство.

Є. Б. Черняк наводить дуже цікаві факти, що підтверджують відсутність у масонства, навіть у межах однієї країни, якої б то не було єдності і якої б то не було політичної програми: напередодні Великої французької революції ложа в Бордо протестувала проти посягання королівської адміністрації на привілеї місцевого парламенту, а ложа в Аррасі – проти вигнання єзуїтів.

Не дивно, що в ході Великої французької революції масони виявилися у всіх конкуруючих партіях – від ультрароялістів до лівих якобінців, до них належали король і його брати, великим магістром масонських лож був опозиційний принц Філіп Орлеанський, відомий згодом як Філіп Егаліте; Мірабо, один з перших вождів революції, – теж масон, так само як лідери жирондистів (Петіон, Бріссо) і якобінців (практично всі відомі нам зі шкільного курсу історії). «Братська» солідарність нітрохи не заважала цим людям відправляти один одного на гільйотину.

Мимоволі закрадається сумнів, а чи накладала взагалі приналежність до «вільних каменярів» в Європі наприкінці XVIII століття хоч які-небудь серйозні зобов’язання? І чи є сенс у з’ясуванні, чи був той чи інший історичний діяч масоном в епоху, коли саме масонство стало просто модою, як парики або короткі штани – кюлоти, що відрізняли шляхетного, освіченого чоловіка від простолюдина?

Але відповіді на ці питання дивіться вже в нашій наступній статті.

Автор: І. Смирнов.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *