Хто підпалив друкарню Івана Федорова (історичне розслідування). Продовження.

Иван Федоров

У справі залишилися ще обвинувачені – переписувачі книг. Звідки з’явилося звинувачення проти них? Виявляється, Микола Михайлович Карамзін, знаменитий російський історик початку XIX століття, вперше припустив, що причиною загибелі друкарні було «обурення багатьох грамотіїв, які жили списуванням книг церковних». Але це було тільки припущення. Воно не було засновано на жодному показані свідків та історичному факті.

А петербурзький історик Б. В. Сапунов доводить, що переписувачі взагалі не були противниками друкарні. Адже в Росії рукописна книга благополучно і мирно співіснувала з друкованою більше півтора століть після Федорова. Переписувачам нічого було турбуватися за свою долю – їх могла турбувати хіба що доля правнуків. Адже технологія нового виробництва була дуже складна, тиражі на перших порах невеликі. Б. В. Сапунов проаналізував ціни на книги і встановив, що друкована книга коштувала в XVI столітті дорожче рукописної.

СПРАВУ ЗАКРИТО?

Ні. Адже свідоцтва про пожежу все ж є. Значить, горіла інша друкарня? Вже давно знаходили в бібліотеках стародруки, на яких немає ніяких даних про час і місце виходу у світ. Їх так і назвали – безвихідними. Всього відомо шість таких книг. Вони надруковані набагато менш майстерно, ніж федорівські. Друк нерівний, рядки, як кажуть друкарі, не «вимкнені» – як при друку друкарської машинки, – вони різної довжини.

Всі стародруки наслідували книгам рукописним. Це й не дивно. Перші автомобілі нагадували карети, перші кінофільми – театральні вистави, а погані телепередачі і сьогодні нагадують і кіно і театр… Люди люблять вливати нове вино в старі міхи. Але безвихідні видання нагадують рукописи ще більшою мірою, ніж федорівські. Між словами часто немає взагалі інтервалів – в рукописах того часу слова писали разом. Трапляються там і цілі рукописні рядки – коли рядок з набору не віддруковувався, друкарі вписували його від руки.

Коли ж друкувалися ці книги – до Федорова або після нього? Є факти, які говорять: було книгодрукування на Русі до Федорова. У 1556 році Іван IV в одній зі своїх грамот згадував «майстра друкованих книг Маруш Нефедьева». В описі однієї з церков Коломни, складеної в 1557 році, згадується друкована книга. Дещо дізналися і з самих безвихідних книг. На деяких з них знайшли дарчі записи, написи власників. І дати: 1559, 1563…

ЩО РОЗПОВІВ ПАПІР

І нарешті, папір. Це теж хороший свідок. Дротяний папір, на якому писали і друкували книги аж до XIX століття, виготовлявся так: паперову масу виливали на дротяну сітку, де вона і застигала. У тих місцях, де папір стикався з сіткою, вона була тонше, просвічувала. Цим користувалися паперові фабриканти, щоб викладати на сітці свою фабричну марку. Так з’явилися паперові або водяні знаки, на зразок тих, що зараз можна побачити на грошах.

І ось, коли науковий співробітник Державного Історичного музею в Москві Тетяна Миколаївна Протасьєва ретельно вивчила паперові знаки безвихідних видань, з’ясувалося, що деякі з них друкувалися в 50-х роках XVI століття. Отже, ясно, що до друкарні Івана Федорова існувала в Москві ще одна друкарня. Ми тільки не знаємо, хто в ній працював.

Про цю анонімну друкарню ми дізналися (завдяки паперу) ще одну важливу річ. Папір може не тільки повідомити дату. Вивчивши папір, на якому надруковано найкраще творіння Гутенберга – його Біблія, – вчені прочитали повість про героїчну боротьбу першого друкаря з нуждою: дізналися, як висихав запас паперу, як закуповували новий маленькими партіями, як під кінець роботи, завдяки іншим замовленням, знову з’явився однорідний папір. Папір безвихідних видань розповів інше – він однаковий з тим папером, на якому писалися книги для самого царя. Значить, невідома друкарня, як і друкарня Федорова, була державною.

Але найголовніше сказали шрифти. Шість книг надруковані чотирма різними шрифтами. І жоден з них більше ні разу не зустрівся ні в одній з книг. Вони безслідно зникли.

Отже, ми повертаємося до пожежі. Якщо пропали шрифти анонімної друкарні, якщо є до того ж відомості про пожежу якоїсь друкарні, то значить горіла і загинула у вогні саме анонімна друкарня. Причина пожежі? Підпал чи випадковість? Хто сьогодні відповість достовірно на це питання…

Друкарня Федорова не горіла. Але чому Іван Федоров та Петро Мстиславець виявилися змушеними покинути рідну країну і відправитися в далекі мандри? Ми читали вже, що про це говорить сам Федоров. Каже дещо неясно, туманно. Немає ясності і в істориків. Три точки зору. Прихильники кожної – досить авторитетні вчені, фахівці, які чимало сил віддали вивченню історії друкарства.

Академік Михайло Миколайович Тихомиров ще в 1940 році припустив: Федоров і Мстиславець покинули Москву з дозволу самого царя. Як інакше могли вони під час військових дій на російсько-польському та російсько-литовському кордонах з важким скарбом та сім’ями перебратися за кордон, везучи з собою до того ж друкарське обладнання, що належало казні? Іван Грозний був зацікавлений у пропаганді православ’я в Литві. Він намагався спертися на православних магнатів в Литві, зробити їх своїми союзниками. Чи не для того він і дозволив друкарям покинути Московію? До того ж, кажуть академік Тихомиров і його прихильники, підстав для звинувачень Федорова в єресі не було: текст його книг був затверджений митрополитом.

Інша точка зору у інших дослідників. Г. І. Коляда, який спеціально вивчав рукописні тексти тих книг, які друкував Федоров, підмітив: Федоров був не тільки друкарем, він був редактором. Будь-яка зміна в «священному» тексті могла викликати звинувачення в єресі, те, що затвердив один митрополит, міг порахувати єрессю інший. Г. І. Коляда вважає неймовірним, що під час війни Іван Грозний міг дати своєму майстрові дозвіл на від’їзд до Польщі. Як він уявляє собі нелегальний від’їзд за кордон під час війни (хоча б і в дні перемир’я) з великим багажем? На це питання він не дає відповіді.

Нарешті, А. С. Зернова пише: «Питання про цю подію абсолютно темне». Хто знає, чи не прояснить його якась нова знахідка? А знахідки можливі.

БУКВАР З ГАРВАРДУ

У 1953 році в США, в бібліотеці Гарвардського університету з’явилося нове видання. Це був буквар, видрукуваний у Львові в 1574 році. На книзі стоїть знак друкарні Івана Федорова. Як потрапило це видання в далекий Гарвард? Чому воно не було відомо раніше?

Буквар Івана Федорова

Буквар … По ньому раніше навчалися не один учень, а один за іншим, кілька поколінь. Всі ми пам’ятаємо, який жалюгідний вигляд набували в кінці року наші шкільні підручники, незважаючи на заклики вчителів «берегти книгу». Чи дивно, що федорівський буквар не зберігся на Русі? Але уявімо собі, що іноземець купив руський буквар, щоб вивчити руську мову (саме такою була доля букваря з гарвардської бібліотеки – на полях зустрічаємо зроблені рукою іноземця, ймовірно, італійця, навчальні вправи). Це не пустун-хлопчик, а солідний чоловік, який буде берегти книгу (до речі, вузівські підручники зазвичай зберігаються краще). У його родині книга буде лежати без вживання, зберігатися як згадка про поїздку в старовинний Львів (де тоді жив великий першодрукар).

З 16 руських букварів, виданих до 1652 року, 9 збереглися тільки за кордоном. Буквар Федорова – це поки перший відомий нам руський друкований буквар. Втім, букварем його назвати можна лише умовно – це, точніше, початковий підручник руської мови. Тут і елементарна граматика, і рахунок, і зв’язні тексти. Безліч виданих згодом букварів з невеликими видозмінами повторювали його текст.

Отже, Іван Федоров – це не просто майстер. Це – просвітитель, що випустив перший підручник руської мови. Ось що означає відкриття букваря з Гарварду. До речі, і інші книги Федорова служили ті ж меті. За «Апостолом» і «Часослов» – першими книгами Федорівської друкарні – вчилися грамоті ще в XIX столітті, а в XVI – це були перші книги після букваря.

Прочитавши цю статтю, дехто з читачів, можливо, скаже: як же це так – якщо друкарня існувала до Федорова, який же він першодрукар? І все-таки, ми по праву називаємо Івана Федорова руським першодрукарем. Майстри анонімної друкарні просто володіли ремеслом типографа. Федоров перший побачив у ньому покликання. Безвихідна книга Федорова неможлива: для нього книгодрукування – це справа життя. І він вважав своїм обов’язком сам говорити з читачем. Післямови та передмови до його книг досі вивчаються як літературні твори. Не пристрасть до наживи, не піклування про шматок хліба керують цією чудовою людиною, а любов до знання і освіти. Коли гетьман Ходкевич запропонував йому залишити друковану справу і пообіцяв подарувати невеликий маєток, він без довгих коливань віддав перевагу спокійному життю дрібного шляхтича повну тривог і невпевненості в завтрашньому дні долю майстра-типографа.

«Не пристало мені ні оранки, ні сіянням насіння скорочувати час мого життя, тому що замість плуга я володію мистецтвом знарядь ручної праці, а замість хліба повинен розсівати насіння духовні по всесвіту і всім по чину роздавати духовну цю їжу», – писав згодом Федоров.

І сьогодні для нас священна пам’ять про Івана Федорова – великого першодрукаря і просвітителя.

Автор: В Кобрин.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers