Дешифрування древніх писемностей. Закінчення.
Але не завжди допомагають справі і білінгви – справжні і штучні, – якщо вони розкривають лише власні імена. Допустимо, за допомогою ототожнення власних імен ми розкрили звучання знаків раніше невідомого письма. Але як зрозуміти зміст тексту, якщо мова продовжує залишатися невідомою? Згадаймо задачу: як прочитати текст по-португальськи, якщо у нас немає ні словників, ні граматик? Деякі дешифрувальники, не надто досвідчені в лінгвістиці, починають підбирати слова, що звучать схоже на слова досліджуваного напису, з якоїсь іншої мови або навіть декількох мов, які чомусь здаються їм історично пов’язаними з мовою досліджуваного тексту. Зараз ми знаємо, що цей метод безплідний, якщо тільки на допомогу не прийде порівняльне мовознавство і не вдасться строго довести ступінь споріднення мов, що зіставляються і виявити закономірності відмінностей в їх фонетичному і граматичному ладі.
Наприклад, не думайте доводити, що українське «кіт» означає «кит»: це означає «кіт», точно так само, як російське «бок» по-українськи «бік», і т. п. Якщо закономірності не виявляються, то підбір схожих слів з іншої мови марний: справа в тому, що запас звуків і звукосполучень у різних мовах обмежений, і завжди можна шляхом підгонки підібрати схожі слова і форми. До того ж навіть у свідомо споріднених мовах подібні слова могли придбати несхоже і навіть протилежне значення, так, польське «гаротшас» означає «забувати», а українське «ріг» може означати не «ріг», а «кут».
Єдиний достовірний метод мовної інтерпретації – це метод виявлення комбінацій, в яких зустрічаються дані слова, і строго логічних міркувань. Класичним прикладом комбінаторного методу є прочитання Г. Ф. Гротефендом в 1802 році початкової частини двох давніх персидських написів. Вони були складені складовим письмом і виглядали таким чином (позначимо кожен знак двозначною цифрою):
(1) 01 02 03 04 05 06 07/08 07 02 04 09 10 04/05 11 03 12/08 07 02 04 09 10 04/08 07 02 04 09 10 04 02 13 02 14 / … 15 10
7 16 02 17 18 19 04 02/18 06 20 /
(2) 08 07 04 02 03 07 02/08 07 02 04 09 10 04/05 11 03 12/08 07 02 04 09 10 04 /
8 07 02 04 09 10 04 02 13 02 14/01 02 03 04 05 19 06 07/08 07 02 04 09 10 19 04 19 04 02/18 06 20 /.
Вивчаючи цей текст, ми зауважимо, що деякі слова, повторюючись в своїй основі, мають різні закінчення. Позначаючи основу слова великою літерою, а закінчення – рядковою, ці два написи можна також записати, як
(1) А В С В ВЬ … Оа Е
(2) Р В С В ВЬ Аа НД Е.
Оскільки це початок двох офіційних написів, знайдених у руїнах царського палацу, то можна припустити, що вони містять ім’я, родовід і титули давніх персидських царів. Необхідні дані були Г. Ф. Гротефенду приблизно відомі за відомостями грецьких письменників; так, він знав, що перського царя називали «великий цар» і «цар царів». Тому тексти можна прочитати:
(1) А, цар великий, цар царів … Д’а син.
(2) F, великий цар, цар царів, А царя син.
Отже, цар F був сином царя А, але А не був царським сином. Оскільки з творів грецьких авторів було відомо, що з давньоперсидських царів тільки Кир та ще Дарій, син Гістаспа, не були синами царів і так як ім’я Камбіса, сина і спадкоємця Кіра, має починатись з тієї ж букви, що й ім’я його батька, а імена А та F починаються в текстах з різних літер, то написи треба читати:
(1) Дарій, цар великий, цар царів … Гістаспа син.
(2) Ксеркс, цар великий, цар царів, Дарія царя син.
Ми привели цей старовинний приклад, тому що він простий і наочно показує хід вирішення подібних завдань. Але від сучасного дешифрувальника потрібна велика строгість в обґрунтуванні і перевірці висновків, так як в міркуванні Г. Ф. Гротефенда є помилка: він вважав древньоперсидське письмо алфавітним, між тим як воно півскладове. Тому ім’я «Кір» і ім’я «Камбіс» починаються з різних складових знаків, і ймовірність того, що в цих двох написах згадані Дарій і Ксеркс, була з цієї точки зору рівна ймовірності того, що в них згадані Кір і Камбіс. При 50% ймовірності правильно вгадати орла або решку Г. Ф. Гротефенд вгадав правильно, але він міг і помилитись. Звичайно, відому роль в його рішенні зіграла і довжина відповідних власних імен.
Критерієм правильності дешифровки є не тільки осмисленість читання та перекладу (цього іноді можна досягти і підгонкою), але і їх несуперечність: якщо відоме припущення щодо читання графеми або групи графем підходить у всіх контекстах, де вони зустрічаються, то значення графеми або слова визначено правильно .
Особливим методом вирішується питання про читання писемності, знаки якої виражають тільки цілі поняття. У цьому випадку немає потреби встановлювати звучання слів – для переказу достатньо встановити їх значення. І тут необхідно виявити аллографи. Оскільки таке письмо зазвичай є малюнковим, то можна спиратись на сенс самого зображення, використаного для того чи іншого знака. Подальше – справа строго логічних міркувань і вивчення комбінацій, в яких зустрічаються знаки; наприклад, якщо в документі зустрічається три ряди цифр, причому цифри третього ряду є твором перших двох, то можна припустити, що перед нами обміри полів і їх площі, отже, решта знаків даного документа будуть іменами або званнями власників полів або ж будуть висловлювати такі поняття, як «земельна ділянка», «володіння», «жнива» чи щось подібне.
Якщо деякий знак регулярно зустрічається в таких контекстах, в яких зустрінуті знаки, що зображують колос ячменю і колос пшениці, то це швидше за все теж знак, передавальний назва якогось злаку, і т. п. Тексти прочитані правильно, якщо система виявляється несуперечливою, і запропоновані читання дають сенс у кожному випадку.
«ГЕТЕРОГРАФІЯ»
Можна згадати ще про одну задачу – переважно мовознавчу, але частково схожу з завданнями дешифрувальника: про читання писемності на древніх іранських мовах, яка належить до зовсім особливого типу. Ця писемність була поширена в Ірані і Середній Азії. Спочатку іранські мови, про які йде мова (парфянська, середньоперська, хорезмійська та ін.), не мали своєї писемності і користувалися чужою письмовою мовою – арамейською. Потім в Ірані почали писати рідною мовою арамейськими літерами, але при цьому частина слів хоча і читали по-іранськи, але залишались в арамейському написанні, іноді приписуючи до них іранське закінчення. Такі написання називаються гетерограмами; вони як би шифрують іранські слова, що ховаються під ними.
Пояснимо, що ми хочемо цим сказати: підставимо українські слова замість іранських і німецькі замість арамейських. Тоді будь-яка фраза, наприклад, «у попа була собака», може бути написана: u рора byla sobaka, але може бути написана і так: u priestera wirdia Hund (по-німецьки Priester – «священик», wird – «стає, буде », Hund – «собака»). (Арамейською умовні написання – гетерограмми – не завжди дослівно означають в точності те ж саме, що і зашифроване ними іранське слово.) У деяких випадках читання тексту ще складніше, оскільки зовнішні форми букв змінювались, і в результаті виявилось, що деякі букви стали писатись абсолютно однаково (наприклад, U, Or W і N; R і L). Крім цього, в даній писемності частина голосних не пишеться зовсім. Тому наш приклад може виглядати приблизно так: wpristra wrdra hwd. Таким чином, іранський текст в значній частині зашифрований спотвореними написаннями арамейських слів. При цьому ми часто мало знаємо про самі мови, записані цим письмом.
ЗАБОРОНЕНІ ПРИЙОМИ
Є ряд «заборонених прийомів», на жаль, і тепер застосовуваних надто палкими дешифрувальниками, які прагнуть скоріше і в що б те не стало досягти зв’язного читання тексту. Так, не можна обирати той чи інший порядок читання та відбирати схожі знаки в якості аллографів або, навпаки, розглядати їх як окремі графеми, не довівши свого вибору об’єктивними методами. Взагалі не можна переходити до наступної операції, не довівши правильність попередньої. Не можна підставляти читання знаків однієї вже відомої писемності під схожі знаки іншої писемності, ще невідомої, так як число геометричних фігур обмежене і вони часто повторюються в різних системах, що зовсім не доводить, що вони й читаються схожим чином (порівняйте слов’янське Р і латинське R).
Таким чином, невдало намагались прочитати, наприклад, загадковий напис, нещодавно знайдений близько Майкопа на Північному Кавказі. Слід пам’ятати, що при відомій працьовитості до будь-якого тексту, написаного невідомим письмом, можна підігнати осмислене читання на якійсь мові; але треба довести, що інакше текст прочитати неможливо і що вибране читання без натяжки підходить у всіх випадках. Не можна, наприклад, – як це робить один з сучасних дешифрувальників однієї з малоазійських писемностей, – дозволити собі сказати: я беру тільки кілька коротких фраз з числа записаних досліджуваного мною письма; я знайшов в них слова давно відомої мови; стало бути, я дешифрував цю писемність. Що ж стосується інших написів, то чи підходить до них запропоноване мною читання – мене не стосується. У більшості випадків якщо невідома писемність, то невідома і мова, і пропозиції, що з’являються час від часу прочитати той чи інший загадковий текст на вже відомій мові завжди насторожують і змушують підозрювати підгонку.
В даний час над дешифровкою древніх писемностей успішно працюють
багато вчених, істориків та лінгвістів. Взагалі перед дешифрувальником стоїть чимало цікавих завдань. З кожним їх успіхом розширюються горизонти історичної науки, поглиблюються наші знання про людські цивілізації, повстають з небуття забуті народи, ясніше стають кроки, пророблені людством протягом минулого.
Автор: І. Дьяконов.