Де був прикутий Прометей ? Продовження.

Прометей

Суворі скелі заходять за хмари своїми гострими вершинами. Навколо – ніякої рослинності, не видно ні билинки, все голе й похмуре. Всюди височать темні купи каміння, що відірвалося від скель. Море шумить і гуркоче, б’ючись своїми валами об скелі, і високо злітають солоні бризки. Морською піною покриті прибережні камені.

… Ударом своєї блискавки він (Зевс) скине цю скелю з тобою разом в похмуру безодню. Там, у кам’яній темниці, багато-багато століть позбавлений світла сонця будеш мучитися ти в глибокій темряві. Пройдуть століття, і знову підніме тебе Зевс на світ з безодні… Кожен день буде прилітати орел.., і гострими кігтями і дзьобом буде він терзати твою печінку.., і все жахливішими будуть твої страждання…

Якщо виходити з того, що скеля і прірва перебували в пустельній (у II тисячолітті до нової ери) гористій місцевості між майбутніми грецькими містами Горгіппія (Анапа) і Батамі (Новоросійськ), то залишається тільки знайти скелю Прометея. На перший погляд, знайти підходящу для гіганта скелю навіть на такій порівняно невеликій ділянці узбережжя – подібно пошукам голки в копиці сіна. Але це може здатися тому, хто не знає особливостей тутешнього берега. Адже ми шукаємо не просто скелю, але величезну, під стать титану, скелю, яка нависала б над морем (згадаймо: кров, що сочилась з рани титану потрапляла в море!) І під якою до того ж розташовувалася б прірва («безодня»).

Кому назване узбережжя відомо, відразу назве місце. Рухаючись по суші за прибережним хребтом, це місце ніколи не побачиш. Але з моря його не помітити не можна. Воно єдине в своєму роді на всьому чорноморському березі Кавказу. Гладка, прямовисна, заввишки майже сто метрів скеля, на якій нема за що зачепитися, розсікає гірський схил протягом півкілометра. Під нею – глибокий, вузький, завалений камінням і осипами дикий рів, як прірва. Одним краєм скеля і рів підходять майже до морського берега і тягнуться ще південніше, іншим, віддаляючись від моря, вдадуться в гору. І в цьому місці між ровом і морем замість останця – перемички – величезний навал гряд, пагорбів, уламків, що далеко виступають на захід. Прямо-таки кам’яний хаос, що виплеснувся в море. Ось де роздолля для утворення морської піни при свіжому вітрі.

Скеля Прометея

Коли вперше в далекому 1968 році я потрапив на мис Великий Утріш, велична дикість, занедбаність поруч з оскаженілою, в пляжних надмірностях Анапою, якась первозданна краса – Хаос і Тартар одночасно – справили на мене незабутнє враження. І не могли не справити ще набагато більш сильного на перших грецьких мореплавців. Вся сутність навколишнього світу їх була наповнена міфологією, так що вони просто не могли не помістити сюди своїх персонажів.

Мис Великий Утріш і Утрішський рів, в той час майже заповідний куточок, в науковому відношенні були відомі в 1968 році тільки одному чоловіку, який і ввів мене в цей суворий і надзвичайно цікавий для геолога світ. Олександр Борисович Островський – геолог, який все життя віддав геологічному вивченню Північно-Західного Кавказу, не тільки вивчив, а й правильно визначив походження цього видатного пам’ятника природи.

У той час по молодості років жодних асоціацій у мене не виникло. Пізніше в літературі я знайшов вказівки на «Синдську розколину», про становище якої сперечалися історики. Одні відносять цю назву до нинішньої Керченської протоки (Боспору Кіммерійського), інші – до якоїсь колишньої протоки в південній частині колишньої Кубанської дельти. Але – хай вибачать мене вчені мужі – це помилка. Виникнути вона могло тільки тому, що філологи недостатньо знають географію. Їм зовсім не був відомий Утрішський рів – видатна і ні з чим незрівнянна розколина в тілі землі синдів. Іншої немає, і не могла вона залишитися не поміченою в давнину. Поступово уривки різних знань склалися в голові, виникли асоціації. Тоді я організував експедицію і всерйоз зайнявся новітньої геологічною історією ділянки.

Зевс валить титана в прірву … Непохитним залишився гордий титан. Раптом затремтіла земля, все кругом затремтіло, пролунали оглушливі гуркіт грому, і блиснула нестерпним світлом блискавка. Забушував несамовито гірський вихор. Немов громади гір, піднялися на море пінисті вали. Завагалася скеля. Серед реву бурі, серед грому і гуркоту землетрусу пролунав жахливий зойк Прометея:
– О який удар спрямував проти мене Зевс…

Звалилася зі страшним гуркотом скеля з прикутим до неї Прометеєм в незмірну безодню, у віковій морок.

Так закінчується трагедія Есхіла «Прометей закутий». Після цього був ще «Прометей звільнений», коли Зевс підняв нашого героя знову на скелю, де орел щодня терзав його груди і клював печінку … Так тривало тисячоліття… Для нас важливо, що одного разу протягом «тисячоліть» скелю Прометея і всю навколишню місцевість спіткав найсильніший землетрус. Звичайно, можна думати, що це був тільки поетичний образ. Але чому не допустити і можливість реальних подій тут?

Олександр Борисович Островський першим розпізнав у місцевому хаосі сліди стародавнього гігантського землетрусу. Нині багато фахівців без вагань скажуть: місцевість на Утрішському мисі несе всі ознаки такої події. І, можливо, не одної. Це і сама скеля – тектонічний відрив, і рів під ним – рів розсідання, подібний сейсмічній тріщині, і навали брил і уламків під скелею – сейсмообвал. Ніщо в сучасному вигляді місцевості не відрізняє її від того образу, який намалював Есхіл, хоча деякі невідповідності знайти можна. Головне в тому, що у Есхіла прибій б’є в камені прямо під скелею і кров титану стікає по скелі в море. Нині ж скеля і рів навіть в південній частині знаходяться в п’ятдесяти – ста п’ятдесяти метрах від моря, і з берега цієї частині скелі не видно.

З самого початку дослідження мене здивувало на Великому Утріші одна обставина. Мис і утворена ним затока мали представляти виключно сприятливе місце в давнину для якірної стоянки і поселення на довгому, рівному березі. Але дивно: на відміну від більш північної (в Анапи) і більш південної (біля мису Малий Утріш) ділянок берега тут ніяких залишків культури античного або римського часу знайти не вдавалося. Тільки середньовічні залишки і залишки турецького часу. Багато пізніше я зрозумів: це не випадково.

Думати, що тут не було ні поселення, ні гавані, майже неможливо. А ось вважати, що вони завалені відносно молодим обвалом, є всі підстави. За допомогою спеціальних сучасних методів вдалося встановити, що глибовий навал і виплеск кам’яного обвалу в море у вигляді мису відбулися не пізніше раннього середньовіччя, до X століття. Швидше за все, всі сліди колишнього життя тут опинилися похованими під ним. Чи не тому дослідники досі не можуть виявити відоме за письмовими джерелами поселення Синдської гавані і сперечаються про її минуле розташування?

Останній сильний землетрус, при якому виникли каменепади, обвали на схилах, як вдалося недавно встановити, вибухнув тут в середині XVIII століття (коли постійних відомостей про ці береги Росія ще не мала, а турки не записували таких подій на околицях імперії). Цілком можливо, з однією з цих пізніх подій пов’язано і зісковзування частини скелі в рів, і її перекриття на південній приморській ділянці.

Виявляється, що протягом нашої ери тут було кілька великих сейсмічних подій, які помітно видозмінили ландшафт. Але головні особливості місцевості – величезна прямовисна скеля і рів під нею (прірва, ущелина) – нікуди дітися не могли. Це воістину геологічні (для нас, а для древніх, звичайно, божественні, зевсові) утворення. Більш характерного сейсмогенного ландшафту нам на всьому березі Кавказу не знайти. Більш підходящого просценіуму для колізії між божеством і титаном стародавні греки не могли знайти на краю ойкумени.

Жодного сумніву немає в тому, що аргонавти (читай: перші грецькі мореплавці) застали «скелю Прометея» що підносилась над морем вже довгі тисячоліття (десятки тисяч років) до того, як їх уяву прикував до неї прикутий волею громовержця і руками бога вогню титан.

Ми ж маємо підстави вважати, що великий землетрус стався тут на очах аргонавтів десь в середині II тисячоліття до нової ери. Це мало статися до появи тут визволителя Прометея Геракла в XV-XIII століттях до нової ери. Не дивно і те, що скеля здригалася багато раніше, коли Гефест приковував до неї ланцюгами Прометея. За наступні тисячоліття від багатьох подібних струсів і обвалів рів під скалою заповнився брилами й уламками майже на сто метрів висоти (це встановлено геофізичною розвідкою).

Ось звідки дикість ландшафту і вигляд Хаосу, вид пустелі, де не ступала нога людини. Що ж виходить ? Виявляється поряд з місцями, де бували і продовжують бувати мільйони нічого не підозрюючих курортників і туристів, три з половиною тисячоліття тому розігралася одна з найвідоміших і значних колізій якщо не історії, то людської уяви.

Виходить, ми маємо в своєму розпорядженні абсолютно унікальний пам’ятник природи і людської культури одночасно. Пам’ятник, який не може не увійти до переліку світової культурної спадщини. Але чи увійде?

Зевс-громовержець і всі його вірні слуги не впізнали б цього куточка ойкумени – так споганили його (за останнє двадцятиріччя!) ті самі люди, яким настільки багато переваг і благ дав Прометей, за яких він зазнав не виразні словами муки. Земля, просочена кров’ю героя і страстотерпця, волає про поблажливість заповідання!

сміття

Автор: Андрій Ніконов.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *