Чому «відстали» цивілізації стародавньої Америки

індіанці

Поки люди були тільки мисливцями, рибалками, збирачами, вони жили маленькими групами, рідко розкиданими по величезних територіях. Не було необхідності регулювати відносини людей у цих групах і між ними з допомогою сили, що стоїть над суспільством — держави. Тільки при скупченні на обмеженій площі порівняно великої кількості людей — внаслідок виникнення виробничого господарства — така потреба виникає. Перша ланка в ланцюжку подій, що ведуть до виникнення держави,— зростання населення завдяки відносному достатку. Що могло створити відносний достаток в окремих районах Південної Америки тисячі років тому? Що послужило для нього виробничою основою? Як характер цієї основи вплинув на історичний розвиток, наскільки визначив темпи його? Останні десятиліття відкрили нам тут чимало нового.

Насамперед, вдалося з’ясувати, на які господарські комплекси — у багато разів більш продуктивні, ніж природні біологічні системи,— спиралися південноамериканські цивілізації.

Зараз навіть важко уявити, що види рослин і тварин, на використанні яких вже багато тисячоліть грунтується наша цивілізація, колись не існували. Але набагато важче зрозуміти, як вони з’явилися. Неспеціалісту може здатися, що особливої проблеми тут немає, — людині властиво прагнути жити краще; експериментуючи з різними тваринами і рослинами, вона поступово відшукала «собі на потребу» найбільш продуктивні, високоврожайні, придатні до подальшої селекції. Справа, однак, у тому, що новий образ життя, прогресивний в масштабах історії людства, кожній окремій людині особливих переваг не обіцяв.

Навпаки, перехід до землеробства і скотарства міг супроводжуватися погіршенням харчування, поширенням нових хвороб… Крім того, відбувався цей перехід настільки поступово і непомітно, що, саджаючи перші культурні рослини, які ще мало відрізнялися від їхніх диких родичів, наші далекі предки й гадки не мали, до яких наслідків це призведе.

Археологи та етнографи вже чимало зробили для того, щоб зрозуміти, як виникло так зване продуктивне господарство. Немає недоліку в дотепних теоріях, що описують перші кроки людини на даному шляху. Але залишається невирішеним кардинальне питання — чому «неолітична революція» почалася саме одинадцять-дванадцять тисяч років тому (якщо говорити про Близький Схід), а не раніше і не пізніше. Якихось принципових відмінностей в людській культурі X і, скажімо, XX тисячоліть до нової ери наче не помітно. Звичайно, і в природі і в суспільстві постійно щось змінювалося, проте які саме обставини зіграли вирішальну роль? Збіг початку переходу до землеробства на Близькому Сході з кінцем останнього зледеніння змушує деяких дослідників думати, що головне — кліматичні, екологічні чинники. Із закінченням льодовикової епохи фауна збідніла, людям довелося шукати нові джерела їжі. Однак якраз на Близькому Сході (на відміну, скажімо, від Східної Європи) ці зміни не були дуже бурхливими, та й взагалі збіг подій у часі ще не означає неодмінно, що одна з них причина, а друга — наслідок.

Принципово важливо, що процес зародження цивілізації в дуже близьких подібних формах йшов, крім того, в Центральній і Південній Америці. Нічого не знаючи один про одного, мешканці Старого і Нового Світу спершу почали досліди по культивації диких рослин і одомашненню худоби, а через шість-сім тисяч років після цього побудували перші міста і створили держави. Схожість форм і навіть темпів розвитку в двох осередках означає, що перехід до виробничого господарства закономірний і не викликаний яким-небудь незвичайним збігом сприятливих обставин. Але у чому все-таки полягали ці закономірності? Надзвичайно важливо визначити, коли саме почалося землеробство в Америці і на Близькому Сході. Якщо приблизно одночасно — це сильний аргумент за те, що вихідний поштовх був даний глобальними змінами клімату, якщо ж ні — треба шукати інші пояснення.

Років сорок тому вчені не знали нічого конкретного і точного про походження землеробства і особливо скотарства в Новому Світлі. Ймовірна стародавність цих процесів оцінювалася багатьма тисячоліттями. Більш того, дуже мало знали про господарство індіанців. Для більшості істориків землеробство на Південно-американському континенті асоціювалося перш за все з культурою інків, тому непропорційно велику увагу привертали ті види рослин, які грали найважливішу роль у високогір’ї Перу та Болівії — картопля і близькі їй бульбоплоди. Що ж стосується андського скотарства, то його роль і масштаби по-справжньому вдалося оцінити лише в останні п’ятнадцять років.

Різні їстівні рослини далеко не рівноцінні за поживними якостями, навіть якщо вони дають при однакових затратах праці рівну кількість їстівної маси. Деякі з них виключно багаті калоріями, але містять мало амінокислот, білка — будівельного матеріалу для відновлення нашого організму. Такі банани і більшість бульбоплодів. Ці рослини можуть становити основу живлення тільки в тому випадку, якщо одночасно в їжу йдуть м’ясо або риба. По суті лише три культурні рослини забезпечують людині рясне і в той же час відносно збалансоване харчування: рис, пшениця (і почасти близькі їй інші види зернових Старого Світу), кукурудза. Зрозуміло, і тут споживання тваринних білків (так само як і додаткових рослинних продуктів) вкрай бажано, але вони можуть становити невеликі добавки до раціону або включатися у нього час від часу. Фахівці вважають, що доросла людина цілком може обійтися без м’яса, якщо її харчування складається на три чверті з злаків і на чверть — з бобових.

В Південній Америці до Колумба були створені три основних типи господарських комплексів. У приморських областях на заході і північно-заході континенту і в міжгірських долинах Анд, можливо, також у заплавах Амазонки, Оріноко та їх головних приток основу харчування складала кукурудза, що доповнюється квасолею, рибою та м’ясом тварин — домашніх (у Центральних Андах) або диких. Особливо високою продуктивністю відрізнялося господарство мешканців багатого рибою північного узбережжя Перу. Новітні дослідження показали, що крім того, що, щонайменше до середини I тисячоліття нової ери тут отримало розвиток і м’ясне тваринництво. За даними розкопок, в гірські райони Північного Перу скотарство проникло в I тисячолітті до нової ери. Мабуть, незабаром після цього лам стали розводити і мешканці прилеглого району узбережжя. Саме тут сформувалися найпотужніші для свого часу в Перу цивілізації — мочіка та її наступниця чіму.

В горах Південного і Центрального Перу і Болівії щільність населення різко зросла завдяки вирощуванню картоплі і розведенню лам та альпак. Якщо для узбережжя Перу тваринництво було в якомусь сенсі розкішшю, то для Андського високогір’я — першоосновою, бо на одній картоплі місцеві цивілізації існувати не змогли б. Перший (кукурудзяно-квасолевий) і другий (картопляно-тваринницький) типи економіки в Центральних Андах взаємодіяли, так що жителі високогір’я отримували і кукурудзу, а індіанці узбережжя були знайомі з гірськими клубнеплодами. Однак економіка кожного з цих двох типів, мабуть, в будь-якому випадку могла забезпечити становлення цивілізації.

Набагато менше можливостей для розвитку давав третій тип продуктивної економіки — «маніоковий». Маніок, чагарник, бульби якого багаті крохмалем, був провідною культурою на величезних просторах південноамериканських низовин і нагір’їв. Рослина чудово відчуває себе на бідних живильними речовинами грунтах Амазонки. Приготоване з бульб борошно довго не псується навіть у вологому кліматі, однак амінокислот у маніоку мало, тому необхідно доповнювати раціон м’ясом і рибою. Але в південноамериканських низовинах не було домашніх тварин, чисельність населення фактично залежала від полювання й рибальства і залишалася низькою.

Отже, кукурудза, квасоля, картопля, маніок, а також лами та альпаки (камеліди) становили основу господарства індіанців. Щоб зрозуміти хід історичного процесу в Південній Америці, найважливіше виявити походження саме цих рослин і тварин. Почнемо з кукурудзи, чи не найважливішого вкладу аборигенів Нового Світу в світову цивілізацію.

Довгий час батьківщиною цієї рослини вважалася область стародавніх цивілізацій Мексики і Гватемали. У шістдесятих роках канадський археолог Р. Мак Ніш (або Макнейш, як у нас частіше пишуть), розкопуючи печерні стоянки в Мексиці, виявив залишки кукурудзи з першими ознаками одомашнення в шарах IV тисячоліття до нової ери і явно культурної (сорт наль-тель) — в шарах першої половини III тисячоліття до нової ери. Оскільки саме в Мексиці відомий передбачуваний дикий предок кукурудзи теосінте, гіпотеза про походження цього злаку з Центральної Америки отримала солідну підтримку.

Далі буде.

Автор: Ю. Березкін.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers