Чи була знайдена Троя. Частина перша.

троянський кінь

Ще в позаминулому столітті знаменитий німецький археолог Генріх Шліман знайшов місто, облога якого описана Гомером в епічній поемі «Іліада». Це загальновідомо. Менш відомо, що історики не раз висловлювали сумніви у тому, чи дійсно знайдена саме Троя.

Темні віки

Темними віками грецької історії називають час з XII по IX століття до нової ери, бесписьменный період. Перед тим зруйнувалася крито-мікенська цивілізація: запустіли палаци, розсіялися регулярні армії, згоріли архіви, загинуло мистецтво, зникла писемність.

За чотири століття відбулися разючі зміни: змінився склад грецького населення Балканського півострова, перебудувалася економіка, перетасувалися старі діалекти і виникли нові, Егейське море стало внутрішнім морем грецького світу, тому що заселили греки і береги Малої Азії, а між рабовласницькими народами Сходу і первісними племенами Європи з’явилася людина нового типу — атлет, філософ і політик. Еллін.

І весь цей час створювалася поезія. Біля самого порога нової епохи стоїть великий старець Гомер. Дві грандіозні поеми «Іліада» та «Одіссея», описують Троянську війну — загальну грецьку заморську експедицію на схід, що відбувалася нібито перед Темними віками. Отже, чотири століття без записів жила пам’ять про далекі походи мікенських предків? Про якусь давно зниклу єдність грецького світу? Про палаци, аеди (співаків) і героїв? Якщо так, то обидві поеми — джерело з історії мікенського часу – бронзового віку. Але чи не склалися вони набагато пізніше, «всередині» Темних віків? Тоді розповідь про Троянську війну — це пізніші уявлення, спроектовані на легендарне минуле.

За останні сто років увага дослідників цієї проблеми зосередилася на одному географічному пункті — біля входу до протоки, що веде з Середземного моря в Чорне, бо тут Генріх Шліман, син німецького пастора, майже півтора століття тому виявив і розкопав стародавню фортецю, в якій вчений світ спочатку неохоче, а потім з ентузіазмом визнав Гомерову Трою. Про що говорять руїни?

Гомер та археологія

Наснага і пристрасть Шлімана, його подвижницька праця і запаморочливий успіх заворожили людство. Ну і потім — факти: на пагорбі Гіссарлик в північно-західній Туреччині дійсно виявилася давня могутня фортеця. Вона дійсно була пов’язана з Мікенами (при розкопках знайдена привезена звідти кераміка), пережила облогу, була взята штурмом і спалена. Все — як описано у Гомера.

Шліман спростував скептиків, які вважали «Іліаду» вигадкою, і розкопав Гомерову Трою — сумніви зникли. Він наудив професорів більше довіряти міфам і легендам і відновив цінність стародавнього переказу як основи історії. Нарешті, він найдраматичнішим і вражаючим чином затвердив авторитет археології: вперше телеграми з місця розкопок пробилися на перші смуги англійської «Таймс» та інших провідних газет світу.

Шліман мав підстави пишатися своїми досягненнями. Вони більше, ніж він припускав. Нижні шари розкопаного ним в Малій Азії міста, як і розкопаних ним же міст Греції, опинилися на тисячу років древніше часу Троянської війни. Шліман відкрив невідому історикам цивілізацію, що процвітала в Егейському світі до греків. Але чи відкрив він Трою?

Хто з професіоналів нині всерйоз приймає шліманівські вовчки-«каруселі» (так він трактував пряслиця від веретен)? Хто вірить в те, що знайдений ним Великий скарб належав старому царю Пріаму? Сам же Шліман змушений був визнати — він це робив з подивом і сумом, — що його божественний Гомер перебільшив справжній розмах епопеї. Хоча розкопана цитадель і володіла високими і могутніми стінами (до 5 метрів завтовшки), у поперечнику вона не перевищувала 200 метрів.

Звичайно, можна собі уявити, що ховалися за стінами храмів Афіни і Аполлона, а поруч з ними палаци, що у великому палаці жили Пріам і його молодші сини з дружинами, дванадцять дочок з чоловіками, а в окремих будинках старші сини Гектор (з Андромахою), Паріс (з Оленою Прекрасною), але для п’ятдесяти тисяч городян і союзників місця не залишається. Реально ж у місті було близько сотні не дуже великих приміщень і все. В них жило кілька сотень людей, може бути, навіть близько тисячі. Але ж це включаючи жінок і дітей. Скільки ж тут могло виявитися воїнів?

Якщо дійсно під мури Трої прибуло понад сорок царів на 1186 кораблях з багатьма воїнами (від 50 до 120) на кожному, тобто близько 100 тисяч осіб, то дивно, що вони нерідко терпіли нищівні поразки під час вилазок обложених, не раз опиняючись на краю загибелі і після десяти років облоги зуміли взяти фортецю тільки обманом — подарувавши обложеним дерев’яного коня, начиненого воїнами. Значить, треба думати, і «Каталог кораблів» містить перебільшення: не всі з перерахованих країн брали участь в експедиції, і кораблів було куди менше, і воїнів на них.

Жителі міста, розкопаного Шліманом, готувалися до облоги: в коморах величезні глиняні судини (піфоси) закопані по горло в землю, і тим самим місце для припасів збільшено.

Але прогодувати навіть реальну тисячу чоловік десять років… Тому інші вчені засумнівалися в тривалості облоги. Замість десяти років припустили кілька місяців.

Збереглося чимало вказівок, прямих і непрямих, що Гомер жив у VIII столітті до нової ери. А війна була не пізніше XIII століття! Чотириста років, щонайменше, відокремлюють поета від описуваних ним подій стільки ж, скільки нас від епохи Івана Грозного. І це як раз ті Темні віки грецької історії, коли писемності у греків не було. Вона була до того і з’явилася після — інша, алфавітна система, запозичена на рубежі IX-VIII століть до нової ери у фінікійців.

Вчені сперечаються, чи був писемний сам Гомер, ким і коли саме записані його поеми — як же відомості про Троянську війні дійшли до Гомера крізь час, коли писемності не було? Зрозуміло, у вигляді усних переказів, поем, пісень. Тобто як фольклор. І справді, в поемах Гомера багато ознак фольклорної творчості — стереотипні формули, постійні епітети, трьохкратні повторення, підкреслювані чарівні властивості героїв. Значить, Гомер використовував готові народні сказання, відібрав, розширив, об’єднав, відповідно переробивши. Таких сказань про Троянську війну, ймовірно, ходило чимало. Деякі збереглися в уривках або в переказах. Це був цикл сказань, не у всьому згідних між собою і в Гомерові часи ще ніким не зведених воєдино.

У фольклору свої закони. Він не терпить «зайвих» деталей. Якщо кілька героїв схожі за своїми ролями, вони зіллються в одного героя (скажімо, у руських билинах всі київські князі зведені в одного Володимира Красне Сонечко). Події різних епох будуть спроектовані на одну хронологічну площину. До реалій пристануть постійні епітети: «стріла гартована», «гуслі звончаті» і так далі. Звичайно, спрацює і ефект «зіпсованого телефону». Шліман цих законів не знав. (Як і сучасні археологи з ними мало рахуються.)

Як відомо, Шліман свято вірив, що в товщі пагорба Гіссарлик він розкопав Гомерову Трою. Всякому, хто наважувався засумніватися, він оголошував війну і вважав його своїм особистим ворогом. Менш відомо, що віра Шлімана була не така вже тверда. Про місцезнаходження Трої він широкомовно оголосив ще до розкопок у своїй книзі дисертації. Перші розкопки виявили щось зовсім несподіване для нього — первісну культуру, відсутність палаців і храмів. У повній розгубленості він пише другу 30 жовтня 1870 року: «Уявіть мій жах. Я прийшов вчора до кам’яного віку…» А 1 листопада в щоденнику записано: «Я вже більше не вірю, що коли-небудь знайду тут Трою».

Що ж йому повернуло віру? По-перше, безвихідність. Ось його слова: «Я повинен твердо вірити, що знайду Трою, бо інакше я опинився б у дурнях». По-друге, поспішні «впізнання». Знайдено нагромадження каменів — а, ось вона, велика вежа, з якої Пріам і Олена дивилися на ахейських героїв! Згодом виявилося, що це взагалі не башта, а стик двох стін різного часу. Таких «впізнань» було багато. По-третє, ентузіазм прихильників. Для багатьох вирішальним аргументом став Великий скарб «скарб Пріама»: золоті судини, діадеми, прикраси та інше. Де ще міг бути такий скарб, як не в царській резиденції?

Нещодавно за щоденниковими записами Шлімана встановлено, що Великого скарбу не було. Приховані в різні роки розкопок коштовності з різних місць Шліман видав за один комплекс і навіть склав легенду про те, як удвох із дружиною Софією викопував ці скарби, а Софія перетаскувала їх під шаллю в халупку. Софії взагалі не було в це час у Туреччині (вона була в Греції, і збереглося їх листування), а Шліман згодом по-різному вказував точне місце «знахідки». Словом, його сумлінність часом поступалася його ентузіазму й прагненню слави.

Шар, в який археологи поміщали обложене і зруйноване місто, неухильно «піднімався. Спочатку Шліман шукав Гомерову Трою в самому низу — на материку, потім, після деяких коливань, зупинився на другому знизу шарі (шарі згарища і скарбів), після його смерті В. Дерпфельд, спираючись на знахідки предметів, привезених з Мікен, підняв Трою Пріама в шостий шар знизу, а в XX столітті керівник нових розкопок К. Блеген визнав епічним містом шар Vila, де знову є сліди розгрому і пожежі.

Самі ці пересування говорять про те, що міцних прив’язок, власне, і не було. А чи є вони зараз? Що зараз спонукає багатьох істориків і археологів думати, що Троя — там, де її помістив Шліман (хоча і не в тому шарі, до якого він відніс її)?

Продовження читайте в наступній статті.

Автор: Л. Клейн.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers