Боги інків

уака

Все, чому поклонялася людина, індіанці кечуа називали уакою. Уакою могло бути все, що оточувало людину в реальному житті і навіть у помислах. Сонце, будучи верховним божеством інків, теж було уакою, тільки загальноімперського масштабу. Іспанці просто виходили з себе, коли виявляли чергову невідому, невраховану і тому ще не зруйновану індіанську уаку. В один прекрасний день з’ясувалося, що навіть відлуння в горах теж уака…

Ми не знаємо, що саме трапилося, коли католицькі ченці зробили це відкриття. Можливо, вони побажали знести одну або кілька гірських вершин (природно, силами самих єретиків), або переселити поклонявшихся відлунню індіанців в інше місце, або спалити їх головних жерців в повчання іншим. Подібні заходи перевиховання язичників практикувалися католицькими ченцями досить часто. Бували випадки, коли разом з жерцями спалювали і всю їх «паству».

У Тауантінсуйю проживало не менше 10 мільйонів індіанців. Число ж божеств – уак повинно було в кілька разів перевершувати цю величезну цифру, бо крім колективних уак, яким було, наприклад, Сонце, були й суто індивідуальні уаки як тривалого, так і одноразового користування. Кожна людина поклонялася не одній, а кільком уакам.

Будь-який предмет, будь-який представник тваринного або рослинного світів, від якого, згідно з легендою, брали початок плем’я чи окрема сім’я, вважався колективною уакою. Уакі були язичницькими богами-ідолами, що зберегли елементи тотемного характеру. Всі народи світу пройшли на відповідній стадії свого розвитку такий період сприйняття навколишнього світу.

Але уака володіла і більш універсальною властивістю, яка зближує її з нашими днями: багато хто з нас і сьогодні дбайливо зберігає свою «уаку», називаючи її не менш таємничим словом «талісман». Кожен індіанець приховував від усіх свою особисту уаку, побоюючись, що її силу можуть наврочити погані люди. На відміну від індіанців, ми не стільки боїмося, скільки соромимося показувати іншим свою «уаку»…

З усього цього випливає, що перерахувати всі предмети, які вважалися в Тауантінсуйю уакамі, просто немислимо. Скажемо тільки, що особливо цінною уакою визнавалося будь-яке відхилення від норми, всяке чудо природи, наприклад яйце з двома жовтками.

Куди більший інтерес представляє спроба осмислити і зрозуміти пануючу у Тауантінсуйю систему релігійних поглядів і роль держави в ній. Справа в тому, що у випадку з Тауантінсуйю ми маємо справу з «заснованою церквою» держави інків. Подібне явище – унікальний випадок в доколумбовій Америці. Якщо ж вийти за рамки Нового Світу, то роль релігії в Тауантінсуйю у вирішенні загальнодержавних справ може бути порівнянна з релігією Стародавнього Єгипту, а по віротерпимості – Стародавнього Риму.

З точки зору християнства, інки були язичниками, в цьому не може бути ніяких сумнівів. Будь-які спроби зарахувати синів Сонця в таємні, стихійні чи інші католики, як це намагалися зробити деякі хроністи, повністю неспроможні. Інки поклонялися Сонцю, але й не перешкоджали «вільній діяльності» великої безлічі інших богів, аби ці боги, а точніше підвладні їм народи визнавали за Сонцем верховне становище. Ось чому офіційний пантеон богів Тауантінсуйю був битком набитий безліччю провінційних божеств. «Після підкорення провінції, – читаємо ми в Коментарях видатного хроніста метиса Інки Гарсіласо де ла Вега, – перше, що робив інка, була відправка в Куско в якості заручника головного ідола, якого мала та провінція; він наказував встановити його в храмі, поки касик (місцевий вождь) і його індіанці не переконувались у тому, що помилялися, поклоняючись своїм порожнім божествам, і не зробляться прихильниками язичницької віри інків, які поклонялися Сонцю. Вони не скидали на землю чужих богів після завоювання провінції, щоб не зачіпати її честь і щоб місцеві жителі не відчували б до них презирства за зневагу до своїх божеств».

Але не велика кількість божеств і не незліченна безліч уак – головна перешкода для правильного розуміння світогляду інків. Труднощі, які відчувають сучасні історики, іншого роду. Справа в тому, що всі історії, хроніки і повідомлення про інків написані в основному іспанцями в XVI -XVII століттях як по власним враженням про побачене в Тауантінсуйю, так і з розповідей індіанців (часто це перекази оповідань). У самих інків, на жаль, писемності не було і ніяких письмових інкських документів просто не існує. Про язичництво інків розповідають майже всі хроністи, але ці розповіді належать ревним католикам і несуть на собі відбиток епохи, коли лютувала інквізиція, і коли писати про язичництво було справою досить небезпечною: будь-яке необережне слово могло бути витлумачено як єретичне відхилення від догматів католицької церкви з усіма витікаючими звідси наслідками. Обидва ці обставини не могли не відбитися на тому, що саме виявилося зафіксовано в хроніках і в якому вигляді.

Автор: В. Кузьміщев.