Берестяна бібліотека

берестяна грамота

Коли автор одного з описів Новгорода в XV столітті задумав підрахувати число міських храмів, йому довелося написати: «А всіх церков великих у Великому Новгороді … опріч загородських монастирів і опріч прибудов 80, а прибудов у тих церков… 78, а всіх престолів … опріч монастирів загородцких 100 і 61 престол». Така безліч релігійних споруд, начебто, має передбачати не тільки численне духовенство в древньому Новгороді, а й виняткову набожність середньовічних городян, яка мала б проявлятися буквально на кожному кроці. Як же було насправді? Серед археологічних матеріалів, що розповідають нам про побут і духовне життя жителів середньовічного Новгорода, особливе місце займають берестяні грамоти. До кінця археологічних розкопок їх знайдено 540 штук. Це ціла бібліотека, зібрана зусиллями археологів за 25 років.

Про що ж вони розповідають? Взаємовідносини між феодалами і селянами, турботи землевласників, судові справи, лихварство, ремесло і торгівля, військові походи, навчання грамоті – ось далеко не повний перелік питань, про які детально повідомляють грамоти.

А ось берестяних документів з церковними текстами надзвичайно мало. Тільки в двох зафіксовані молитви. Одна (№ 128), знайдена в шарах XIV століття, містить молитву, звернену до Богородиці, і береста її для зручності читання розграфлена на стовпці. Керівник розкопок в Новгороді А. В. Арциховський припустив, що цей текст призначався для церковних півчих.

Очевидно, такий же зміст мала й берестяна грамота № 419. Вона цікава, насамперед, тим, що це перша і поки єдина берестяна книжка. Правда, розміри її невеликі: всього 5 на 5 сантиметрів. У книжці 12 сторінок. Перші чотири і остання – чисті, на семи інших записані найважчі частини розлогої вечірньої молитви, що виконувалася по неділях раз у вісім тижнів. Важка для запам’ятовування, вона і була записана на бересті і оформлена у вигляді невеликої книжки. Власник її, мабуть, не позбавлений був прагнення до витонченості: він прикрасив першу сторінку тексту невигадливим орнаментом з переплетеними смугами.

Грамота № 292, виявлена в шарі середини XVII століття, – свідчення далеких язичницьких вірувань. Тут по-карельські записано заклинання, яке в перекладі звучить так: «Божа стріла (блискавка) десять імен твоїх. Стріла та вона належить Богу. Бог судний править». Це ще одне підтвердження того, що пережитки язичництва в Новгороді, незважаючи на постійну боротьбу проти них офіційної церкви, утримувалися досить довго.

Нарешті, грамота № 317 теж має відношення до релігії. На жаль, вона збереглася не повністю, що ускладнює розуміння тексту, який є мабуть частиною церковного повчання: «… тих сльози проливаються перед Богом. За те гнів Божий на вас метає, погані. А нині покайтеся в тому беззаконні. А на ту справу окаянну небагатьох наущать. А від тих би добровільно і не зректися». Грамота № 317 знайдена в шарах другої половини XIV століття, а саме в цей час у Новгороді активно діяли єретики, які виступали з критикою вчення православної церкви. Можливо, проти них і була спрямована ця філіппіка.

Отже, релігійних текстів у зібраній археологами «берестяній бібліотеці» мало: з добре збережених грамот відомо лише чотири; крім того, в текстах ще трьох грамот, що дійшли до нас у фрагментах, можна припустити релігійну тематику. У тому, що кількість грамот, текст яких так чи інакше пов’язаний з релігією, дуже мало, ми звикли бачити доказ того, що грамотними в середньовічному новгородському суспільстві були не тільки особи духовного звання, а й прості городяни, ремісники, купці. Земні справи поглинали всю увагу древніх новгородців, релігія ж займала в їхньому житті далеко не головне місце.

Читач, не знайомий з вмістом інших берестяних грамот, вправі висловити сумнів у такому висновку. Ну добре, скаже він, церковних текстів на бересті як таких майже не збереглося. Ймовірно, для них використовувався інший матеріал, швидше за все пергамент. Але, можливо, берестяні грамоти докладно розповідають про духовенство, про організацію самої церкви, про турботи і заняття служителів культу? Тим більше, що за іншими історичними джерелами відомо, як новгородські, та й не тільки новгородські, священики, займалися крім своїх прямих обов’язків сільським господарством, торгівлею, ремеслом.

До цього часу відомо всього 13 берестяних грамот, де зустрічається ім’я попа: це або адресат, або автор, або просто в тексті листа згаданий священик. Авторами двох грамот були попи. Поп Дрочка (грамота № 87) звертається з дружнім привітом, ймовірно, до своїх знайомих. А ось священик, автор грамоти № 293, зайнятий більш серйозними справами: він дає розпорядження світській людині по імені Завид про розподіл великих грошових сум. Мабуть, Завид був боржником попа. Чотири листи «берестяної пошти» були адресовані духовним особам. Вони в основному містять різні доручення: автор одного з листів просить попа купити «маслеца древяного» – нижчий сорт оливкової олії для лампад.

Якийсь Семен, автор грамоти № 413, просить священика переглянути хутра, що зберігаються в церкві: чи не попсувала їх міль. Це вже цікаве свідчення того, що в середньовіччі новгородська церква була не тільки культовим центром, але й найбільш надійним місцем зберігання різних цінностей – чимось на зразок ломбарду. Цікава берестяна грамота N 359 – чолобитна ігумену від його селянина Парфенія, що характеризує взаємини між духовним феодалом і залежним селянином.

У чотирьох документах (№ 212, 215, 220, 260) особи духовного звання виступають як боржники або кредитори. Цікава в цьому відношенні грамота № 260 XIV століття, в якій, поряд з іншими боржниками, згадується поп Михайло, зобов’язаний повернути автору грамоти піврубля і 10 лососів. З подальшого тексту стає ясно, що священик не сам заборгував гроші і рибу, а поручився за якогось Іванка, який виявився не здатний повернути борг, і поручитель – поп – по існуючим тоді порядкам сам розплачується за нього.

Про участь священиків у громадському житті міста розповідає лист № 276. Судячи по його тексту, можна з впевненістю говорити про те, що попи розглядали скарги своїх парафіян разом зі старостами вулиць.

От і всі грамоти, в тій чи іншій мірі пов’язані з духовенством. Вони нечисленні і мають не релігійний, а цілком життєвий характер. Ці документи вносять нові штрихи в наші уявлення про місце релігії в середньовічному Новгороді.

Існує ще одна група документів, оформлення яких спочатку змушує бачити в них якісь церковні сюжети. Як правило, такі грамоти починаються словами: «В ім’я Отця і Сина і Святого Духа, відходячи живота свого…» або «Се аз раб Божий … при своєму животі …» Однак нічого релігійного в тексті таких грамот немає – це заповіти. Юридичне оформлення цих документів було прерогативою церковної адміністрації Новгорода. Заповіти переписувалися на пергаменті і неодмінно забезпечувалися свинцевою печаткою в канцелярії намісника новгородського архієпископа.

Берестяні ж грамоти, ймовірно, не що інше, як чернетки цих заповітів. На одному з розкопів було знайдено кілька таких грамот, але особливо цікавим виявився заповіт, записаний на бересті і виявлений на Торговій стороні стародавнього Новгорода. У знайденому свитку виявилися три берестяних листа. Два з них – прекрасно збережені з чіткими літерами – частини одного документа – отримали порядкові номери 519 і 520; третій лист, в який були загорнуті два попередніх, зберігся погано, він містить кілька чорнових записів.

Берестяний документ № 519 – найбільша з усіх знайдених досі грамот. Її розміри, близько півметра в довжину і двадцять сантиметрів завширшки, вразили археологів. Заповіт був таким довгим, що навіть цього великого листа берести не вистачило, і дописувати його довелося на іншому аркуші – вже звичайних розмірів. Це єдиний цілком збережений заповіт на бересті – найважливіше джерело з соціальної історії Новгородської республіки.

Автор заповіту, такий собі Мойсей, який жив на межі XIV-XV століть, залишає своє майно дітям. Мойсей був жителем міста Порхова, розташованого в новгородській землі. Ймовірно, він приїхав до Новгорода, щоб юридично оформити свій заповіт в канцелярії намісника архієпископа. Після традиційного початку слідує докладне перерахування земель, що належали Мойсеєві. По першому враженню автор – багата людина, що володіє великими земельними угіддями в новгородській окрузі. Однак підрахунок земельних володінь Мойсея показує що вони складають всього 60-75 десятин. Це в 130-200 разів менше володінь шляхетних новгородських бояр. Судячи з грамоти, Мойсей належав до числа осіб, з яких формувалося стан «житьи люди», феодали не боярського походження, що вийшли з нижчих станів.

Далі буде.

Автор: Е. Рибіна.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *