Археологічна знахідка – історичне джерело

Археологічна знахідка

Знахідка археологів Німеччини (дивіться минулу статтю), безперечно, рідкісна. Але цінність археологічних знахідок визначається в більшості випадків не їх рідкістю, не вагою укладеного в них дорогоцінного металу, навіть не їх художньою значимістю, хоча, безумовно, це все і дуже важливо, а тими відомостями, які такі знахідки можуть дати про життя і історію племені або народу, що залишив їх. Інакше кажучи, археологічна знахідка – це, перш за все, історичне джерело. Ось з цієї точки зору і потрібно оцінити відкриття слов’янського язичницького святилища.

У давнину таких святилищ, як можна думати, було багато. Деякі дослідники вважають, що святилища, може бути і не по одному, були у кожного племені. Це припущення підтверджується словами відомого хроніста Титмара: «Скільки племен, стільки і богів». Іноді в літописах зустрічаються описи таких святилищ. «Повість временних літ» говорить, що в створеному князем Володимиром Святославичем в Києві язичницькому пантеоні чільне місце займала статуя Перуна зі срібною головою і золотими вусами.

Однак відкриття їх археологами – справа надзвичайно рідкісна. І не тому навіть, що їх зруйнував час. Основна причина проста: після прийняття християнства, на «поганих» місцях (до речі, «погані» раніше і означало «язичницькі») будувалися християнські церкви, щоб змусити людей, які приходили поклонятися на звичні місця, шанувати нового Бога, «будинок» якого змінив старе капище, і, значить, відмовитися від старої релігії. Тому-то при розкопках так рідко і вдається знайти язичницьке капище.

Але не зрозумівши давньої ідеології (а вона-то якраз і полягала в релігії, у всіх тих уявленнях стародавніх людей, починаючи з уявлень про походження людини, відносинах членів суспільства, про моральні принципи, похоронні звичаї, форми і сюжети мистецтва, тощо, і закінчуючи питаннями світобудови та космогонії) – не зрозумівши всього цього, не можна зрозуміти і давню історію, до якої марно підходити з міркою сучасних понять. Історики інтенсивно вивчають і язичництво, і християнство. Християнська релігія виникла не на порожньому місці. Вона увібрала в себе або пристосувала для своїх потреб елементи інших релігій. Адже багато, здавалося б, християнських обряди сягають кам’яного віку.

Зрозуміти ідеологію наших предків допомагає вивчення древніх язичницьких релігій, давніх святилищ, подібних відкритого в Німеччині.

Богів своїх язичники створили за своїм образом і подобою. У знаменитому святилищі на острові Рюген стояла чотирилика статуя бога Святовита, в Києві Златоус Перун був оточений іншими людиноподібними богами. Не дивно, що на даху храму в Великому Радені, по реконструкції німецьких археологів, знаходилися дерев’яні схематичні зображення людини. Згодом такі зображення з’являються навіть в християнських церквах. Всередині дерев’яної церкви XII століття, наприклад, в етнографічному музеї в Осло є колони, увінчані ликами, в яких норвезькі вчені бачать язичницьких богів.

Нарешті, два слова про проблему, яка, як я думаю, викличе запитання читачів. Як слов’яни потрапили на територію Німеччини і що з ними потім стало? Слов’яни оселилися там в сьомому столітті нашої ери. Це був період розселення слов’ян. Північно-західних слов’ян згодом потіснили германські племена, але деякі слов’янські громади дожили там до наших днів, і зараз в Німеччині живуть нащадки слов’ян, що зберегли багато стародавніх звичаїв. Відомі й інші приклади поселення племен і народів в чуже середовище. Наприклад, монголоязичні калмики прийшли в межиріччя Волги, Уралу і Дону лише на початку XVII століття. Значна частина карелів живе в Калінінській області, переселившись туди з Приладожья в XVI-XVII століттях.

Автор: Д. Авдусин.