Звідки ми знаємо, коли це було? Частина третя.

Кільця дерев

На початку XX століття був запропонований метод встановлення історичної хронології по річних кільцях дерев. Цим займається наука дендрохронологія. Було відмічено, що нерівність приросту річних кілець дерев пов’язана з певною закономірністю у зміні клімату. Це спостереження і поклали в основу дендрохронологічних методів. За сприятливих умов у дерев за вегетаційний період виростає товсте річне кільце, за несприятливих – тонке. Так як основними умовами, що визначають зростання річного кільця, є метеорологічні (в першу чергу температура і вологість), то всередині певної кліматичної зони дерева однієї породи, навіть коли ростуть у різних лісових масивах, мають однакові коливання річного приросту.

Вивчаючи річні кільця колод археологічних пам’яток або зростаючих дерев, можна відновити історію лісу. Якщо вдасться скласти шкалу, яка відображатиме чергування річних кілець на деревах, що виросли в даній місцевості за сотні років, то можна шляхом порівняння чергування товстих і тонких кілець даної нам колоди з розкопок зі шкалою визначити, коли дерево було зрубане, бо у різних дерев, що виростали якийсь період в один і той же час, річні коливання зростання кілець за цей відрізок часу будуть збігатися, але типові комбінації товстих і тонких кілець практично не повторюються.

Американський вчений Дуглас, який домігся великих успіхів у застосуванні дендрохронології, користувався показаннями гігантської секвої – дерева, що росте тисячі років. Йому вдалося скласти кліматичну шкалу на 3 250 років тому від сучасності і точно датувати руїни індіанських поселень за 1 300 років. Проте в Старому Світі немає таких довгожителів: дуб або сосна живуть максимум 150-200 років. Це становить відомі труднощі у застосуванні дендрохронології для абсолютного датування в Старому Світі, тому нею користувалися головним чином лише для встановлення відносних дат. Так, наприклад, петербурзькі вчені встановили, що споруджені з колод похоронні камери пазирикських курганів III-I століть до н. е.. на Алтаї були споруджені не одночасно, а з розривом у 7, 37 і 48 років.

Останнім часом відомих успіхів домоглась дендрохронологія для встановлення абсолютного датування деяких археологічних пам’яток Європи. Зокрема, дуже ефективних результатів вдалось домогтися лабораторії Інституту археології для датування дерев’яних будівель і мостових стародавнього Новгорода. У Новгороді збереглося багато церков, час будівлі яких зазначено в літописах. Фундаменти цих церков покояться на дерев’яних лагах. Взявши зразки дерева з фундаментів церков і порівнявши їх із зразками дерева мостових, виявили ряд збігів і встановили календарний рік рубки дерев, які пішли на будівництво бруківки. Так визначили, що лаги для 28-й мостової на древній Козьмодемьянскій вулиці (рахунок мостових йде зверху вниз розкопу) були зрубані в 953 р., настил 15-ї мостової споруджений в 20-30-х роках XIII століття; 9-ї – у 40-60-х роках XIV століття і т. д.

Чудові результати, отримані в Новгороді; відкривають великі можливості створення дендрохронологічної шкали для археологічних пам’яток всієї північно-східної Європи.

ХІМІЯ І АРХЕОЛОГІЯ

Вже понад сто п’ятдесят років відомо, що кістки, які знаходяться в землі, вбирають з ґрунтових вод фтор. Процес збагачення кісток фтором протікає дуже повільно і залежить від вмісту фтору в ґрунтових водах в даній місцевості. Чим древніші кістки, знайдені в землі, тим більше вони містять фтору. Кістки, що порівняно недавно (1,5-2 тисячі років тому) потрапили в землю, містять 0,3-0,5% фтору, верхнєпалеолітичні – близько 1%, а давньопалеолітичні – близько 2%. Порівнювати можна кістки за умови, якщо відома кількість фтору в ґрунті у даній місцевості і якщо часовий розрив між порівнюваними кістками не менше 10 тисяч років. ак як при повільному накопиченні фтору межі варіації будуть накладатися один на одного.

Метод датування по фтору хороший для відносного датування кісток. Незважаючи на такі обмеження, цей метод дуже корисний для палеозоології і палеоантропології. Один з яскравих прикладів його успішного застосування – викриття фальсифікації так званої «пілтдаунської людини». З 1911 року аж до її викриття в 1953 році пілтдаунска знахідка приковувала до себе увагу вчених: понад 400 робіт з’явилося на цю тему, поки не було встановлено, та щелепа що вважалася належить древній людині містить набагато менше фтору, ніж тут же знайдені інші кістки. І всього-на-всього вона належить сучасній мавпі.

Нещодавно запропонований метод зіставлення віку кісток щодо зміни швидкості поширення в них звуку. Було виявлено, що з часом швидкість поширення звуку в кістках зменшується. Наприклад, швидкість звуку в кістках 500-річної давності становить половину від швидкості звуку в сучасної кістки. Так само нещодавно вдалося встановити, що райдужна плівка, якою покрито скло, що довго пролежало в землі, складається з подібних же верств, які утворюються у дерева щороку. Ці шари можна підрахувати і таким чином встановити, скільки років пролежав скляний виріб під землею.

РАДІОКАРБОН РОЗСУВАЄ МЕЖІ ЧАСУ

Сучасна фізика дала археологам чудовий метод датування по радіоактивному вуглецю, запропонований професором Чиказького університету Віларді Ліббі в 1948 році. Цей метод заснований на тому, що радіоактивний вуглець С-14 (ізотоп вуглецю з атомною вагою 14), що утворюється в атмосфері в результаті дії космічних променів, потім окислюється і засвоюється рослинами, а через рослини – тваринами. Кількість ізотопу С-14 на кожен кілограм органічної та живої речовини постійний і незмінний протягом останніх 50 тисяч років. Але зміст С-14 в мертвих тканинах убуває, причому швидкість розпаду закономірна, тобто у визначений термін розпадається певну кількість С-14. Тривалість існування ізотопу в мертвих тканинах досить велика: період напіврозпаду дорівнює 5360 рокам. (Спочатку його вважали рівним 5 720, потім – 5 580 рокам.) Таким чином, за кількістю С-14 в органічних залишках можна визначити час, що минув з моменту їх смерті.

Досягнута зараз точність датування дорівнює 50-100 років. Кращим матеріалом для датування є дерево, хоча можна використовувати і інші органічні залишки. До недавнього часу межею можливих точних вимірювань при все більш слабкому випромінюванні були 20 тисяч років. Нова техніка вимірювання, застосована в останній час, дозволила продовжити період датування до 40 тисяч років. І, ймовірно, незабаром вдасться довести його до 70 тисяч років.

Незважаючи на те, що цим методом вдається датувати лише десяту частину всієї історії людства, не можна не визнати важливість для історичної хронології радіокарбоного методу. Тисячі важливих для історії стародавнього світу дат вже встановлено за допомогою радиокарбоного методу. І все ж при нинішньому стані цей метод недосконалий і не може повністю задовольнити археологів. Не кажучи вже про те, що допускається помилка в 50-100 і більше років, вона занадто велика, деякі аналізи внаслідок різних причин, що заважають точному виміру (іноді через забруднення проб сучасним вуглецем), дають дати, що знаходяться в очевидному протиріччі з історією. Їх доводиться відкидати. Тому пошуки нових методів датування тривають. Назвемо деякі з них.

ПАЛЕОМАГНЕТИЗМ – НАДІЯ АРХЕОЛОГІВ

Археологи при розкопках найбільш часто виявляють уламки глиняних посудин або цілі посудини. Тисячі тонн кераміки різних епох зберігаються у всіх музеях світу. Вчені навчилися у своїх дослідженнях витягувати безліч важливих відомостей з цих нічого не говорячих непосвяченому і на перший погляд одноманітних черепків. Але якби можна було точно датувати цей наймасовіший археологічний матеріал! У цій справі великі можливості обіцяє палеомагнітологія. Коли вироби з глини, що зазнали випалу остигають, вони набувають намагніченість і зберігають те магнітне поле, яке існувало в момент їх випалювання в даній точці земної кулі. Ця намагніченість обпаленої глини залишається незмінною, а елементи земного магнетизму в кожній точці земної кулі з плином часу повільно змінюються.

Якщо визначити магнітне поле досліджуваної кераміки і зіставити його з відомим нам магнітним полем землі в той чи інший час, то можна визначити абсолютно точно дату випалу досліджуваного предмета. Справа тільки в тому, що нам поки не відомо, яке було магнітне поле землі в минулі епохи. Для того, щоб датувати археологічні об’єкти, потрібно спочатку, користуючись вже датованими предметами з обпаленої глини, скласти криві, що представляють собою функціональну залежність геомагнітного поля від часу, а для окремих частин земної кулі особливі криві. Французькими, англійськими і російськими вченими розробляється метод датування кераміки за допомогою палеомагнетизму. Археологи покладають на цей метод великі надії.

ВСІХ МЕТОДІВ НЕ ЗЛІЧИТИ …

Багато методів природничих наук, застосовувані в археології і не служать безпосередньо цілям датування, можуть побічно допомогти встановленню хронології. До таких методів належать металографія, що вивчає структуру стародавнього металу і технологію виготовлення стародавнього предмета, і спектральний аналіз.

Металографія – наука про внутрішню будову і особливості металів і сплавів – допомагає археологам з’ясувати стародавні способи виробництва, встановити рівень господарського розвитку суспільства, вивчати історію техніки. Але, встановивши, що якийсь технічний прийом був характерний для певної історичної епохи, археолог може діяти і зворотним шляхом; знайшовши предмет, виготовлений із застосуванням такого технічного прийому, віднести його до певної історичної епохи. Так, наприклад, результати численних аналізів, зроблених вченими різних європейських країн, переконали археологів в тому, що сталь увійшла в загальне вживання тільки в латенську епоху, початок якої відноситься до середини I тисячоліття до н. е.. Носіями латенської культури були кельти, які й поширили в Європі нову техніку виробництва різних сортів сталі. Якщо в Середній Європі археолог знаходить сталевий виріб, то він знає, що він виготовлений не раніше 500 року до н. е..

Завдяки розвитку металографічних і спектрографічних досліджень в галузі археології протягом останніх 30 років вдалося встановити хронологічні схеми використання металів і сплавів для великих територій протягом тривалих історичних епох. Так, в результаті робіт азербайджанських і грузинських вчених, що вивчали металеві предмети з розкопок на території окремих районів Кавказу, встановлено, що перші металеві вироби тут з’являються в ІІІ тисячолітня до н. е.. У першій половині II тисячоліття на Кавказі з’являються предмети з мідно-миш’яково-сурм’яних сплавів. Вироби з міді, яка містить дуже малі домішки інших металів, з’являються з середини ІІ тисячоліття до н. е.. Залізні вироби – з кінця ІІ тисячоліття до н. е..

Отже, десятки різних методів датування, безперервні пошуки … Великих успіхів вдалося добитись за допомогою природничих наук, ще велика надія на розвиток наших знань у цій області в найближчому майбутньому.

Автор: А. Монгайт.

P. S. Старинные летописи рассказывают: а еще в последнее время для различных археологических работ, в том числе и по определению возраста той или иной находки, часто приходится прибегать к аренде спецтехники, помогающей археологам проводить их работу.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers