Золота булла

Золота булла

З якого матеріалу, з яких глибин і коренів прийшло в європейське політичне життя поняття «національна держава»? Який шлях пройшло, перш ніж оформилося? Ось питання, в яких цікаво розібратися. І Німеччина привертає нашу увагу, бо її модель державності – особлива, відмінна від інших і чудова. Чудова не в сенсі зразкова і прекрасна, а цікава. Вона неодмінно повинна бути помічена в силу своєї незвичайності і неоднозначності. Це модель держави, яка всіма силами рветься до централізації. Радянська історіографія, що виросла в тоталітарній державі, таку модель вважала неправильною. На думку радянських істориків, єдино вірний прогресивний шлях розвитку лежав через централізацію. Насправді, в обох моделях є і свої плюси, і свої мінуси.

Модель, яка склалася в Німеччині, була політично і юридично оформлена документом під назвою «Золота булла». В 1356 році Золота булла була підписана імператором Священної Римської імперії і королем Німеччини з Люксембурзької династії Карлом IV. Думаю, що цей юридичний документ – шедевр середньовічної юридичної думки. Але оскільки свого часу Маркс досить лайливо назвав його символом німецького самовладдя, золотим документом німецького самовладдя, ставлення до булли було і неуважним, і несправедливим.

Що ж це за документ? Карл IV був обраний, як і всі його попередники на німецький престол, а потім коронований короною імператора після довгої смути в німецькому королівстві, природної при недостатньо жорсткій централізації, після боротьби великих угруповань феодалів, князів. Він прийшов на зміну цій смуті, до того ж маючи для себе і ще одну, безсумнівно корисну позицію. Він одночасно був королем Чехії. У спадщині у нього виявився ще й чеський престол. Позиції були сильні, і папою він був підтриманий. І ось у цієї людини з’явилася можливість юридично врегулювати свої відносини з князями і на майбутнє постаратися запобігти смуті. Так що, думаю, «золотий закон німецького самовладдя» – несправедливий ярлик.

Спробувати в майбутньому уникнути смут – хіба не гідне, хіба не найважливіше завдання думаючого правителя? В цьому вже значення документа. До того ж, зауважимо, він діяв і вважався одним з головних юридичних регуляторів в Німеччині аж до 1806 року, до кінця існування Священної Римської імперії. Тільки коли Наполеон Бонапарт припинив існування цієї держави, перестала юридично діяти Золота булла.

Золота булла починається словами звернення до Господа, як годиться в середні віки, потім формулюється мета документа. Він створений для того, щоб не дозволити німецькому народу (король не хоче дозволити своєму народу) направити стопи свої туди «… де править Іриней, панує Алекто і судить Мегера»… Всі ці жахливі істоти, що вважалися в античній міфології збудниками помсти, розбрату і безумства, в документі пойменовані – Антична Римська імперія, ніколи не йшли зі свідомості середньовічної Західної Європи, продовжуючи життя своє – духовне, політичне, культурне.

А далі в ньому строго юридично закріплювалася практика виборності королів в Німеччині. Вперше в офіційному документі було сформульовано склад тих, хто його обирає, – сім курфюрстів. Закріплювався склад: архієпископи Майнца, Кельна і Тріра, король Чехії, Рейнський фальшраф, герцог Саксонії і маркграф Бранденбурга. Був закріплений принцип виборності – проста більшість. Були відзначені можливі обставини, які можуть перешкодити, і передбачено, щоб виборам ніщо не завадило. Наприклад, голос відсутнього або спізнілого не враховувався. Якщо є проста більшість, значить обрання відбулося.

Були дані зобов’язання всім князям підтримувати курфюрстів, що прямують на вибори. Навіть якщо це був їхній особистий ворог, вони були зобов’язані дати курфюрстам супровід і охорону для участі у виборах короля. Пропустити через свої землі і охороняти. Курфюрст ставав персоною грата. Більш того, було записано, що курфюрсти є радниками короля і не менше разу на рік він повинен закликати їх на Раду. Це погано дотримувалася. Але ж нам важлива історія юридичної думки, історія політичних ідей, тому що вона впливає на свідомість і на реальне політичне життя.

Отже, Золота булла імператора Карла IV відбила в собі протилежні тенденції одночасно. Короля обирали всього сім чоловік у державі. Але – його обирали, влада не передавалася династичним шляхом, як це було в Англії та Франції. Закріплювався сам принцип виборності. Факт, який важко переоцінити.

І ще одна дуже важлива річ. В Золотій буллі є спроба запобігти зростаючій владі великих князів і можливості чвар. Яким чином? У Німеччині діяв рейхстаг, який був не таким же органом станового представництва як, припустимо, Генеральні штати у Франції чи парламент в Англії. Він переважно був зборами князів, але це і було спробою протистояти посиленню знаті найбільших імперських міст. Тобто вводився елемент колегіальності, висхідній, звичайно, не до ідей демократії, допустимо афінської, але до якихось принципів полісної системи.

Справедливості ради треба сказати, що ця тенденція була в усіх країнах Західної Європи. У Франції – збори перів, в Англії в якійсь критичній ситуації теж збиралася знать, і парламент відлучав від влади короля, який визнаний був негідним (Річард II в IV столітті). Але тенденція в цих країнах йшла до зміцнення централізації, що вилилася потім у політичні гидоти абсолютизму. А в Німеччині це вилилося в непросту систему, яка зберегла традицію виборності і закріпила її на новому рівні зрілого середньовіччя. Наприклад, до сих пір серед всіх німецьких земель – і старих, і нових – існує вільне місто Бремен. Ці славні традиції дійсно продовжували якусь ідею, може бути, античного поліса, з’єднуючи не стани, а політичні та територіальні структури.

Але давайте простежимо, що випливало з Золотої булли, яка діяла юридично кілька століть. Англія і Франція, як країни класичного середньовіччя, твердою ходою, крок за кроком, рухалися до жорсткого класичного абсолютизму, який досяг свого розквіту у Франції з часів Людовіка XI, Франциска I, а зенітом вважається час Людовика XIV. Це відомо. І часто, особливо завдяки літературі, романам Дюма, наприклад, все виглядає досить привабливо. Королівський двір, інтриги, любовні пристрасті. На тлі цьому нескінченно вбиваючий власних дружин Генріх VIII в Англії виглядає як англійський перегин. А так, в цілому, – все добре, у влади мудра Єлизавета I, мудрість якої полягала в тому, що абсолютизм при ній не був таким жорстким, як за часів Рішельє у Франції.

Але абсолютизм – завжди абсолютизм. Він неодмінно припускає придушення особистості, зведення її до рівня рабства, незахищеність особистості. Вчорашній, допустимо, всевладний Фуке опиняється в Бастилії (може бути, це він – Залізна маска?). Або вподобана фаворитка раптом починає панувати умами. При Рішельє у Франції був грандіозний розшук, стукацтво, шпигунство, кожен відчував себе підконтрольним – ось ті крайнощі і огидні риси абсолютизму, які приводять Францію до грандіозної революції наприкінці XVIII століття. В Англії це трапилося в XVIII столітті і продовжувалося двадцять років.

А поруч – ось ця пухка структура. Звичайно, у неї свої недоліки. Німеччина в XVII столітті стає ареною кровопролитної тридцятирічної війни, її рвуть на частини більш сильні централізовані сусіди. Але ж саме Німеччина стає інтелектуальним центром Європи. Ніяк не випадково, що саме в Німеччині університети стають духовними центрами на кілька століть, і саме в Німеччині в 1517 році відбувся перший виступ Мартіна Лютера, тут народилися його 95 тез незгоди, виражені письмово. Незгоди з тисячолітнім офіційним духовним правлінням католицької церкви.

Ось – революція. Ми думаємо, революція – це барикади, кров і розстріли біля стіни. Але є інші революції, революції духовні, менш кровопролитні, але, може бути, більш значущі для людства.

Що значила запропонована Лютером реформа церкви і поглядів на стосунки людини і Бога? Це, перш за все, спроба надати людині, особистості, кожній особистості більше самозначимості, можливості прямого спілкування. І з ким? З самим Богом! Досить істинної віри, посередники тобі не потрібні, Бог тебе почує. Лютеранство, а потім споріднений йому кальвінізм стали прапором нонконформізму і, думаю, більш глибокого перевороту, ніж дії на барикадах, революція. По суті, тут, у Німеччині, формувалася особистість, нетипова для середньовіччя. Це не було випадковим в Німеччині. Якби Мартін Лютер, розумниця, богослов, вчений, не розраховував на те, що від папського гніву він сховається за міцними стінами то одного, то другого княжого замку, якби він не знав, що серед князів Німеччини, войовничих і могутніх людей, є вже різні погляди, хіба міг він тут з’явитися? Але звідки ця розкіш – мати різні погляди на релігію? Під залізною долонькою Рішельє, наприклад, якщо хтось їх і мав, то Бога молив, щоб це не було помітно.

Звичайно, світ не досконалий, і в Німеччині виступ Лютера не сприймався всіма однаково. У 1555 році був прийнятий Аугсбургський релігійний мир. Але давайте згадаємо, який це був мир. Його принцип – «чия влада, того й віра» – давав можливість з одного князівства, де князь католик, перейти в інше, де релігія інша, але мова-то одна і культура одна.

І значить, виходить, що політично оформлені можливості вибору, роздуми, самостійного інтелектуального маневру окремої особистості, вибору не без вад, не без витрат, але все-таки приводять до умов більш толерантної поведінки і світовідчуття. І не випадково тому далі, протягом XVIII століття, Німеччина міцніє як інтелектуальний центр. Німецька класична філософія – Гегель, Кант, Фіхте – вписує золоті сторінки в історію людського мислення.

XIX століття стало розквітом лібералізму, ліберальної думки в Німеччині, лібералізації політичного режиму. І Веймарська республіка була зразком конституційної юридичної спроби сформулювати принципи ліберальної держави. Як хотілося б тут поставити крапку! Але ні. Не виходить. Вже в самому кінці XVII – початку XVIII століть у Бранденбурзі з’являється досить значна германська сила, про яку можна сказати, що це – прусський мілітаризм.

Вражаюче явище! Такий, видно, недосконалий устрій нашого світу, і політичного, і духовного: розквіт лібералізму, лібералізація режиму, грунтовна або навіть часткова, сприяє появі самих реакційних – фашистських сил. Бо вони користуються тими ж свободами, що й усі. Звичайно, світ різноманітний, його політична культура – теж, і розставляти оцінки «погано», «добре», напевно, ні в якому разі не треба. Головне – витягти з усього цього їжу для роздумів сьогоднішніх і для свідомого вибору позицій в ньому.

Автор: Наталя Басовська.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers