Застави богатирські, або Слово про прикордонників

богатыри

Я ще нічого не сказав про прикордонну службу, яка, природно, завжди була найважливішою ланкою в системі забезпечення державної безпеки. Одного разу Володимир, глянувши (ймовірно) на карту, вимовив: «Се не добрі, еже мало місто близько Києв». Князя турбували в першу чергу східна, південна і південно-західна околиці, у яких постійно миготіли самі непередбачувані і войовничі сусіди Русі – печеніги.

Князівське слово – вже справа. «І нача ставити городи по Десні і по В’стрі (Остру), і по Трубежеві (Трубежу), і по Сулі, і по Стугні. І нача нарубаті мужі лучьше від словен і від кривичів, і від чюди, і від в’ятичів, і від сих насіли гради. Бе бо рать від печеніг і бе воюючи з ними і Одал їм» (долаючи їх). Так виникли давньоруські оборонні лінії і рубежі – мережа розташованих неподалік один від одного великих і малих фортець, з’єднаних на вразливих ділянках валами і забезпечених сигнальними вишками: «З п’яти річок, на яких будувалися нові фортеці, – пише академік Б. А. Рибки, – чотири впадали в Дніпро – зліва на Лівобережжі фортеці були потрібні тому, що тут менше було природних лісових заслонів і степ доходила майже до самого Чернігова.

Тепер же, після створення оборонних ліній, печенігам доводилося долати чотири бар’єри. Першим був рубіж на Сулі, де фортеці стояли на відстані 15-20 км. один від одного. Якщо печеніги долали цей рубіж, то вони зустрічалися з новим заслоном по Трубежу, де було одне з найбільших міст Київської Русі – Переяславль. Якщо і цю перешкоду печенігам вдавалося взяти або обійти, то перед ними відкривалися шляхи на Чернігів і Київ. Але перед Черніговом лежали оборонні лінії по Остру і Десні, що утруднювали підхід до цього древнього багатого міста. Для того, щоб потрапити з лівого берега Дніпра до Києва, печенігам потрібно було перейти річку вбрід під Витичевим і потім форсувати долину Стугни. Але саме по берегах Стугни Володимир й поставив свої фортеці.

Археологічні розкопки у Витичеві відкрили на високій горі над бродом потужну фортецю кінця X століття з дубовими стінами і сигнальною вежею на вершині гори. При першій же небезпеці на башті запалювали величезне багаття, і так як звідти простим оком було видно Київ, то у столиці негайно по полум’ї вогнища дізнавалися про появу печенігів на Витичевському броді. Стугнінська лінія облямовувала «бір великий», що оточував Київ з півдня. Це була вже остання оборонна лінія, що складалася з міст Треполя, Тумащ і Василева і сполучних їх валів. В глибині її, між Стугною і Києвом, Володимир збудував у 981 році величезне місто-табір, що стало резервом всіх київських сил, – Білгород. Споруда декількох оборонних рубежів з продуманою системою фортець, валів, сигнальних вишок унеможливила раптове вторгнення печенігів і допомогла Русі перейти в наступ. Тисячі руських сіл і міст були позбавлені від жахів печенізьких набігів». Звичайно, такого результату вдалося домогтися не відразу. Боротьба була дуже наполегливою і зажадала чималих жертв.

На жаль, ми не знаємо, як проходили будні на оборонних лініях – у фортецях і на валах, на сторожових вишках і в дозорах – «секретах», чи багато ловили шпигунів і диверсантів. А про те, що такі на Русь проникали, свідчить хоча б миттєвя поява печеніжської кінноти під Білгородом після від’їзду Володимира в Новгород. Але «оповідання про прикордонників» збереглися лише в народній інтерпретації (тобто в фольклорі), а народ завжди схильний був укрупнювати образи і легко перетворював Микиту Карацупа в Іллю Муромця, який в кущах з собакою зроду не сидів.

Автор: В. Плугін.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers