Як мокени пішли у море

мокены

Хоча й обізнані з землеробством, мокени воліють краще жити в морі через відданість легенді про їхнє походження – міфові про Гамана та Сіб’ян. Мокени — це морські кочовики, які мандрують між островами архіпелагу Мергуї вздовж Тенассерімського узбережжя Бенгальської затоки, вочевидь на узбіччі людства. З часу, що передував британській колоніальній експансії, не лишилося жодних документальних свідчень, здатних кинути світло на загадкове минуле цього народу, який уникає будь-яких контактів, живе на дивовижних човнах і використовує ресурси свого довкілля в чудернацький спосіб.

Маючи так звану «архаїчну» технологію, головними знаряддями в якій були лише гарпун і тесло, та настегенні пов’язки замість одягу, мокени лише символічно займаються землеробством і відмовляються від будь-яких технічних новацій, в тому числі від використання досконаліших знарядь рибальства, таких, наприклад, як неводи чи сітки, які могли б підвищити вилов. Але мокени того не прагнуть: вони зробили свідомий вибір на користь вживання лише остей та гарпунів.

Довгий час такий вибір мав хибне тлумачення. Спостерігачі, які бачили мокенів лише під час сухого періоду, звітували про постійну рухливість, очевидну відсутність будь-якої системи вірувань та світськість їхньої системи кочівництва, що засвідчувалося розпорошеністю та мобільністю рибальського флоту.

Насправді ж, коли приходить сезон дощів, мокени зникають з поверхні моря й осідають на островах, де вирощують рис, сорго й просо. Однак мокени не споживають зібраного ними врожаю цих культур, використовуючи хіба що кілька жмень рису для ритуальних обрядів, зокрема під час свята «Стовп духів», що випадає на п’ятий місяць місячного календаря і являє собою стислий виклад всієї малайської історії доісламської епохи та протомалайської історії. Водночас вони таким чином засвідчують як своє знання землеробства, так і відмову від нього, оскільки з усіх сільськогосподарських продуктів вони споживають лише ті, що дісталися їм внаслідок обмінів на власну продукцію.

Протягом сезону дощів суспільство мокенів знову набуває міцної єдності, й окремі частинки загадкової картини кочової громади на різних рівнях соціальної інтеграції – суденце, флот, підгрупа-припасовуються одна до одної. Цей сезонний перехід до осілого способу життя збуджує могутні сили єднання, найпоказовіший вияв яких — пожвавлення релігійної активності.

Це маятникоподібне коливання між сезоном дощів та сухим сезоном, між об’єднанням і розпорошенням, між кочовим і осілим способом життя, між рибальством і землеробством, між збиранням плодів і добровільним нагромадженням запасів (ціна, що її платить громада за порушення своїх власних законів мобільності) — все це аж ніяк не визначається самими лише силами природи: логічне пояснення можна знайти в міфі про походження мокенів.

Гаман і Сіб’ян

Ключ до символічного зв’язку між людиною, морем і човном міститься в епосі про Гамана, де викладено культурні мотивації, що дозволили мокенам зберегти недоторканною свою самобутність впродовж бурхливих подій історії, послідовно чинячи опір ісламу, землеробству, місіонерству, колонізації, адмініструванню та культурному тискові з боку молодих експансіоністських держав.

Одного дня малаєць-мусульманин на ім’я Гаман одружився з царицею Сіб’ян. Однак він спокусився чарами її сестри Кен і став коханцем цієї останньої. Таким вчинком Кен порушила чинне в суспільстві табу на верховенство, зокрема, зайняття місця старшої сестри. Розгнівана й ображена цариця Сіб’ян оголошує свій вирок: відтепер забороняється жити на суходолі, що символізується в наказі кинути Кен у море та в обов’язку будувати суденця з однієї дерев’яної колоди з вирізами на носі й на кормі («рот, який ковтає, і зад, який викидає»), що є символом нескінченного циклу поїдання, травлення та викидання.

Отак трапилося, що мокени були приречені на морське життя, відірвані від земного коріння, позбавлені царської ласки. Золотий вік закінчився. Вирок Сіб’ян тяжко позначився на подальшій долі мокенів. Він дав членам нової громади кочовиків спільний критерій ідентичності – мокеном є той, хто відгукується на це ім’я і будує свій човен за приписами Сіб’ян.

Драма зрадженого кохання підводить нас до самого осердя спонук, що визначають підхід мокенів до розуміння ідентичності. Кинута в море Кен стала символом громади, яка нарешті позбулася своєї прив’язаності до землі, втіленої в образі Сіб’ян. Через те мокени не можуть повернутися до суходолу, хоча земля ще зберігає свою символічну присутність у цій громаді у формі ямсу та інших традиційних продуктів харчування.

ТАЄМНИЦЯ ІМЕНІ

Аналіз легенди про походження мокенів дає нам пояснення деяких притаманних їм рис, таких як добровільні злидні та відмова від накопичення багатства, несприйняття технічних новацій та відмова від споживання власними руками вироблених продуктів землеробства, тобто характеристик, що в цих «осілих кочовиків» набрали ідеологічного забарвлення, закоріненого в самому міфі: мокени виводять свою кочову ідентичність із вироку, за яким вони приречені жити на воді, із символічного занурення в море Кен.

Перший контакт між Гаманом та Сіб’ян уособлює стосунки між малайцями та узбережною цивілізацією. Прибуття малайця Гамана означає проникнення рисівницького світу до громади мокенів, оскільки культурні рослини поширюються разом із людьми, які їх вирощують. Мокени не прийняли рисівнцтва, отож мали піти геть. Згідно з епосом, їх налічувалося десятки тисяч душ у той час, коли перед мокенами постав вибір між територіальною експансією та переходом до землеробства — з одного боку — і демографічною стабілізацією та збиранням харчів — з другого. Гаман виступив як каталізатор у цьому зіткненні протилежних способів життя.

У легенді Сіб’ян та її люди постають як представники нецивілізованого осілого суспільства, тоді як Гаман цивілізований кочовик. Беручи рис у мандри, які розпочалися після гріхопадіння Кен і Гамана, мокени насправді взяли з собою, таким чином переосмисливши терміни, нову цивілізацію і — завдяки рисові — перетворилися на суспільство кочове й цивілізоване водночас. Супроводжуючи мокенів до островів архіпелагу Мергуї, Гаман почав репрезентувати рис, захоплений громадою, що відкидає осілий землеробський спосіб життя, проте не відмовляється споживати культурні злаки, роблячи цим поступку владі панівного народу, для якого рис є ознакою цивілізації.

Таким чином море й зерно стали невід’ємними одне від одного. Відколи Гаман і рис, тобто іслам і рисівництво з’явилися на історичній сцені, мокени стали морськими кочовиками, що використовують свою рибальську здобич як валюту, якою платять за рис для власного споживання. Тільки у світлі такого двозначного ставлення мокенів до рису можна зрозуміти, чому вони відмовляються вирощувати його саме для такого використання і чому вони терплять економічну тиранію taukes, китайських торгівців та посередників, у яких цей рис закуповується.

ВІД МІФУ ДО ДІЙСНОСТІ

До того ж, залишивши рисоробство іншим людям, мокени утвердили свою особливу самобутність: рисороби і мусульмани, і буддисти — сприяли їхньому самоусвідомленню. Мокени, які подібно до Гамана, міняють перли та інші дари моря на рис та товари споживання, зокрема, на одяг, вдаються до послуг посередників —малайців та китайців. Пронизуючи своїми комерційними зв’язками всю систему громади мокенів, посередники забезпечують лояльність кочовиків, хоч, можливо, правильніше було б сказати інакше… Човни посередників пересуваються всередині флотилій мокенів, яких вони визискують, а мокенівські човни липнуть до черев їхніх трюмів, аби розжитися на товари.

У корпусі човна мокенів, збудованого за аналогією до людського тіла, закарбувалася історія цього народу. «Рот, що ковтає» і «зад, що викидає» передають у візуальній і технічній формі віру кочовиків у те, що нагромадження рівноцінне смерті. «Живіт», тобто трюм, не може приймати харчів, аж доки не розвантажиться сам собою. Отож, мокенам потрібні човни посередників, вони приймають їх як необхідний компроміс, що випливає із зменшення мобільності.

Автор: Жак Іваноф.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers