Водне багатство стародавньої держави Шрі Ланка

водосховище на Шри Ланці

Нехай жодна крапля пролитого на острів дощу не стече в океан, не послуживши людині» – ось основна ідея, якою керувався один з видатних правителів древньої Шрі Ланки цар Паракрамабаху I (1153-1186) починаючи будівництво великої мережі іригаційних споруд. Як свідчить стародавня хроніка Шрі Ланки «Чулавамса», написана відповідно до буддійських канонів на мові палі, за період його правління з початку в західній частині Шрі Ланки, а потім і на всьому острові було побудовано і відновлено 163 великих і 2617 малих водосховищ, 3910 зрошувальних каналів, 328 кам’яних водосховищ і 168 шлюзів. Крім того, було відремонтовано 1969 дамб і насипів. З побудованих ним споруд особливо виділялося водосховище поблизу Полонарува, назване за його величезні розміри морем Паракрама. Його площа становила 3 тис. га.. Протяжність дамби дорівнювала 14 км, а до води її зрошували майже 10 тис. га полів.

Розширення зрошувальної системи призвело в свою чергу до збільшення площі оброблюваних земель. В результаті за час правління Паракрамабаху різко зросло виробництво рису. Експорт його з Шрі Ланки в сусідні країни був настільки великий, що її стали називати житницею Сходу.

Здійснюючи ці грандіозні проекти Паракрамабаху виконував один з найважливіших обов’язків, покладених на правителя: дбати про матеріальне і духовне процвітання нації, що на мові палі виражалося словами лока-сасана-абхивуд. Сюди входили захист від зовнішніх і внутрішніх ворогів, які загрожували безпеці країни, управління водними ресурсами спрямоване на розширення площ під посівами рису, підтримка та поширення буддизму, а також будівництво величних храмів.

Цій традиції більш-менш успішно слідували всі сингальські правителі, що залишили помітний слід в історії країни. Так, цар Махас, який побудував в IV ст. водосховище Міннерія, був, по суті справи, зарахований своїм народом до святих. Місцеві селяни і сьогодні приходять в храм, зведений в його честь на березі озера, щоб попросити його дарувати їм рясний урожай. А в V ст., коли Кахсіапа, бунтівний син царя Дхатусени, зажадав вказати йому місце, де заховані царські скарби, цар відвів воїнів, що полонили його до створеного ним озеру Калавева (90 км в окружності) і, зачерпнувши жменю води, сказав: «Це, друзі мої, і є все моє багатство ».

Будівництво всіх цих споруд вимагало виключно високого рівня інженерних знань і вміння. Річки, що не пересихають круглий рік перегороджували загатами з кам’яних плит і на багато кілометрів відводилися в сторону від свого природного русла. На невеликих річках і струмках, що меліли в суху пору року, за допомогою дамб створювалися цілі ланцюги водойм. Земляні насипи цих водосховищ мали протяжність від декількох сотень метрів до 15 км, а висота їх часом досягала 18 м. Одним із зразків інженерного мистецтва був чинний і понині іригаційний канал Джая – Гапга, вельми виразно прозваний річкою Перемоги.

Довжина його – понад 80 км, ширина на всьому протязі – 12 м. Для зменшення наносів і ерозії берегів канал протягом перших 30 км має ухил 1:10 000. Канал з’єднує дві річкові системи і забезпечує запас води, достатній для зрошення понад 46 тис . га рисових полів.

Ми володіємо в своєму розпорядженні досить мізерними відомостями про методи будівництва, які застосовувались в той час, а також про тодішні інструменти та механізми, і тим не менше слід визнати, що стародавні сингальські інженери прекрасно знали гідродинаміку, топографію і мистецтво нівелювання. Оснащені водоскидами кам’яні шлюзи, які називались на мові сингаїв бісо-котув, були напрочуд ефективними спорудами, що свідчили про глибоке розуміння законів фізики їх творцями. Вони дозволяли регулювати обсяг і швидкість руху води, що подавалася на поля, тим самим оберігаючи і канал, і поля від ерозії і затоплення. Крім того, під час посухи вони позбавляли неощадливих хліборобів можливості вибрати з водосховища всю воду до останньої краплі і тим самим рятували життя людей і тварин. А для захисту насипів від розмивання в разі раптових дощів або повеней в декількох кілометрах від шлюзів на необхідній висоті будувався кам’яний водозлив або спускний канал.

Точність і дотепні рішення творців цих водосховищ та іригаційних систем не раз ставили в тупик гідробудівників пізніших епох. Так, наприклад, добре відомо, що всі спроби, до яких вдавалися в XVIII ст. голландські, а в XIX ст. британські інженери, розібратися в проекті гігантського водосховища, що знаходиться на північно-західному узбережжі поблизу Манара так і не увінчалися успіхом. І тільки зовсім недавно, коли водосховища було повернуто його первісний вигляд, фахівці зрозуміли, що в мистецтві нівелювання невідомий інженер минулого значно перевершив сучасних інженерів.

Простежити, як зароджувалася і розвивалася на ранніх стадіях ланкійська наука про водні ресурси, нелегко. Перші зареєстровані випадки будівництва зрошувальних систем відносять до часів заснування в VI ст. до н. е. сингальської держави. Але які б не були джерела технічних знань сингалів, їх вміння будувати гідротехнічні споруди набуло широкого визнання. У звіті Плінія про відвідування в 45 р. н. е. ланкійськими послами двору римського імператора Клавдія є згадка про штучне озеро в околицях Анурадхапури, першої столиці сингальскої держави, а розповідь кашмірської хроніки «Раджатарангіні» про те, як ланкійські майстри допомогли в VIII ст. Дакайяпіде осушити одне озеро, хоча і оповита легендою, все ж свідчить про можливі випадки надання технічної допомоги.

Складна система правил, що регулювали водопостачання, існувала в Шрі Ланці з найдавніших часів. Вона не тільки наказувала розподіл і використання води, а й встановлювала відповідальність за зміст водойм і каналів. Ці приписи дотримувалися селянами аж до недавнього часу, коли з приходом грошової економіки така система виявилася застарілою, проте в деяких віддалених селах вони виконуються і сьогодні.

З побудованим 800 років тому водосховищем, названим на честь Паракрамабаху I, тепер змагається Сеннаяке-Самудра (море Сенанаяке), що носить ім’я першого прем’єр-міністра незалежної Шрі Ланки, яка виявила незвичайну енергію у відновленні стародавніх іригаційних систем і організації нових поселень.

Автор: Ананда Гуруге.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers