Великі плавання Чжен Хе. Частина перша.

Вересень 12 2013 Pavlo

Шістдесят два кораблі йшли на південь вздовж берегів Китаю. Спливали назад, за лінію горизонту, плоскі піщані мілини, рибальські селища на крутолобих приморських пагорбах, гостроверхі дахи пагод, золотисті квадрати полів, сині плями лісів. Величезна флотилія йшла в південні моря – до Яви, Суматри, Цейлону, Індії. Це було в шостий місяць третього року Юн-ле[1. Літочислення велося в Китаї по роках царювання кожного імператора. Юн-ле – ім’я одного з них.] – у липні 1405 року за європейським календарем.

Сім разів протягом одного покоління, між 1405 і 1431 роками, в пору, коли в китайських морях дмуть північні вітри, грандіозні флотилії йшли на південь. І сім разів, глибокої осені, коли південні вітри наповнюють вітрила кораблів, що йдуть з півночі, густі натовпи зустрічали на берегах Китаю довгі каравани човнів, які поверталися з південних і західних морів. Десятки тисяч людей зустрічали рідних і близьких серед мореплавців, що ходили на «край світу». І кожного разу цей овіяний стародавніми легендами «край світу» відсовувався все далі й далі на захід.

Спершу Цейлон – Лев’ячий острів, як його називали китайці, що потопає в зелені непрохідних тропічних лісів, потім Ормуз – «перлина Сходу», вселенський базар у білокам’яних стін древньої перської цитаделі, потім Аден, запорошене, обпалене сонцем місто, охороняюче вихід в Червоне море, і, нарешті, береги Сомалійського півострова і Мозамбіку – африканська земля, на яку ще ніколи раніше не ступала нога китайця. Двадцять, двадцять п’ять, тридцять тисяч кілометрів покривали китайські флотилії, і в кожному поході брало участь не менше двадцяти п’яти тисяч осіб.

У написі, висіченому на камені, командир усіх семи експедицій, великий флотоводець Чжен Хе зазначав: «З третього року Юн-ле аж до теперішнього часу ми сім разів брали на себе місію послів у країни Західного океану. Ми відвідали варварські країни Камбоджу, Яву, Суматру, Сіам і протоку, що веде до Цейлону, і міста Каликут і Кочин, що лежать в південній Індії, і з’явилися ми в західні країни – Ормуз, Аден, Магадішо і всього відвідали тридцять країн великих і малих. Ми пройшли більше ста тисяч лі (лі – близько 0,6 кілометра) через неосяжні водні простори і бачили гігантські хвилі, що досягають неба, і далекі варварські землі в блакитному серпанку туману, і вітрила наші, подібні хмарам, несли кораблі день і ніч за обраним шляхом, і йшли ми зі швидкістю зірок через дикі і грізні хвилі, як по гірській стежині». І кожного разу, коли кораблі поверталися з далекого походу, вражаюче видовище розгорталося перед величезними натовпами зустрічаючих.

Перша, друга, третя експедиції. Позаяр, Суматра, Цейлон, Індія, Шрі-Ланка. З пристані вивантажуються бавовняні тканини, перець, гвоздика, кардамон, зв’язки змієподібних малайських кинджалів – Крисів; до самої води прогинаються сходні під ногами могутніх індійських слонів, у весь голос волають нахабні мавпи з сіамських і малабарських лісів. Четверта експедиція – ростуть біля причалів гори важких перських килимів, дорогоцінних золототканих матерій, в повітрі розносяться найтонші аромати аравійських трав. П’ята, шоста експедиції – на пристанях цілі Гімалаї африканського чорного дерева і жовтуватої слонової кістки. Крізь занімілий від подиву натовп величезні негри ведуть небаченого звіра – тонконогого, плямистого, з довгою-довжелезний шиєю, і Голінастого птаху завбільшки з добре теля, і дивовижну смугасту коняку з незнаних нетрів «чорного материка»…

ЗАДОВГО ДО ЄВРОПЕЙЦІВ

Всі ці великі заморські походи були здійснені в першій третині XV століття, п’ятсот з гаком років тому, в той час, коли в Європі ще не займалася зоря «великих географічних відкриттів». Тільки в 30-х роках XV століття португальці почали повільно, навпомацки просуватися вздовж західних берегів Африки. І тільки в 1488 році португальцям вдалося обігнути мис Доброї Надії і увійти в Індійський океан. Тільки в 1498 році, та й то за допомогою арабського лоцмана Ібн-Маджида, португальці змогли перетнути цей океан і дістатися до Індії.

А в 1405 і в 1430 роках європейцям в Африці була відома тільки вузька смуга вздовж узбережжя Середземного моря і невелику ділянку марокканського берега Атлантичного океану. В Індію вони проникали лише по суходолу, через Сирію та Іран, а в Китай – через донські, волзькі і яїцькі степи і Середню Азію. Європейські кораблі не наважувалися тоді ходити в Атлантичному океані далі Ісландії на півночі і Канарських островів на півдні. І ці «далекі» переходи до Канарських островів через невелику ділянку відкритого океану, яку згодом іспанці презирливо називали «Затокою Кобил», були найбільшим досягненням європейських мореплавців.

Та й перетинали цю «Затоку Кобил» не флотилії по 60 величезних кораблів, а невеликі суденця кастільських, португальських і французьких шукачів легкої наживи, і брали участь у подібних піратських набігах сотня-друга пропащих авантюристів, завзятих розбійників з великої морської дороги. І дивна річ – всі європейські великі географічні відкриття відмінно висвітлені історією, проте мало де згадуються не менше великі китайські морські експедиції, що залишили свій величезний слід в історії географії.

За минуле тисячоліття китайські мореплавці освоїли, описали і нанесли на карти всі моря і землі від Курильських островів до західних берегів Індії. Вже в V столітті н. е. китаєць Фа Сянь, діставшись до Індії сухим шляхом через римський басейн, Памір і Гіндукуш (шлях цей відомий був в Китаї з II століття до н. е.), повернувся в Китай морем. Із записок Фа Сяня випливає, що перехід з бенгальського порту Тамлук в Кантон через Андаманське, Яванське і Південно-Китайське моря аж ніяк не розцінювався в той час в Китаї як географічний подвиг.

У VII столітті сотні китайських купців і пілігримів на китайських, суматранських та індійських кораблях плавали з Кантона в порти Цейлону та Індії, відвідуючи по дорозі Суматру, Яву і інші острови Малайського архіпелагу. Китайські літописи, з дивовижною точністю відзначали всі скільки-небудь значні події в житті країни, зберігають вони відомості і про численні посольствах, які періодично прямували з Китаю в різні країни Південної Азії. На Яві такі посольства з’являються вже в II столітті н. е., а в VI, VII і VIII століттях ці місії вирушають майже щорічно в усі землі «південних варварів» – в Індокитай, Суматру, Борнео, Яву, Цейлон.

У VII -VIII століттях у Кантоні існувала вже велика торгова колонія «так чжи » – арабів і персів, і міцні торговельні зв’язки зав’язалися між Передньою Азією та Китаєм. Мабуть, проте, китайські мореплавці і купці не доходили в ту пору до гаваней арабського Сходу, і ініціатива в торгівлі належала арабським і перським купцям.

Але в тому ж VIII столітті з’явився чудовий опис морського шляху з Китаю до Індії. Автор цього опису – Цзя Дань – наводить докладні відомості про всі морях і острови Південно-східної Азії. За даними Цзя Даня ми можемо встановити, що китайські керманичі досконально вивчили режим мусонів – сезонних вітрів, які дмуть у південно-азійських морях, і прекрасно знали береги цих морів.

У другій половині X століття на китайських кораблях вже застосовувалась «південновказна голка» – компас – прилад, яким європейці почали користуватись не раніше кінця XII століття. У XI-ХІV століттях з гаваней Гуандуна, Цзянсу, Фуцзяні, Шаньдуна постійно відправлялися торговельні кораблі в Корею, Японію, Індокитай, на острови Малайського архіпелагу, на Цейлон і в порти Коромандельського і Малабарського берегів Індії. У роботах китайських вчених XIII століття містяться відомості про країни Передньої Азії та Північної Африки.

Китайські шовк і фарфор відомі були в XIII-XIV століттях не тільки в країнах Середнього і Близького Сходу, але і в далекій Європі. У XIII столітті дісталися до Китаю перші європейські мандрівники – Рубрук, П’яно Карпіні, Марко Поло, і Китай з його квітучою багатовіковою культурою, казково-багатими містами, найтоншими виробами чудових умільців – майстрів, незліченними флотиліями кораблів з далеких, невідомих земель, здавався їм країною чудес. І венеціанець Марко Поло, житель надзвичайно культурного міста середньовічної Європи, описував Китай з шанобливим подивом, як виходець з варварської країни, який потрапив в цивілізований край. Не дивно, що до початку XV століття Китай зміг послати в далекі моря, які омивають Індію та Африку, величезні експедиції, споряджені з вражаючою ретельністю і воістину чудовим розмахом.

Автор: Я. Свет.