У руїнах Неаполя скіфського. Частина перша.
Навесні 1827 року недалеко від Сімферополя, в селищі Керменчик, місцеві жителі випадково знайшли вапнякову плиту з опуклим, рельєфним зображенням юнака на коні, в м’якій повстяній шапці. На уламках плити виявили якийсь грецький напис. Про цю знахідку дізнався археолог Іван Павлович Бларамберг. Він обстежив поселення Керменчик і знайшов там уламки мармурового рельєфу із зображенням бородатого старця і юнака в таких же шапках, як на вапняковій плиті. Вивчаючи рельєфи, археолог намагався відповісти на питання: що за люди висічені на камені? Коли, в якому місті були встановлені ці пам’ятники? Про що говорить напівстертий грецький напис? Букви і цілі слова напису були втрачені, і потрібні були здогади, щоб розшифрувати текст. Відновлюючи слова, вдалося прочитати:
«… Цар Скілур, великий цар, в тридцятий рік царювання»
Але можливо значення напису було й інше. Адже деякі знаки доводилося відновлювати за змістом слів, а таким шляхом легко допустити помилку. Можливо, цей напис і не ставився до мармурового рельєфу – адже він знаходився на уламках вапнякової плити.
Однак Бларамберг знайшов інше підтвердження тому, що на рельєфі зображено Скілур. Ім’я скіфського царя Скілура було відоме вченим. Уривчасті відомості про нього наведені у давньогрецьких істориків, збереглося і кілька монет із його зображенням і написом «Скілур». Порівнюючи ці монети з особою, відтвореною на мармуровому рельєфі, Бларамберг встановив між ними велику подібність. Бородатий старець на рельєфі, безсумнівно, і був царем кримських скіфів Скілуром, який зміцнював скіфську державу в II столітті до нашої ери і вів війну з грецькими прибульцями, що заснували в іншій частині Криму свої колонії. А поруч зі Скілуром на рельєфі зображено, за здогадками Бларамберга, сина царя і його співправителя Палака, про якого також згадували стародавні історики.
Рельєф із зображенням скіфських царів Скілура і Палака.
Напрошувався ще один висновок. Адже, зображення скіфських царів і напис із згадкою Скілура всі знайдені в одному місці – в селищі Керменчик. Чи не тут знаходилось те легендарне місто скіфів – Неаполь, або по-російськи – Новгород, сліди якого ще ніде не були виявлені археологами?
Але всі ці міркування Бларамберга тоді були відкинуті. Більшість вчених стверджувало, що якщо Неаполь Скіфський і існував, то в іншому місці. При цьому посилалися на деякі писемні пам’ятки. Заперечували також проти припущення, ніби на рельєфі зображено той же цар Скілур, що і на монетах, та й розшифровку напису піддали сумніву. Правда, деякі археологи, які обстежували Керменчик, підтримали висновки Бларамберга, але суперечка, що тривала протягом 50 років навколо скіфських рельєфів так ні до чого і не привела. Один з рельєфів виявився загубленим, а міркування вчених ґрунтувалися на вельми неточних замальовках, опублікованих Бларамбергом. Не дивно, що і суперечка ця виявилася безплідною, і де знаходився Неаполь Скіфський – залишилось загадкою.
НЕЗВИЧАЙНА ЗНАХІДКА
Минуло більше століття. Всі міркування вчених про скіфські рельєфи, як і самі рельєфи, відійшли в область переказів. Але от загадкові пам’ятки знову привернули до себе увагу завдяки знахідці вченого Павла Миколайовича Шульца. Це не було відкриття стародавнього пам’ятника, похованого в товщі землі, під руїнами поселень минулих епох. Знайдені речі не були навіть пам’ятниками старовини, що так цінуються археологами, – і все-таки вони зіграли роль великого археологічного відкриття.
Серед гіпсових зліпків з різних скульптур і рельєфів в Академії мистецтв Шульц виявив гіпсові виливки з того самого загубленого рельєфу, про який в науці йшла суперечка в середині минулого століття. Тепер вчені отримали матеріальні пам’ятки – правда, не справжні, але точні копії їх. Ці копії багато що можуть розповісти, якщо до них застосувати сучасний науковий аналіз.
І, дійсно, зіставивши рельєфи з накопиченим наукою археологічним матеріалом, Шульцу вдалось прояснити заплутане питання. Хоча на уламку мармуру збереглися тільки голови і плечі, Шульц визначив по нахилу голів та розвороту плечей, що люди були зображені в русі, сидячи на конях. Особам вершників придані індивідуальні особливості, – значить це портретне зображення. Величність постави показує, що ці люди наділені владою; так зображували в давнину царів.
Скілур чи цей бородатий старець, як думав Бларамберг? Тепер можна було знову звірити – вже не малюнок, а рельєф – з скіфськими монетами, і думка Бларамберга підтвердилась: на рельєфі і монетах зображено одну особу – царя Скілура. На рельєфі те ж подовжене вилицювате обличчя з широким лобом, що на монетах, ті ж вузькі очі, загострена борода і довгі пасма волосся, що звисають з-під шапки.
Але аналіз пам’ятників вів далі, до нових висновків. Мармуровий і вапняковий рельєфи виконані неоднаково. Зіставляючи їх з іншими пам’ятками того часу, Шульц встановив, що мармуровий рельєф виготовлений на замовлення скіфської знаті грецькими майстрами, а вапняковий – з юним вершником на коні – містить в собі особливості скіфського мистецтва. Степовий кінь на вапняковому рельєфі не схожий на коней у творах грецького мистецтва і більше нагадує тих конячок, яких ми зустрічаємо у виробах російських художніх ремесел. З цього Шульц уклав, що вапняковий рельєф створений руками скіфських скульпторів.
А якщо – у скіфів були свої майстри, що створювали монументальну скульптуру, якщо у них були культурні зв’язки з грецькими містами, звідки до них приїжджали художники, то скіфів вже ніяк не можна вважати напівдикими кочівниками, як це колись стверджувалось.
Автор: А. Штамбок.